Рішення № 108984470, 15.02.2023, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.02.2023 Справа №905/2030/19 (905/133/20)

Суддя Господарського суду Донецької області Лейба М.О., при помічнику (за дорученням) Лабуня С.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

позовної заяви: Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», м.Київ

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Провінція Плюс», м.Київ

до відповідача 2: Приватного акціонерного товариства «Геркулес», Донецька область, м.Краматорськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Приватного підприємства «Український продукт», м.Донецьк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 1: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича, м.Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №387)

Представники сторін:

від позивача: адвокат Левченко Ю.В. (в режимі відеоконференції)

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: адвокат Куренний С.В. (в режимі відеоконференції)

від третіх осіб: не з`явилися

СУТЬ СПОРУ.

В провадженні судді Господарського суду Донецької області Чорненької І.К. знаходиться справа №905/2030/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Геркулес", в межах якої розглядалася позовна заява №905/2030/19 (905/133/20) Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", Приватного акціонерного товариства "Геркулес", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Приватного підприємства "Український продукт", та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016, а саме: будівлі та споруди загальною площею 597,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 426267412101), які складаються із: адміністративної будівлі, Б-2, Б1-1, б, б1, загальною площею 597,3 кв.м., насосної станції, М, приймача зливних стоків № 18, замощення (асфальтобетон) І, загальною площею 7180 кв.м., навісу Ф, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Саранська, 61 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №387).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 у справі №905/2030/19 (905/133/20) відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", Приватного акціонерного товариства "Геркулес", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Приватного підприємства "Український продукт" та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016, а саме: будівлі та споруди загальною площею 597,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 426267412101), які складаються із: адміністративної будівлі, Б-2, Б1-1, б, б1, загальною площею 597,3 кв.м., насосної станції, М, приймача зливних стоків № 18, замощення (асфальтобетон) І, загальною площею 7180 кв.м., навісу Ф, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Саранська, 61 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №387).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 у справі №905/2030/19 (905/133/20) залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 у справі №905/2030/19 (905/133/20) рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 скасовано, справу направлено для подальшого розгляду до Господарського суду Донецької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2022 для розгляду даної справи визначено суддю Господарського суду Донецької області Бокову Ю.В.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.11.2022 у справі №905/2030/19 (905/133/20) було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У зв`язку із обранням судді Бокової Ю.В. членом Вищої ради правосуддя, на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Донецької області від 16.01.2023, справу №905/2030/19 (905/133/20) передано на повторний автоматичний розподіл.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 для розгляду даної справи визначено суддю Господарського суду Донецької області Лейбу М.О.

Ухвалою суду від 20.01.2023 справу №905/2030/19 (905/133/20) прийнято до провадження новим складом суду; судове засідання призначено на 15.02.2023. При цьому повідомлено, що участь у судовому засіданні можлива для учасників судового процесу виключно в режимі відеоконференції та відбудеться лише за умови наявності об`єктивних обставин, які забезпечать безпеку проведення судового засідання у приміщенні Господарського суду Донецької області.

Копії ухвали від 20.01.2023 були надіслані учасникам судового процесу (позивачу, відповідачам та приватному нотаріусу) засобами поштового зв`язку (позивачу, відповідачам та приватному нотаріусу), на їх адреси електронної пошти, та копія ухвали від 20.01.2023 розміщена на офіційній сторінці суду на веб-порталі «Судова влада України» у рубриці "Повідомлення для учасників процесу" розділу "Інше".

Крім того, про місце, час та дату судового засідання позивача, відповідача 2 та приватного нотаріуса було повідомлено телефонограмами. При цьому суд зазначає про неможливість повідомлення відповідача 1 про місце, час та дату судового засідання телефонограмою, оскільки за номером телефону згідно з матеріалами позовної заяви, зв`язок не встановлено.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно із частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач 1 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду від 20.01.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В судове засідання 15.02.2023. з`явилися представники позивача та відповідача 2 (в режимі відеоконференції). Представники інших учасників справи в засідання суду не з`явилася.

Представник позивача підтримав позовні вимог в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві та інших документах, наданих під час розгляду справи у підготовчому провадженні.

У письмових поясненнях по суті спору позивач стверджує про наявність ознак фраудаторного правочину в оспорюваному договорі купівлі-продажу, посилаючись на здійснення відповідачем 2 відчуження належного йому майна на користь пов?язаної особи в короткий проміжок часу протягом 2016 року, що призвело до неможливості виконання своїх зобов?язань перед кредиторами.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаюсь на доводи, викладені, в тому числі у письмових поясненнях від 25.07.2022.

