Ухвала суду № 108662928, 30.01.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

30 січня 2023 року м. Київ Справа № 320/12052/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши позовну заяву Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови про арешт коштів боржника,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" із позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови від 01.11.2022 про арешт коштів боржника на банківському рахунку Філії "135-ДБК" ДПМОУ Укрвійсьбуд" (код ЄДРПОУ-08404501) відкритому у ВАТ "Перший український міжнародний банк" № НОМЕР_1 .

03.01.2023 ухвалою суду дана позовна заява була відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України залишена без руху у зв`язку із невідповідністю останньої вимогам ч. 6 ст. 161 КАС України та визначено позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви.

26.01.2023 до суду надійшла від позивача заява на виконання ухвали суду від 03.01.2023.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали вбачається, що позивач просить суд скасувати постанову Дарницького відділу ДВС у м. Києві від 01.11.2022, яку винесено на підставі примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №52/803, виданого 20.01.2011, про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі 135 Домобудівельного комбінату на користь Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал залишку боргу в сумі 579 968,48 грн.

Також, позивач в позовній заяві посилається на норми ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" щодо сторін виконавчого провадження, приписи ст.ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України щодо сторін в судовому процесі, ст.ст. 80, 93, 95, 96 Цивільного кодексу України щодо визначення юридичної особи, місцезнаходження такої, представництво юридичної особи та самостійної відповідальності за своїми зобов`язаннями. Зазначаючи п. 1.7 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 щодо права юридичної особи створювати філії, представництва, відділення та інш., визначення повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноважень сторони у справі від імені цієї особи та на підставі яких документів здійснюються такі повноваження.

Таким чином, позивач просить суд скасувати спірну постанову винесену на підставі примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №52/803, виданого 20.01.2011.

Виходячи із вищевказаного та встановлених обставин та підстав заявлених позивачем позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суд вважає необхідним зазначити, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Зокрема, юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульовано ст. 74 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).

Так, частиною першою вказаної статті Закону №1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У ч. 2 ст. 74 Закону №1404-VIII закріплено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені: рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання виконавчого документу, виданого адміністративним судом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору; постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди; постанови приватного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження; постанови приватного виконавця про стягнення штрафів.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у п.25 постанови від 05.12.2018 у справі №279/2369/17, юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів не належать справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих господарськими судами, а необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів судом встановлено, що предметом спірних правовідносин у даній справі є дії відповідача щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 52/803 виданого 20.01.2011, винесеного відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, винесення відповідної постанови 01.11.2022 про арешт коштів боржника.

Частиною 1 статті 339 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з частиною 1 статті 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

З огляду на все викладене, як сторона виконавчого провадження боржник, має право оскаржувати дії та бездіяльність Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при виконанні наказу Господарського суду міста Києва № 52/803 виданого 20.01.2011, у порядку господарського судочинства до Господарського суду міста Києва, а не в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно, спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у господарській справі, винесеного господарським судом за правилами господарського судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку господарського судочинства.

Вказана позиція суду узгоджується із правовим висновком, викладеним, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі №640/28341/21.

За наведених обставин, суд вважає, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватися у порядку господарської юрисдикції.

Пунктом першим частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позов не підсудний Київському окружному адміністративному суду, оскільки його не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження необхідно відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови від 01.11.2022 про арешт коштів боржника .

Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.

Роз`яснити позивачу про можливість звернення з аналогічними позовними вимогами для вирішення спору до Господарського суду міста Києва в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Войтович І.І.