Ухвала суду № 108875319, 08.02.2023, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/119/2023

130/1160/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2023 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.,

за участі секретаря судових засідань Мухи Р.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання права позивача, про припинення дій відповідача, які порушують право позивача, відновлення електропостачання, стягнення моральної шкоди на підставі Закону України «Про захист прав споживачів»,

ВСТАНОВИВ:

14.06.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання права позивача, припинення дій відповідача, які порушують право позивача, відновлення електропостачання, стягнення моральної шкоди на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 21.10.2021 розглядаючи справу №130/2539/21, суд відмовити йому у задоволенні позову про порушення прав споживача та незаконного відключення його від постачання електричної енергії з підстав відсутності спору про заборгованість на час відключення споживача від електроенергії. Надав до суд першу сторінку ухвали Жмеринського міськрайонного суду від 22.12.2021, в якій зазначена його вимога по справі 130/2481/21 про визнання незаконним стягнення з споживача заборгованості за електроенергію.

Надав докази: перша сторінка копії ухвали по справі № 130/2481/21.

Просив суд: визнати, його право на виконання відповідачем вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», ПРРЕЕ щодо умов відключення споживача від електропостачання; зобов`язати відповідача припинити дії, які порушують це його право. Зобов`язати відповідача поновити позивачу електропостачання та відновити становище, яке існувало до порушення; стягнути з відповідача 50000 грн. моральної шкоди на його користь.

14.06.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з другим позовом до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання права позивача, припинення дій відповідача,які порушують право позивача, відновлення електропостачання, стягнення моральної шкоди на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

В обґрунтування позову зазначив, що ч.3 ст. 60 Закону України «Про ринок електроенергії» зазначено, що відключення споживача від постачання електричної енергії здійснюється у порядку Закону України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ. Відповідач знаючи, що відкрито провадження по розгляду його позову до відповідача, у порушення цього Закону та цих ПРРЕЕ незаконно припинив йому постачання електричної енергії, шляхом звернення до оператора з такою заявою.

Надав докази: копію заявки на вимкнення електроустановок ЕМ від 20.09.2021 та фрагмент відзиву.

Просив суд: визнати його право на виконання відповідачем розділу VIII ПРРЕЕ щодо правил відключення постачання електричної енергії; припинити дії відповідача щодо звернення до оператора електричних мереж з заявкою про відключення йому постачання електричної енергії; відновити становище, яке існувало до подання заявки відповідачем до оператора, шляхом підключення його до постачання електричної енергії; стягнути з позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн. на його користь.

Також 04.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з третім позовом до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про стягнення моральної шкоди на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням суду від 23.05.2022 по справі №130/3595/212 на 5 сторніці в 3 абзаці суддя зазначив, що позивач неправильно зазначив підставу позову. Усуває цей недолік, зазначає підставу позову в своїх вимогах у прохальній частині. Відповідач у порушення вимог законів України уклав 01.09.2019 письмовий договір, а після цього, на судових засіданнях відмовився від факту його укладення та почав подавати до суду інший договір від тієї ж дати, але з іншими умовами та підписаний з його сторони.

Жодних доказів до позову додано не було.

Просив суд: визнати що примірним договору, наданий позивачем до справи №130/893/20 і в договорі, наданим позивачем до справи № 130/3595/21 різні умови та підстави; визнати, що при розгляді справи 130/893/20 відповідач приховав від суду укладення письмового договору з іншими умовами та підставами; визнати з позивача стягнута шкода з договору (відповідно договору), який не набрав чинності, а його умови не почали виконуватись; визнати, що всі рішення суддів, на які буде посилатись відповідач не скасовують вимоги законів України про обов`язковість виконання умов укладених договорів; стягнути з відповідача 100000 грн. моральної шкоди на його користь.

Усі позво ухвалами суду від 20.06.2022 та 11.07.2022 були об`єднані в одне провадження.

14.12.2022 ухвалою суду зарито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду. У підготовчому засіданні суд відмовив у задоволені клопотання позивача про витребування доказів.