У письмових поясненнях по суті спору з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.02.2022, відповідач 2 позов не визнав, посилаючись на оплатність оспорюваного правочину, продаж майна за вищою ніж оціночна вартістю, виконання даного договору сторонами, відсутність будь-яких рішень або позовів про стягнення боргу на момент укладення договору, недоведеність позивачем відчуження майна на користь пов?язаної особи, укладання договору у строк більший ніж 3 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Крім цього, відповідачем 2 зроблено заяву про застосування позовної давності до позовних вимог.

Відповідач 1 під час нового розгляду справи відзиву та жодних пояснень по суті спору, клопотань не надав.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

встановив:

19.06.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (позивач) та Приватним підприємством «Український продукт» (позичальник) було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ (далі - генеральний договір), відповідно до якого визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику у майбутньому. Конкретний порядок, істотні умови надання кредитів визначається кредитним договором, що укладається сторонами в рамках цього договору і є його невід`ємною частиною (п.2.2 генерального договору).

Відповідно до п.2.4 генерального договору банк надає позичальнику послуги по здійсненню кредитних операцій в межах загальної суми ліміту кредитування в розмірі 15000000,00грн; строки користування кожним окремим кредитом визначаються відповідним кредитним договором; заборгованість за кредитами має бути погашена в строки, вказані у відповідних кредитних договорах, але не пізніше 18 червня 2014 року, що відповідає строку дії цього договору.

В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за генеральним договором №190613-КЛВТ від 19.06.2013р., між позивачем АТ «Банк Кредит Дніпро» та Приватним акціонерним товариством «Геркулес» (поручитель, відповідач-2) укладено договір поруки №190613-П від 19.06.2013 (договір поруки), за яким ПАТ «Геркулес» зобов`язався солідарно відповідати перед АТ «Банк Кредит Дніпро» за виконання зобов`язань позичальника за генеральним договором №190613-КЛВТ від 19.06.2013р. - ПП «Український продукт».

Предметом договору поруки №190613-П від 19.06.2013р. є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов`язань Приватного підприємства «Український продукт» за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013р. із всіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, укладеного між кредитором та позичальником та з кредитних договорів, які будуть укладені в майбутньому в рамках генерального договору, а саме:

- по поверненню кредитів в сумі 15000000,00 грн. відповідно до п.2.4 генерального договору зі строком повернення отриманих кредитів у строки, вказані у відповідних договорах про надання кредиту (траншу), але не пізніше 18 червня 2014 року, відповідно до п.2.4 генерального договору, зі строком дії генерального договору до 18 червня 2014 року, відповідно до п.п.2.4, 5.1 генерального договору;

- по сплаті пені, комісії і штрафних санкцій відповідно до п.2.9, 3.4.3, 6.1 генерального договору, розділу 6 генерального договору, а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, що визначені генеральним договором та кредитним договором, та/або цим договором (далі - основне зобов`язання ) (п.1.1 договору поруки).

Відповідно до п.2.1.2 договору поруки №190613-П від 19.06.2013р. відповідач-2 ПАТ «Геркулес» зобов`язався повідомляти позивача про будь-які дії впродовж п`яти днів щодо змін своєї організаційно-правової форми, предмету та напрямків діяльності, проведені перереєстрації в органах державної влади, зміни адреси, створення або встановлення учасником нових осіб, зміни структури складу засновників/учасників, укладення з третіми особами будь - яких угод про спільну діяльність, якими передбачено розподіл прибутку поручителя або передача його власного майна у спільну діяльність, або інших змін, що можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань за цим договором поруки.

Іпотечний договір щодо об`єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Саранська, 61 між позивачем та відповідачем-2 не укладався.

22.02.2016р. між ПАТ «Геркулес» та ТОВ «Провінція Плюс» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі та споруди загальною площею 597,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 426267412101), які складаються із: адміністративної будівлі літ. Б-2, Б1-1, б, б1, загальною площею 597,3 кв.м., насосної станції літ. М, приймача зливних стоків № 18, замощення (асфальтобетон) літ. І, загальною площею 7180 кв.м., навісу Ф, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Саранська, 61 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №387).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016р. Закону України «Про нотаріат», оскільки у відповідності ч.2 ст.55 даного Закону (в редакції, чинній на лютий 2016 року) зазначено, що при посвідченні угод про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна та що, вказаний договір відчуження (купівлі-продажу) нерухомого майна укладений з метою уникнення майнової відповідальності ПАТ « Геркулес», як поручителя, перед АТ «Банк Кредит Дніпро» за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013, з урахуванням договору поруки №190613-П від 19.06.2013.

