Рішення № 108847749, 19.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2023Справа № 910/5428/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Київської міської ради

до Національної поліції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) Головне управління Національної поліції в Київській області,

2) Фонд державного майна України

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Представники:

від позивача: Друцька О.Г.;

від відповідача: Грінцов М.М.;

від третьої особи-1: Середюк О.О.;

від третьої особи-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просить суд витребувати адміністративну будівлю (літ. А), загальною площею 827, 9 кв.м. на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві із чужого незаконного володіння Національної поліції України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконною реєстрацією за відповідачем права власності на нерухоме майно - будинок по вул. Старовокзальній, 22 у м. Києві, який було передано в управління Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Київській області за рішенням Київської міської ради від 02.10.13. №61/9649.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 позовну заяву Київської міської ради - залишено без руху. Встановлено Київській міській раді строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.07.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Київської міської ради надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.09.2022. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Київській області та Фонд державного майна України.

19.08.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Національної поліції в Київській області надійшли письмові пояснення, в яких третя особа-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зокрема зазначає, що ГУ НП в Київській області на праві оперативного управління на законних правових підставах користується адміністративною будівлею площею 827 кв.м., яка розташована по вул. Старовокзальна, 22, в м. Києві, право державної власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за НПУ.

У судовому засіданні 01.09.2022 оголошено перерву до 22.09.2022.

02.09.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду, в якій просить суд залишити позов Київської міської ради без розгляду на підставі ст. 226 ГПК України.

Також, 02.09.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначає, що в рамках здійснення ліквідаційних заходів щодо органів внутрішніх справ МВС було прийнято рішення про передачу до сфери управління Національної поліції України державне майно, яке раніше використовувалося територіальним органами МВС. Також, відповідач вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про витребування майна. Крім того, відповідач вказує, що згідно долучених позивачем до позовної заяви документів, до комунальної власності м. Києва було передано одноповерхову будівлю, загальною площею 620 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 22, що мала назву «Сантехпраця», а також зазначає, що позивачем не надано доказів того, що витребуване ним майно, до моменту його передачі в листопаді 2013 року було зареєстровано за територіальною громадою м. Києва.

05.09.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення, в яких третя особа-2 зазначає, що внесення інформації про адміністративну будівлю за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 22 до Реєстру відбулося згідно з даними наданими Національною поліцією України. Крім того, третя особа-2 просить суд розглянути справу без участі представника Фонду державного майна України.

16.09.2022 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що реєстрація права власності за територіальною громадою міста Києва на момент виникнення права власності (1991 рік) не вимагалася. Щодо різниці в площі, позивач вказує, що у період з 1991 по теперішній час після проведення інвентаризації площа будинку уточнювалася, про що свідчить наказ КП «КЖСЄ» від 20.06.2006 № 216.

Також, 16.09.2022 позивач подав заперечення на заяву про залишення позову без розгляду, в яких зазначає, що документи, додані Київською міською радою до позовної заяви є достатніми для підтвердження повноважень Тхорика С.М. на здійснення самопредставництва Київської міської ради у суді під час розгляду даної справи.

У судовому засіданні 22.09.2022, розглянувши заяву відповідача про залишення позову без розгляду, суд відмовив у її задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 15.12.2021).

Також, у судовому засіданні 22.09.2022 оголошено перерву до 29.09.2022.

28.09.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заяву щодо неможливості допуску Друцької О.Г. до участі у справі в якості уповноваженої особи Київської міської ради та залишення позову без розгляду, в якій відповідач зазначає, що Друцька О.Г., яка є працівником Департаменту комунальної власності м. Києва, окремої юридичної особи, повноважень на дії від імені Київської міської ради в порядку самопредставництва не мала та не має, у зв`язку з чим відповідач просить суд: не допускати до участі у справі від імені Київської міської ради працівника Департаменту комунальної власності Друцьку О.Г. виключно на підставі документів, раніше залучених нею до матеріалів справи; визнати, що судові засідання у справі № 910/5428/22, що відбулися за участю особи, що не підтвердила повноваження діяти від імені позивача; визнати всі документи, що були подані у справі від імені позивача за підписом Друцької О.Г. такими, що подані неповноваженою особою та повернути їх підписанту; розглянути питання залишення позову у справі 910/5428/22 без розгляду з підстав передбачених пунктом 4 ч. 1 ст. 228 ГПК (неявка уповноваженої особи позивача у судові засідання без поважних причин), про що постановити відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 29.09.2022, розглянувши заяву відповідача щодо неможливості допуску Друцької О.Г. до участі у справі в якості уповноваженої особи Київської міської ради та залишення позову без розгляду, суд відмовив у її задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 15.12.2022).

