Рішення № 108740087, 02.02.2023, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

справа № 179/1104/22

провадження № 2/179/69/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2023 року смт. Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Чорної А.О.,

секретаря судового засідання Хорольської І.П.,

справа № 179/1104/22

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом скасування їх реєстрації за місцем проживання та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом скасування їх реєстрації за місцем проживання.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що рішенням виконавчого комітету Магдалинівської селищної ради від 18.02.2022 року № 429 позивачу та його рідним братам і сестрам ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 була передана в приватну спільну власність без визначення часток квартира АДРЕСА_1 . Цим же рішенням позивача було визначено уповноваженим власником квартири. Мати - відповідач ОСОБА_2 була виключена із списку, оскільки раніше використала право на безплатну приватизацію житла.

Після розірвання батьками шлюбу відповідач ОСОБА_2 вдруге зареєстровала шлюб, має іншу сім`ю, в квартирі не проживає.

Відповідач ОСОБА_2 в квартирі зареєструвала відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , які не є родичами. Вказані особи в квартирі не проживали і не проживають.

З метою дооформлення приватизації позивач неодноразово прохав відповідача ОСОБА_2 добровільно знятися з реєстраційного обліку разом з ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Однак на звернення позивача відповідач не реагує.

Своєю відмовою відповідачі перешкоджають позивачу, як уповноваженому власнику квартири, здійснювати закріплене за ним право володіння, користування і розпорядження майном, оформити пільги як благодійній сім`ї.

Позивач просить зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні належним позивачу майном: квартирою АДРЕСА_1 шляхом скасування реєстрації їх місця проживання за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 01.11.2022 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, відповідачам запропоновано подати відзив на позов.

29.11.2022 року позивач в порядку ст. 49 ЦПК України збільшив позовні вимоги та просив суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 особами, що втратили право користування жилим приміщенням (квартирою) в АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 08.12.2022 року заяву про збільшення позовних вимог від 23.11.2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом скасування їх реєстрації за місцем проживання- залишено без руху.

Ухвалою суду від 12.12.2022 року продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом скасування їх реєстрації за місцем проживання та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

У судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог процесуального закону, через оголошення на офіційному веб-сайті Судова влада України. Заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у їх відсутність суду не надали. Відзив на позовну заяву не надав.

Представник третьої особи - Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду письмові пояснення, згідно яких заперечують проти скасування реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . Факт того, що малолітній тривалий час не проживає за даною адресою (понад шість місяців), не є підставою для втрати права користування житлом. Оскільки малолітній, із - за свого віку, не обирає місця проживання, дане питання вирішують його законні представники. Крім того, не надано інформації про наявність іншого житла на праві користування в малолітньої дитини ОСОБА_9 , в якому в подальшому він міг бути зареєстрований. Скасування реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 порушить житлові права дитини.

Оскільки відповідачами не було надано відзиву на позов, тому суд приймає до уваги лише надані докази позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши письмові докази, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Магдалинівської селищної ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 18.02.2022 року передано ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 в приватну спільну власність без визначення частки. Оформити право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 . Уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_1 . ОСОБА_1 звернутись до органу, що здійснює Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. (а.с. 5-6).

Згідно акту № 67 про встановлення факту проживання від 22.06.2022 року позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12)

Згідно довідки виконавчого комітету Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 374 від 29.06.2022 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 . (а.с. 13)

Згідно довідки про місце проживання особи виконавчого комітету Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12.08.2022 року позивач ОСОБА_1 з 08.07.2020 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14)

За змістом ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ст. 64 Житлового кодексу члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Порядок користування жилими приміщеннями у будинках державного та громадського житлового фонду регулюють положення ст.ст. 71, 72 ЖК.

Стаття 71 Житлового кодексу встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз ст.ст. 71, 72 Житлового кодексу дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: 1) непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та 2) відсутність поважних причин.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування ст.ст.71, 72 Житлового кодексу, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 Житлового кодексу строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 Житлового кодексу), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо), суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Отже, при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності, а також ставлення відповідача до спірного житла.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Умовою реалізації принципу верховенства права при вирішенні спорів, у тому числі, щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є принцип пропорційності.

ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Із урахуванням зазначених норм права та практики ЄСПЛ можна зробити висновок про те, що принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. За таких обставин, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Позивачем не надано доказів державної реєстрації права власності на спірну квартиру.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач не є власником спірної квартири, оскільки рішенням виконавчого комітету Магдалинівської селищної ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 18.02.2022 року передано ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 в приватну спільну власність без визначення частки. Уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_1 . У спірній квартирі зареєстровано 10 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів відсутності відповідачів у спірній квартирі понад строк, із яким законом пов`язується можливість визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням. Також в матеріалах справи відсутні докази поважності причин відсутності відповідачів за місцем реєстрації. За таких обставин, суд вважає, що у задоволені позовних вимог про визнання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання ОСОБА_9 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , суд приходить до наступного.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статі 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей» до груп ризику щодо втрати житла або права на його використання належать також особи, які не мають власного житла та проживають в орендованих приміщеннях, у знайомих, родичів, друзів тощо.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на час розгляду справи дитині виповнилося 8 років.