Позивач зазначає, що станом на дату укладання оскаржуваного правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016р., на майно ПАТ «Геркулес», на його думку, було накладено арешти згідно:

- постанови Амур-Нижньодніпровським ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 23.03.2015 в рамках виконавчого провадження №46979093 (чинність арешту в рамках виконавчого провадження, як зазначає позивач, підтверджується, на його думку, інформацією з сайту Міністерства юстиції України, ідентифікатор доступу на сторінці Автоматизованій системі виконавчого провадження №62ГА6481В88Г);

- постанов відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 25.05.2015 в рамках виконавчого провадження №47644372 та від 04.11.2015 в рамках виконавчого провадження №49282498 (чинність арешту в рамках виконавчого провадження №47644372 та №49282498 станом на 19.03.2016 підтверджується, на його думку, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 по справі №904/2301/15 та матеріалами справи по оскарженню бездіяльності органів ДВС).

Під час первісного розгляду спору суди посилання позивача на дію арешту з 23.03.2015р. по 11.03.2016р. на все рухоме і нерухоме майно ПАТ «Геркулес» спростували тим, що виконавчі дії в межах ВП №46979093, №47644372, №49282498, які здійснювались на підставі судових рішень, прийнятих господарським судом Дніпропетровської області в межах розгляду справи №904/2301/15, як заходи забезпечення цього позову, визначені в ухвалі господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/2301/15 від 20.03.2015р. та наказі, скасовані рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2015р. у справі №904/2301/15.

Суди також вказали, що посилання позивача на недійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.02.2016р. оскільки, на думку позивача, він укладений з метою уникнення майнової відповідальності по кредитним зобов`язанням (ПрАТ «Геркулес» є поручителем за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013р.) перед АТ «Банк Кредит Дніпро», також не доведено належними та допустимими доказами, оскільки:

- на час укладання договору купівлі-продажу 22.02.2016р. судове рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ПП «Украінський продукт» та ПАТ «Геркулес» (як поручителя) позивачем суду не надане;

- рішення Апеляційного господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016р., на яке посилається позивач, за яким відмовлено в задоволенні позову АТ «Банк Кредит Дніпро» до ПрАТ «Геркулес» про стягнення заборгованості, прийняте Апеляційним господарським судом Дніпропетровської області 15.02.2016р., тобто до укладання між відповідачами спірного правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016р.;

- з огляду на оплатний характер укладеного відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016р. у суду відсутні підстави вважати, що вчинення цього правочину зменшило розмір активів ПрАТ «Геркулес».

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 09.02.2022р. у даній справі, суди попередніх інстанцій обмежилися лише з`ясуванням обставин відсутності арештів та заборон на здійснення відчуження ПАТ "Геркулес" на користь ТОВ "Провінція плюс" майна, посиланням на відплатність оскаржуваного договору і недоведеність порушення цивільних прав й інтересів позивача діями відповідачів у справі та усунулися від фактичного з`ясування обставин, на які посилався позивач упродовж всього розгляду справи про те, що ПрАТ "Геркулес" здійснило відчуження свого майна, що фактично призвело до неможливості здійснювати свою господарську діяльність, оскільки дії боржника щодо відчуження свого майна є сумнівними в контексті їх добросовісності та містять ознаки фраудаторного правочину. Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанцій зазначила про передчасність висновків про необґрунтованість посилань позивача про те що оскаржуваний правочин укладений з метою уникнення майнової відповідальності по кредитним зобов`язанням. При цьому, звернуто увагу на висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі №910/7547/17, відповідно до якого вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Таким чином, під час нового розгляду справи, суд розглядає дану справу з урахуванням висновків та вказівок наданих Верховним Судом у постанові від 09.02.2022.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам суд виходить з наступно:

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі N 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі N 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі N 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі N 918/204/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2021 у справі N 927/531/18).

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі N 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі N 6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі N 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі N 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі N 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі N 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Отже правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

У цій справі позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.02.2016 подав кредитор, тобто особа, яка не була стороною оспорюваного договору - заінтересована особа.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі N 910/23097/17).

Верховний Суд звертав увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

У правовідносинах банкрутства інститут оскарження (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Водночас, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі N 369/11268/16-ц).

При цьому при розгляді таких позовів суду слід враховувати те, що звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі N 905/2030/19 (905/2445/19).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі N 910/7547/17).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18).