08.02.2023 в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав.

Відповідач ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» подало відзив на позов. У відзиві відповідач вказав, що є рішення у цивільних справа №130/893/20, №130/2553/19, 130/2481/21, 130/2539/21, 130/3539/21, які набули законної сили з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому справа підлягає закриттю. Просило розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Суд керуючись ч. 3 ст. 211 ЦПК України про від розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Висновки суду.

Згідно з положеннями статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, йдеться про преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суд наголошує на тому, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі.

Так, у справі № 130/2553/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Вінницяобленерго» (в особі структурної одиниці "Шаргородські електричні мережі"), ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання бездіяльності щодо невиконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо нарахування суми заборгованості за електропостачання, про визнання певних обставин, про стягнення суми недовідпущеної електроенергії, про зобов`язання вчинити дії, про стягнення моральної шкоди - суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог, прийшовши до висновку про недоведеність позовних вимог в частині визнання протиправною та незаконною бездіяльності відповідачів при невиконанні ними Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови НКРЕКП №312 від 14 березня 2018 року; про визнання відсутності укладеного нового договору між сторонами, відсутності споживання електроенергії споживачем, відсутності сплати рахунків за спожиту електроенергію; про визнання, що згідно з частиною шостою постанови НКРЕКП відношення між сторонами регулюються як до підписання нового договору так і після підписання нового договору - старим договором на користування електроенергією від 20 березня 2001 року за №20360553; про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо перерахування споживачу заборгованості електроенергії з жовтня 2019 року; про стягнення з відповідачів суми недовідпущеної електроенергії споживачу згідно квитанцій відповідачів про заборгованість з жовтня 2019 року; про зобов`язання відповідачів встановити електрообладнання споживачу згідно акта від 01 грудня 2010 року.

Апеляційний суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вказав, що раніше ухваленими судовими рішеннями встановлено, що 01.10.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» укладено договір № 20360553 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для побутових споживачів) шляхом приєднання відповідача до умов публічного договору приєднання, а факт споживання електричної енергії та оплата виставлених рахунків свідчить про приєднання відповідача до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

У справі № 130/893/20 за позовом ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію судом зроблений висновок, що фактичне споживання ОСОБА_1 відповідних обсягів електричної енергії з 1 січня 2019 року та наявність відкритого на його ім`я особового рахунку (пункт 3.2.13 Правил) свідчить про його приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що був розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», як з постачальником за регульованим тарифом, шляхом вчинення споживачем дій, що засвідчують його бажання укласти договір, а саме фактом споживання, оплати електричної енергії, відкриття особового рахунку (п.3.2.13 Правил).

Апеляційний суд, залишаючи вказане рішення в силі, зробив висновок, що чинна редакція Закону України Про ринок електричної енергії не встановлює обов`язок ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" надсилати ОСОБА_1 заяву-приєднання, а підписання споживачем такої заяви-приєднання не є виключною умовою для приєднання до умов Договору постачання універсальних послуг. Здійснивши факт споживання електричної енергії та оплату виставлених рахунків, ОСОБА_1 у належній формі приєднався до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

У справі №130/2539/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», де він просив визнати порушення прав споживача, незаконне відключення його від електроенергії та стягнути з відповідача на його користь 50000 грн. моральної шкоди, у задовленні якого йому було відмовлено. Судому було встановлено, оскільки є рішення суду у цивільній справі № 130/893/20, №130/2523/19, що набрали законної сили, обставини встановлені цим рішенням не доказуються при розгляді цієї справи, у якій бере участь та сама особа, щодо якої встановлено ці обставини. Рішеннями встановлено, що об`єкт споживача ОСОБА_1 був відключений від електроживлення, в зв`язку з порушення споживачем строків оплати за спожиту електричну енергію за цим договором, цілком законно. На даний час ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію не погасив. А також у в діях відповідача відсутнє порушення абзацу 4 п. 7.11. ПРРЕЕ, оскільки факт наявності заборгованості за електроенергію у позивача встановлений судом, є безспірним, у розумінні ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. На час відключення об`єкта споживача ОСОБА_1 від електроживлення, спору щодо заборгованості не було. В зв`язку з цим відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Апеляційний суд, залишаючи вказане рішення в силі, зробив висновок з урахування встановлених у справі обставин, зокрема наявності у споживача ОСОБА_1 заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію, визначену судовим рішенням, яке набрало законної сили, відсутності доказів здійснення погашення вказаної заборгованості, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог у зв`язку з відсутністю в діях відповідача порушення абз. 4 п. 7.11. ПРРЕЕ, оскільки на час відключення позивача від електроживлення, спору щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів не було.