Також, у судовому засіданні 29.09.2022 оголошено перерву до 13.10.2022.

03.10.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національної поліції України надійшла заява про відвід судді, в якій відповідач просить суд задовольнити заяву про відвід судді Щербакова С.О. від розгляду справи № 910/5428/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 заяву Національної поліції України про відвід судді Щербакова С.О. від розгляду справи №910/5428/22 визнано необґрунтованою. Заяву Національної поліції України про відвід судді Щербакова С.О. від розгляду справи №910/5428/22 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 (суддя Удалова О.Г.) відмовлено у задоволенні заяви Національної поліції України про відвід судді Щербакова С.О. від розгляду справи № 910/5428/22.

12.10.2022 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів того, що в нього існує право власнсті на спірне майно, не надав доказів того, з якого моменту він набув вказане право, а також доказів того, що на момент виникнення процедури державної реєстрації нерухомого майна не існувало або існували інші механізми фіксації права власності.

У судовому засіданні 13.10.2022 оголошено перерву до 03.11.2022.

02.11.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав додаткові пояснення, в яких зазначає, що спірний об`єкт нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва до державної власності в установленому законодавством порядку не передавався. Київська міська рада відповідного рішення не приймала.

У судовому засіданні 03.11.2022 суд зобов`язав сторін надати відомості стосовно того, хто фактично використовував спірне майно до 2013 року та оголосив перерву до 17.11.2022.

14.11.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління Національної поліції в Київській області надійшло клопотання про витребування доказів та закритий судовий розгляд, в якому третя особа-1 просить суд витребувати у оперативного підрозділу ГУНП в Київській області матеріали, що становлять державну таємницю та є доказами, що мають істотне значення для вирішення справи по суті; проводити розгляд справи у закритому судовому засіданні та з колом учасників, які мають відповідний допуск до державної таємниці.

17.11.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав письмові пояснення, разом з документами на виконання вимог суду щодо перебування спірного нежилого будинку у користуванні до моменту передачі його до сфери управління Головного управління Національної поліції в Київській області.

У судовому засіданні 17.11.2022 оголошено перерву до 08.12.2022.

У судовому засіданні 08.12.2022 оголошено перерву до 15.12.2022.

У судовому засіданні 15.12.2022 розглянувши подане третьою особою-1 клопотання про витребування доказів та закритий судовий розгляд, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 15.12.2022).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/5428/22 призначено на 19.01.2023.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача та третьої особи-1 заперечили проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, у поданих до суду 05.09.2022 письмових поясненнях Фонд державного майна України просив розглянути справу без участі представника Фонду державного майна України.

Приймаючи до уваги, що представник третьої особи-2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників третої особи-2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 19.01.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до розділу 2 Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до власності територіальної громади міста Києва передано житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста.

Згідно з додатком 1 таблиці 14 до вказаного рішення до комунальної власності міста Києва передано нежилий будинок на вул. Старовокзальна, 22, одноповерховий, 620, 00 кв.м. (п. 607 таблиці).

Відповідно до розпорядження представника президента України м. Києві від 29.05.1992 № 368 «Про створення державного комунально виробничого житлово-ремонтного об?єднання» нежитловий будинок по вул. Старовокзальна, 22 закріплений на праві повного господарського відання за державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об?єднання, правонаступником якого є Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація».

Наказом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» від 20.06.2006 № 216 «Про внесення змін в облік нежилих будинків та нежилих приміщень, що знаходяться на балансі КП «КЖСЕ» затверджено перелік приміщень, що знаходяться на обліку в КП «Київжитлоспецексплуатація» (додаток до наказу), відповідно до якого будинок на вул. Старовокзальна, 22 загальна площа - 755, 4 кв.м.; будинок на вул. Старовокзальна, 22 літер А площа за поверх. планом 823, 0 кв.м., план БТІ від 13.06.2006.