Боржник, який відчужує активи (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.07.2021, у справі N927/531/18 від 29.09.2021 у справі N456/604/17, від 24.11.2021 у справі N905/2030/19 (905/2445/19), від 19.07.2022 у справі N904/6251/20 (904/316/21).

Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N910/8357/18, від 03.03.2020 у справі N 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі N 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі N916/3600/15, від 26.05.2020 у справі N922/3796/16, від 04.08.2020 у справі N04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі N904/4262/17, від 22.04.2021 у справі N908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).

У відповідності до висновків, наведених в названих та в інших постановах Верховного Суду, а також згідно зі статтями 3, 13 Цивільного кодексу України, критеріями фраудаторного правочину є такі:

1) «підозрілий» час відчуження майна після відкриття провадження в судовій справі про стягнення коштів/майна відчужувача, після відмови в забезпеченні позову, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство тощо;

2) наявність юридичного (організаційного, фактичного тощо) зв`язку контрагентів відчужувач та набувач майна афілійовані особи;

3) невиправдане заниження ціни ціна майна, що відчужується явно не відповідає реальній вартості відчужуваного майна та не відповідає ринку.

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність критеріїв, які кваліфікують укладений відповідачами договір саме, як фраудаторний правочин з наступних підстав.

Договір купівлі-продажу від 22.02.2016 укладено в «підозрілий» період.

Остаточний строк погашення Приватним підприємством «Український продукт» заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013 - 18.06.2014.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04.02.2015 було відкрито провадження у справі №200/14506/14-ц за позовною заявою АТ «Банк Кредит Дніпро» до Приватного підприємства «Український продукт» (позичальника), Приватного акціонерного товариства «Геркулес» (поручителя) про стягнення заборгованості за користування кредитом на погашення заборгованості за договором від 19.06.2013 №190613-КЛВТ станом на 02.07.2014.

Заочним рішенням Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровськ від 04.02.2015 на погашення заборгованості за договором від 19.06.2013 № 190613-КЛВТ станом на 02.07.2014 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» стягнуто солідарно, зокрема, з ПП «Український продукт» та ПАТ «Геркулес» 15000000грн. кредиту та відсотків 836575 грн. 33 коп. за користування кредитом.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськ від 04.02.2015 скасоване в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Геркулес» грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору та змінено в частині розподілу судових витрат; відмовлено у задоволенні позову банку до Приватного акціонерного товариства «Геркулес» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15 задоволено позовні вимоги ПАТ «Геркулес», м.Краматорськ Донецької області до ПП «Український продукт» та до банку про визнання поруки за договором поруки №190613-П від 19.06.2013 року такою, що припинена; визнано припиненою поруку за договором поруки №190613-П від 19.06.2013.

Згідно з постановою від 29.02.2016 Вищого господарського суду України рішення господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №905/2309/15 скасовано; прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Геркулес" відмовлено.

За висновками суду, враховуючи наявні судові спори, фактично договір купівлі-продажу від 22.02.2016 про відчуження майна укладений відповідачами після настання строку виконання відповідачем 2 своїх зобов?язань перед кредитором (банком) за договором поруки та після відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19.06.2013 №190613-КЛВТ, в період розгляду судами різних інстанцій судових справ пов?язаних саме з виконанням відповідачем 2 та ПП «Український продукт» умов кредитного договору.

При цьому, як встановлено, окрім оспорюваного у цій справі правочину протягом лютого-березня 2016 року відповідачем 2 було укладено низку договорів, направлених на відчуження належного йому майна як рухомого, так й нерухомого, а саме:

- 20.02.2016, 22.02.2016 договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, будівель, комплексу у містах Маріуполь, Кривий Ріг, Краматорськ, Харків, за якими відчужено майно на користь ТОВ «Провінція Плюс»;

- 19.03.2016 договір дарування нерухомого майна, а саме: 46/50 часток нерухомого майна ТОВ «Провінція Плюс»;

- 12.03.2016, 14.03.2016 договори купівлі-продажу транспортних засобів, за якими продано ТОВ «Провінція Плюс» транспортні засоби у кількості 241 та 35 одиниць;

- 12.03.2016 та 15.03.2016 договори купівлі-продажу транспортних засобів, за якими відчужено транспортні засоби ТОВ «Наш продукт Плюс» у кількості 3 та 51 одиниць.

Вчинення ПАТ «Геркулес», який виступав поручителем ПП «Український продукт» перед банком за виконання зобов?язань за кредитним договором, відчуження нерухомого та рухомого майна на користь ТОВ «Провінція Плюс» призвело до неможливості здійснення господарської діяльності, виконання зобов?язань перед кредиторами.