Суд зазначає, що неповнолітня дитина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірному будинку, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом, а стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з її реєстрацією, що відповідає висновку Верховного Суду в постанові від 27.12.2018 року по справі 759/19394/15-ц.

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Крім того, позбавлення дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, який в матеріалах справи відсутній.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_9 , набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це відповідно до ст. 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.

Враховуючи викладене, з метою дотримання інтересів неповнолітньої дитини, з врахуванням думки представника сектору - служби у справах дітей Магдалинівської селищної ради, яка вважає недоцільним та таким, що порушуватиме житлові та майнові права дитини у разі задоволення позову, керуючись принципами розумності та справедливості, суд вважає, що визнання ОСОБА_9 таким, що втратив право на користування спірним житлом, в даному випадку є недоцільним та передчасним і буде суперечити інтересам дитини.

Щодо позовних вимог позивача стосовно зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні належним позивачу майном: квартирою АДРЕСА_1 шляхом скасування реєстрації їх місця проживання за вказаною адресою, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Таким чином, відповідачем є та зі сторін у процесі, яка притягується судом до відповіді за позовом, тому що на неї вказує позивач, як на порушника свого права.

Згідно до ст. 13 ЦПК України, встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, тобто визначення відповідачів, як осіб, до яких пред`являється позов, є виключним правом позивача.

Відповідно до частин 1-2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Статтею 51 ЦПК України не передбачено право суду самостійно залучати до участі у справі співвідповідача, навіть у випадку обов`язкової співучасті, якщо позивач не заявить такого клопотання.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів, обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому суд не має права самостійно залучати співвідповідача або заміняти первісного відповідача.

Позивач визначив відповідачами по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , що не відповідає вимогам ст. 48 ЦПК України, оскільки ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» наділяє повноваженнями на зняття особи з реєстрації виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи.

Таким чином, за позовними вимогами про зняття особи з реєстраційного обліку належним відповідачем повинен бути орган реєстрації, рішенням, діями чи бездіяльністю якого порушуються, не визнаються або оспорюються права та інтереси позивача, а не фізична особа, яка жодних дій щодо зняття з реєстрації не здійснювала.

Крім того, ст. 4 ЦК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Із позовної заяви вбачається, що між позивачем та відповідачем існує спір з приводу користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

За таких обставин, право або інтерес позивача може бути захищено тільки у спосіб, встановлений ст. 16 ЦК України та нормами ЖК України.

Разом з тим ст. 16 ЦК не міститься такого способу захисту порушеного права як примусове зняття з реєстрації.

Статтею 3, частиною 1 ст. 15 ЦПК України передбачено право особи на захист свого цивільного права чи інтересу лише в разі його порушення або оспорювання, але суду не надано жодного доказу, який би підтверджував, що реєстрація відповідачів в спірній квартирі призводить до порушення прав позивача.

Сам по собі факт реєстрації місця проживання відповідачів у спірній квартирі не створює позивачу перешкод у користуванні квартирою.

ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянину надається право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.

У п.п. 11,12 ч.1 ст. 2 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи - це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи, а також, що реєстраційна дія - це внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи;

Відповідно до ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 затверджено «Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування)», п.п. 2 п. 50 якого передбачено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Як самостійний спосіб захисту порушеного права за змістом ст. 16 ЦК України вимога про зняття з реєстрації не підлягає застосуванню, оскільки зняття з реєстрації нерозривно пов`язане з правом на житло і залежить від вирішення питання про житлові права сторін, які регулюються нормами ЖК України та ЦК України. І тільки після вирішення житлових прав зняття з реєстрації підлягає вирішенню в адміністративному порядку встановленому ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», «Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування)».

За таких обставин позовні вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір за подачу позову покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1 984,80 грн, враховуючи приписи ч. 2 п. 2 ст. 141 ЦПК України та те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.

На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 76, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом скасування їх реєстрації за місцем проживання та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі представника ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Сектор служби у справах дітей Магдалинівської селищної ради, код ЄДРПОУ 04338405, юридична адреса: 51100, Дніпропетровська область, Новомосковський (Магдалинівський) район, смт. Магдалинівка, вул. Центральна, 32.

Суддя: А.О. Чорна