Постанова № 1086796, 24.09.2007, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16

тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"24" вересня 2007 р. Справа № А6/376-07

15-40 год.

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Маляренка А.В.

при секретарі Поднєбес О.В.

розглянувши адміністративну справу № А 6/376-07

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Миронівський хлібопродукт”, м. Миронівка

до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської обл.

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 0001782301/0 від 18.07.2007р.

Представники:

від позивача Лісовський А.В. (довіреність від 06.07.2007р.)

від відповідача Зарицкий В.В. (довіреність № 9528)

обставини справи:

Відкрите акціонерне товариство “Миронівський хлібопродукт” (надалі –позивач) подало позов до Державної податкової інспекції у Миронівському районі (надалі –відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення № 0001782301/0 від 18.07.2007р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 180 991,70 грн., з яких 124 494,07 грн. за основним платежем та 56 497,63 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач спірним податковим повідомленням-рішенням безпідставно зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування та визначив суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, оскільки підставою для включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту за вересень 2006 року в розмірі 67 000,00 грн., за березень 2007 року в розмірі 57 494,07 грн., в наслідок чого, завищено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2006 року в сумі 67 000,00 грн. та занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2007 року в сумі 57 494,07 грн.

Відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на виявлені в ході виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.12.2006 року №198/23-2/25412361 від 10.07.2007 року, якою виявлені порушення пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ”Про податок на додану вартість” та п.2, 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №165,податкова накладна вважається недійсною в разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

встановив:

Підставою прийняття оспорюваного у справі податкового повідомлення-рішення став акт №198/23-2/25412361 від 10.07.2007 р. про результати виїзної документальної перевірки ВАТ “Миронівський хлібопродукт” з питань з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.12.2006 року за результатами якої перевіряючими встановлено порушення позивачем вимог підпункту виявлені порушення пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ від 03.04.97 р. № 168/97-ВР ”Про податок на додану вартість”, зокрема:

- завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2006 року в розмірі 67 000,00 грн., за березень 2007 року в розмірі 57 494,07 грн., в наслідок чого, завищено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2006 року в сумі 67 000,00 грн. та занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2007 року в сумі 57 494,07 грн.

Згідно з матеріалами справи податковий орган дійшов висновку про неможливість віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, через відсутність, недостовірність, неповне визначення у податкових накладних хоча б одного з обов’язкових реквізитів, передбачених п.п. 7.2.1 п. 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що не дозволяє ідентифікувати податкові накладні, як такі що оформлені у відповідності до вимог існуючого законодавства, та такими що дозволяють платнику податків відносити зазначену в них суму ПДВ до складу податкового кредиту.

Рішенням Вишгородського районного суду від 29.06.2006 року по справі № 1/2-1408 визнано недійсними установчі та первинні бухгалтерські документи фінансово –господарської діяльності приватного підприємства ”ЕЛ БУД”, а також визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість (свідоцтво № 13699723) (03.11.2004 р.).

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” обумовлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1. ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 7.4.5. п.7.4 статті 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв’язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, оскільки взаємовідносини між підприємствами відбувались в періоді в якому установчі документи ПП “ЕЛ БУД” визнано судом недійсними та скасовано державну реєстрацію, то дані господарські взаємовідносини між ВАТ “Миронівський хлібопродукт” та ПП ”ЕЛ БУД” не можуть бути законними.

На підставі зазначеного акту відповідно до пп.4.2.2 п.4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення №0001782301/0 від 18.07.2007р. про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 180 991,70 грн., з яких 124 494,07 грн. за основним платежем та 56 497,63 грн. штрафних санкцій.

Господарський суд визнає викладені в акті перевірки висновки помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи, виходячи з наступного:

18.09.2006 р. між позивачем та ПП ”ЕЛ БУД” укладено договір за монтажні роботи № 09/18/2, відповідно до умов якого товариство зобов’язалось виконати монтажні роботи та поставити будівельні матеріали позивачеві в жовтні 2006 року, а позивач зобов’язався сплатити.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування цим податком є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; особа – продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов’язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. (п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 ЗУ„Про податок на додану вартість”)

Згідно п.п.7.4.5. п.7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг)- актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Приписами пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна (первинний документ у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”) є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і має містити зазначені окремими рядками відомості, визначені п.п.7.2.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, зокрема: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп.7.2.6 п.7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп.7.3.1 п.7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти —дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої —дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином матеріали справи свідчать, що суми податкового кредиту ВАТ “Миронівський хлібопродукт” за вересень 2006р. підтверджені належним чином складеними податковими накладними, які у відповідності до підпункту 6.2 пункту 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, дають право покупцю, зареєстрованому як платник податку (а саме ВАТ “Миронівський хлібопродукт”), на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість за договором № 09/18/2 від 18.09.2006р.

При цьому слід зауважити, що посилання відповідача на рішення Вишгородського районного суду від 29.06.2006 року по справі № 1/2-1408 яким визнано недійсними установчі документи та скасована державна реєстрація ПП ”ЕЛ БУД”, не спростовує наявності підстав для віднесення сплачених позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту і не можуть бути підставою для зменшення суми податкового кредиту на наступне, оскільки:

- в справі № 1/2-1408 відповідно до ч.1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

- ухвалою апеляційного суду Київської області від 06.07.2007 року скасовано рішення Вишгородського районного суду від 29.06.2006 року по справі № 1/2-1408, справу направлено на новий розгляд в той самий суд в іншому складі суду (тобто рішення не вступило в законну силу);

- договор № 09/18/2 від 18.09.2006р не має ознак нікчемності та не визнаний недійсним в судовому порядку.

Крім того, скасування державної реєстрації юридичної особи та її ліквідація не тягнуть за собою недійсність угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення видані за такими господарськими операціями податкові накладні.

ПП ”ЕЛ БУД” на момент здійснення зазначених вище господарських операцій було зареєстровано як платник податку, йому був присвоєний індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість і відповідно воно мало право на складання податкових накладних, оскільки згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідачем не надано доказів, що зазначені податкові накладні за вересень та жовтень 2006 р., згідно з якими позивач визначав суму податкового кредиту, складені неналежною особою, не зареєстрованою як платник ПДВ.

Стосовно посилань відповідача на неперерахування ПП ”ЕЛ БУД” одержаних від позивача сум податку на додану вартість до Державного бюджету суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до п.1.3 Закону України “Про податок на додану вартість”платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 Закону України “Про податок на додану вартість” платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування, а позивач не може нести відповідальність як за несплату податків ПП ”ЕЛ БУД”, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, за умови необізнаності щодо такої недостовірної інформації.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Таким чином, викладені в акті перевірки №198/23-2/25412361 від 10.07.2007 р. висновки спростовуються встановленими у даній справі обставинами, у зв‘язку з чим спірне податкове повідомлення –рішення є таким, що не відповідає законодавству і тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 167 КАС України передбачено, що копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення направляється лише особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частини постанови суд повідомляє час виготовлення постанови суду в повному обсязі. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати копію постанови чи ухвали в суді.

Судові витрати (3,40 грн. судового збору) відповідно до вимог ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються позивачеві з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 71, 94, 158 –163, Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

постановив:

1.Позов Відкритого акціонерного товариства “Миронівський хлібопродукт” задовольнити повністю.

2.Визнати недійсними податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської № 0001782301/0 від 18.07.2007р.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Миронівський хлібопродукт” 3,40 грн. (три гривні 40 коп.) судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України.

Суддя Маляренко А.В.