Як зазначено Верховним Судом, боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова від 06.10.2022 у справі N902/1023/19(902/163/22).

Тобто, враховуючи факт невиконання зобов?язання перед позивачем (встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 05.12.2018 у справі №905/1051/16), суд дійшов висновку про наявність недобросовісної поведінки відповідача 2, внаслідок чого договір купілві-продажу від 22.02.2016 набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, посилання відповідача 2 на оплатність оспорюваного правочину, продаж майна за завищеною вартістю спростовуються самим фактом відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача 2. Так, згідно з ухвалою господарського суду Донецької області від 18.11.2019 вже після укладання відповідачем 2 низки правочинів з відчуження належного йому майна, було відкрите провадження у справі про банкрутство №905/2030/19. Ухвалою від 02.12.2020 визнано кредиторські вимоги до ПАТ «Геркулес», у тому числі й АТ "Банк Кредит Дніпро" на суму 29129526,66грн. - четверта черга, 3842,00грн. - перша черга.

Таким чином, за висновками суду, вчинення відповідачем 2 дій з відчуження належного йому майна призвело не до покращення фінансового стану останнього, відновлення платоспроможності й настання можливості виконання зобов?язань перед кредиторами, а навпаки, призвело до прямо зворотнього результату - враховуючи відсутність у відчужувача майна інших активів в розмірі достатньому для задоволення законних вимог позивача, зобов?язання боржника залишилися невиконаними, а останній набув статусу банкрута.

Щодо тверджень, що відчужувач та набувач майна є пов?язаними особами суд зазначає наступне.

Згідно наданого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру станом на 11.02.2022 засновником та єдиним учасником ТОВ «Провінція Плюс» є ОСОБА_1 .

За змістом безкоштовного запиту з ЄДР 21.10.2008 було проведено державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно, згідно загальновідомих відомостей з сайту «youcontrol.com.ua» мережі Інтернет до 24.07.2016 єдиним кінцевим беніфенціарним власником ПАТ «Геркулес» був ОСОБА_2 , який також мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, факт реєстрації учасника набувача майна та кінцевого беніфенціарного власника відчужувача майна за однією адресою підтверджує пов?язаність цих осіб.

Враховуючи вищевикладене, за висновками суду, договір купівлі-продажу від 22.02.2016 є фраудаторним і його укладення порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. Тобто, вчинення відповідачами оспорюваного правочину є формою зловживання правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливило виконання зобов`язання боржника і завдає шкоди кредитору. Такий правочин позивач поставив під сумнів у частині його добросовісності. На переконання суду, вчинений відповідачами правочин набув ознак фраудаторного правочину, оскільки вчинений боржником з пов`язаною особою на шкоду кредитору. Метою вчинення оспорюваного правочину є уникнення виконання зобов`язання зі сплати боргу та виведення майна з-під стягнення. Вчинення відповідачами оспорюваного правочину призвело до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна.

Отже, вимогу про визнання вчиненого відповідачами правочину суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, відповідно до частин 2, 3 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

За змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред`явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Згідно з матеріалами справи 27.09.2018 до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" про визнання недійсним договору відчуження нерухомого майна за ознаками вчинення фіктивного правочину.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу продажу нерухомого майна від 22.02.2016, не спрямований на реальне настання правових наслідків та є фіктивним. Таким чином, перебіг позовної давності було перервано.

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача 2 повністю, враховуючи, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій останнього.

Керуючись статтями 2, 13, 50, 74, 76, 80, 123, 129, 161, 165, 169, 177, 178, 182, 195, 207, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", м.Київ, Приватного акціонерного товариства "Геркулес", м.Краматорськ Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Приватного підприємства "Український продукт", м.Дніпро та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №387), задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016, а саме: будівлі та споруди загальною площею 597,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 426267412101), які складаються із: адміністративної будівлі літ. Б-2, Б1-1, б, б1, загальною площею 597,3 кв.м., насосної станції літ. М, приймача зливних стоків № 18, замощення (асфальтобетон) літ. І, загальною площею 7180 кв.м., навісу Ф, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Саранська, 61 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №387).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" (84331, Донецька область, м.Краматорськ, ву.Остапа Вишні, 22; код ЄДРПОУ 25117467) на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (01033, м.Київ, вул..Жилянська, 32; код ЄДРПОУ 14352406) судовий збір в сумі 1921,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

У судовому засіданні 15.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.02.2023.

Суддя М.О. Лейба