Рішенням Київської міської ради від 02.10.2013 № 61/9649 «Про передачу до сфери управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нежилого будинку комунальної власносто територіальної громади міста Києва», вирішено передати до сфери управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва загальною площею 823, 00 кв.м. на вул. Старовокзальній, 22, літ. А.

З матеріалів справи вбачється, що 11.11.2013 складено та підписано акт приймання-передачі до сфери управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нежилого будинку № 22 літер А на вул. Старовокзальній відповідно до рішення Київської міської ради від 02.10.2013 № 61/9649 «Про передачу до сфери управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нежилого будинку комунальної власност територіальної громади міста Києва», відповідно до якого КП «Київжитлоспецексплуатація» передано, а ГУ МВС України в Київській області прийнято нежилий будинок за адресою: вул. Старовокзальна, 22, літер А, загальною площею 823, 0 кв.м.

Так, рішенням Київської міської ради від 08.07.2021 № 1595/1636 «Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва» вирішено визначити перелік нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління та іншого безоплатного користування державних органів, установ і організацій, що додається.

Визнано такими, що втратили чинність, рішення Київської міської ради згідно з переліком, що додається

До Переліку нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління та іншого безоплатного користування державних органів, установ і організацій, включено нежилий будинок, вул. Старовокзальна, 22, літ. А, загальною площею 823, 0 кв.м.(п. 61 Переліку).

Крім того, до Переліку рішень Київської міської ради, що втратили чинність включено рішенням Київської міської ради від 02.10.2013 № 61/9649 «Про передачу до сфери управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нежилого будинку комунальної власност територіальної громади міста Києва».

Як зазначає позивач, під час вжиття заходів спрямованих на виконання рішення Київської міської ради від 07.07.2021 № 1595/1636, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що 03.08.2020 державним реєстратором Микитенко О.В. (Департамент з питань реєстрації виконавчог органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на адміністративну будівлю (літ. А), загальною площею 827, 9 кв. м, на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві за державою в особі Національної поліції України (номер запису про право власності 37668981 від 03.08.2020).

Підставою державної реєстрації зазначено Витяг з Єдиного реєстр об?єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-15-14225 від 20.07.2020, видавник Фонд державного майна України.

Позивач також зазначає, що нежитловий будинок № 22 на вул. Старовокзальна належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Зазначений будинок передавався до сфери управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області без права відчуження, з метою здійснення ефективного управління об?єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Отже, обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що спірний об?єкт нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва до державної власності в установленому законодавством порядку не передавався. Київська міська рада відповідного рішення не приймала. Будівля на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві на законних підставах не відчужувалась та належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, а отже, на думку позивача, набуття державою у власність комунального майна в обхід законодавства України, свідчить про порушення публічного порядку та посягає на суспільні та економічні основи територіальної громади міста Києва.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Національна поліція України зазначає, що 07.11.2015 набув чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, положення якого передбачили створення нового правоохоронного органу - Національної поліції України, одночасно законодавцем було прийнято рішення про ліквідацію органів внутрішніх справ, що входили до структури Міністерства внутрішніх справ та виконували правоохоронні функції. В рамках здійснення ліквідаційних заходів щодо органів внутрішніх справ МВС було прийнято рішення про передачу до сфери управління Національної поліції України державного майна, яке раніше використовувалося територіальними органами МВС.

Спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України № 97/227 від 14.02.2018 «Про передачу майна в Київській області до сфери управління Національної поліції» передано зі сфери управління Міністерства внутрішніх справ України з балансів територіальних органів і підрозділів МВС України в Київській області до сфери управління Національної поліції України на баланс Головного управління Національної поліції в Київській області нерухоме майно, зокрема адміністративний будинок по вул. Старовокзальна, 22 (літера - А) в м. Києві.

Крім того, відповідач зазначає, що Національною поліцією України був затверджений акт приймання-передачі від 31.07.2018, відповідно до якого комплекс розміщений за адресою вул. Старовокзальна, 22, м. Київ, передано до сфери Національної поліції України з балансу ГУМВС України в Київській області в оперативне управління (на баланс) Головного управління Національної поліції в Київській області.