У справі №130/3539/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», йому було відмовлено у задоволенні його вимог: визнати порушення відповідачем вимог п.7.11 ПРРЕЕ, зобов`язати відповідача підключити йому електропостачання згідно умов договору від 20.03.2001 р., стягнути з відповідача 50000 грн. шкоди на його користь. Як встановлено судом із досліджених доказів, об`єкт споживача ОСОБА_1 був відключений від електроживлення, в зв`язку з порушення споживачем строків оплати за спожиту електричну енергію за цим договором, цілком законно. На даний час ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію не погасив, а також у в діях відповідача відсутнє порушення п.7.11. ПРРЕЕ, оскільки факт наявності заборгованості за електроенергію у позивача встановлений судом, є безспірним, у розумінні ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Апеляційний суд, залишаючи вказане рішення в силі, зробив висновок що, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам Закону.

Що стосується справи №130/2481, на рішення якої посилається позивач, як на одну із підстав позову, то ухвалою суду від 22.12.2001 справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про порушення прав споживача, закрив на підставі п.3 ч. 1 ст.255 ЦПК України. Апеляційний суд, залишаючи вказану ухвалу в силі.

Суд, вислухавши пояснення позивача та дослідивши додані письмові докази приходить до однозначного висновку, що і питання наявності чи відсутності договірних відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», і питання умов надання послуг відповідачем позивачеві на підставі договору про постачання електричної енергії були предметом судового розгляду в справі № 130/893/20 та в справі №130/2553/19 і саме в цих справах сторони були вправі надавати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 звернула увагу на те, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи) (пункт 27, 28). Такі позови не підлягають розгляду у судовому розгляду .

Суд звертає увагу, що фактично ці позови націлені на переоцінку доказів, які були предметом розгляду в інших справах, розглянутих в порядку цивільного судочинства (№130/893/20 та №130/2553/19, 130/2481/21, 130/2539/21, 130/3539/21). Доводити існування чи відсутність існування відносин з приводу споживання електроенергії та умови такого споживання, заперечення проти доказів протилежної сторони, тощо ОСОБА_1 мав у згаданих вище цивільних справах на відповідній стадії процесу, а не заявляючи окремий позов після того, як рішення у зазначених справах набрали законної сили після їх перегляду у апеляційному порядку.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що: згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

З огляду на що це провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки з досліджених судом судових рішень у справах № 130/2553/19, № 130/893/20, 130/2481/21, 130/2539/21, 130/3539/21, що набрали законної сили, видно, що на даний час існують відповідні рішення судів з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрали законної сили.

При розгляді цих справ судами вже надавалася оцінка договірним відносинам, які виникли між позивачем та відповідачем з приводу постачання електричної побутовому споживачу ОСОБА_1 .

При цьому суд звертає увагу позивача на таке, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata - остаточні рішення національних судів не мають ставитися під сумнів.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Щодо судових витрат: відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 141 ЦПК України). В справі що розглядається ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, докази понесення судових витрат відповідачем матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 255, 256, 260 ЦПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі закрити.

Ухвала суду набирає законної сили в прядку, визначеному ст. 261 ЦПК України.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ

Дата складання повного судового рішення 09.02.2023