Рішення № 108732245, 25.01.2023, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10675/22

Провадження № 2-о/357/30/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А. Ю. , при секретарі Олексієнко Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Білоцерківський відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання на території України,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаною заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України (13.11.1991 року).

Заявлені вимоги мотивує тим, що він 04.02.1974 року народився у місті Херсон. З 1981 по 1989 рік навчався в ЗОШ № 1, що розташована по АДРЕСА_1 . З 1989 по серпень 1990 року навчався в ПТУ № 4 в АДРЕСА_2 , проте документи про освіту в заявника відсутні. 10.01.1991 року та згодом 18.09.1992 року заявник був засуджений, однак відомості про це відсутні, оскільки виконання покарань та слідчий ізолятор розташовані на тимчасово окупованій території і зв`язок з ними відсутній. У 1995 році після звільнення заявник проживав разом з батьками за місцем реєстрації в АДРЕСА_3 , з 1998 року в с. Тарасівка Цюрупинського району Херсонської області, з 2016 року в с. Озерна Білоцерківського району Київської області. Вказує, що мав паспорт радянського зразка, однак втратив його та своєчасно не оформив паспорт громадянина України. Заявник також вказує про неможливість в інший спосіб встановити факт його постійного проживання на території України, тому звернувся до суду.

21.11.2022 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.

05.12.2022 року заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку окремого провадження, звільнено заявника від сплати судового збору.

23.01.2023 року на електронну адресу суду від заінтересованої особи Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області надійшли пояснення щодо заяви, які не підписані заявником з використанням електронного цифрового підпису, а тому за змістом ч. 5 ст. 43 та ч. 4 ст. 183 ЦПК України підлягають поверненню без розгляду.

25.01.2023 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі та участі його представника, вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

25.01.2023 року на адресу суду надійшла заява представника заінтересованої особи про розгляд справи без її участі, проти задоволення заяви не заперечує.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Херсон, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.02.1974 року, актовий запис № 781. Батьками заявника є українець ОСОБА_2 та українка ОСОБА_3 .

На підставі вказаного свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 Комсомольським МВС м. Херсон виданий паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_2 .

В матеріалах справи містяться звернення ОСОБА_1 від 13.09.2022 року до Міністерства Юстиції України та Міністерства освіти і науки України щодо надання відомостей про його навчання в школі № 1 м. Херсона та відомості про засудження та відбування покарання у виправній колонії в м. Дар`ївка Херсонської області.

Відповідно до листа Міністерства внутрішніх справ України № 28850/16-2022 від 22.09.2022 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.01.1991 року був засуджений Комсомольським районним судом м. Херсона за ст. 140 ч. 3, 17, 140 ч. 3, 42 КК України до позбавлення волі на 3 роки та на підставі ст. 46-1 КК України відбування покарання відтерміновано на 2 роки. 18.09.1992 року заявник був засуджений Комсомольським районним судом м. Херсона за ст. 141 ч. 2 КК України до позбавлення волі на 3 роки, на підставі ст. 43 КК України приєднано покарання за вироком Комсомольського районного суду м. Херсона від 10.01.1991 року та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією майна. Вирок набрав чинності 26.10.1992 року.

За даними листа Департаменту з виконання покарань № 3153-22/Р-2633 від 13.10.2022 року, встановити факти тримання ОСОБА_1 під вартою в державній установі «Херсонський слідчий ізолятор» та відбування покарання в державній установі «Дар`ївська виправна колонія (№ 10)» є неможливим з огляду на знаходження вказаних установ на території територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації.

Відповідно до листа Управління освіти Херсонської міської ради № 150-01-40 від 01.11.2022 року, Херсонська міська територіальна громада перебуває у тимчасовій окупації російських військ, тому відсутній доступ до інформації, яка зберігається в Архіві управління освіти Херсонської міської ради.

Згідно з листом Білоцерківського відділу Міграційної служби у м. Києві та Київській області ЦМУ № 80.3210.2-726/80.3210.1-22 від 20.07.2022 року, неможливо встановити належність ОСОБА_1 до громадянства України та рекомендовано звернутись до суду для встановлення постійного проживання в Україні станом на 24.08.1991 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, безпосередньо є пов`язаним з підтвердження існування обставин, з якими закон пов`язує набуття громадянства України.

За встановленими обставинами заявник не має належного документального підтвердження вказаного факту, що унеможливлює його звернення до компетентних органів в Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27.03.2001 року № 215/2001, саме тому єдиним можливим способом захисту є звернення до суду із заявою про встановлення фактів, які згідно закону дають підстави для набуття громадянства України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Юридичне значення має факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08.10.1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27.03.2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05.04.2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності вважає встановленим факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України (13.11.1991 року), тому заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 4-13, 273, 293, 294, 315-319, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Білоцерківський відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання на території України - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України (13 листопада 1991 року).

Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Заінтересована особа Білоцерківський відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, адреса: вул. Привокзальна, буд. 3, м. Біла Церква, Київська область, 09107, код ЄДРПОУ: 42552598.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А. Ю. Цуранов