Відповідач вказує, що в серпні 2020 року на підставі наявних в розпорядженні НПУ документів посадові особи ГУНП в Київській області здійснили реєстрацію вказаного будинку, як державної власності, що перебуває у сфері управління НПУ та балансоутримувачем якого є ГУНП в Київській області.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 Цивільного кодексу України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 року у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 року у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 року у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 року у справі № 925/366/18, від 12.09.2019 року у справі № 21/93б.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Положеннями ст.387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як наслідок, позивач повинен довести, що він є законним власником спірного об`єкту нерухомого майна.

Згідно прохальної частини позову, позивач просить суд витребувати у відповідача адміністративну будівлю (літ. А) загальною площею 827, 9 кв. м. на вулиці Старовокзальна, 22 , у м. Києві на користь територіальної громади міста Києва, в особі Київської місько ради.

В обгрунтування наявності права власності на вказане нерухоме майно позивач посилається на додаток №1 до рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», прийняте на підставі постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991.

Як зазначено судом вище, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Пунктом 2 зазначеної постанови доручено міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 01.01.1992 передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Згідно розділу 2 переліку державного майна України, що передається до власності адмiнiстративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", до власності міста Києва, серед іншого, передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів.

Суд зазначає, що доказів того, що спірний об`єкт нерухомості, який просить витребувати позивач з чужого незаконого володіння, а саме: адміністративна будівля (літ. А), загальною площею 827, 9 кв.м. на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві входила до складу нежитлового фонду міської Ради народних депутатів суду не надано.

При цьому, згідно з додатком 1 таблиці 14 до рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26, до комунальної власності міста Києва передано нежилий будинок на вул. Старовокзальна, 22, одноповерховий, 620, 00 кв.м., що мала назву «Сантехпраця» (п. 607 таблиці).

Інших об?єктів нерухомості за вказаною адресою до комунальної власності м. Києва не передавалося.

Згідно копії розпорядження представника президента України у м. Києві від 29.05.1992 № 368 «Про створення державного комунального виробничого житлового ремонтного об?єднання», пунктом 6 якого за вказаним підприємством на праві повного господарського відання були закріплені нежилі будинки міста, жилі будинки маневренного фонду, майновий комплекс апарату ВЖРО та учбового комбінату згідно з переліком.

Переліком комунального майна, що закріплюється на правах повного господарського відання за державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об?єднанням (додаток до розпорядження представника президента України у м. Києві від 29.05.1992 № 368), за вказаним суб?єктом було закріплено нежилий будинок по вулиці Старовокзальній, 22 (розділ 7 п. 602). Опис нежилого будинку в переліку не наведено.

Тобто, будинок, який просить витребувати позивач на його користь має інші технічні характеристики та знаходиться за іншою адресою, а саме будинок має загальну площу 827, 9 кв.м. та знаходиться за адресою вул. Старовокзальна, 22 літера А, м. Київ, в той час як до вказаного вище переліку було включено одноповерховий будинок загальною площею 620, 00 кв.м., по вул. Старовокзальна, 22, м. Київ.

Відповідно до ст.326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно ч. 1 ст.1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що спірний об`єкт нерухомого майна набутий у комунальну власність відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 №26 "Про формування комунального майна міста та районів", ухваленого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311, оскільки у затвердженому цією постановою переліку відсутній спірний об`єкт нерухомого майна площею 827, 9 кв.м.

Приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що під час розгляду даної справи позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування обставин, які могли б бути підставою для застосування до спірних правовідносин приписів ст.387 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів підтвердження передання у власність територіальної громади міста Києва об`єкту нерухомого майна площею 827, 9 кв.м. за адресою: вул. Старовокзальна, 22, літ. А, м. Київ, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, з боку відповідача, а тому позовні вимоги про витребування адміністративної будівлі (літ. А), загальною площею 827, 9 кв.м. на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві із чужого незаконного володіння Національної поліції України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради не підлягають задоволенню.

Судом також враховано, що відповідачем було заявлено у відзиві про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Відповідно до пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовив позивачу у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 30.01.2023

Суддя С. О. Щербаков