Рішення № 108580877, 24.01.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2923/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2923/22

за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, № 1, код ЄДРПОУ 23697280)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

про стягнення 3499,07 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Позивач, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором еквайрингу № 2018/ТЕ/207-002 від 02.04.2018 в розмірі 3499,07 грн.

Позивач у справі зазначив, що предметом вказаного договору виступило, відповідно до п. 1.1., те що відповідач бере на себе зобов`язання проводити розрахунки по оплаті товарів (послуг/робіт) шляхом використання платіжних карток. Окрім того, банк надає послуги еквайрингу та розрахункові послуги, пов`язані із забезпеченням безперервної діяльності терміналів, встановлених в узгоджених з торговцем місцях. При цьому, банк проводить зарахування грошових коштів в національній валюті на користь відповідача на суму операцій, здійснених з використанням платіжних карток їхніми законними держателями в місцях реалізації товарів (робіт/послуг) відповідача на підставі наданих банку відповідачем платіжних повідомлень терміналів за мінусом комісії, що утримується банком із суми кожної операції згідно тарифів банку. Водночас, торговець сплачує банку комісію та абонентську плату за розрахункове обслуговування у розмірі та порядку, визначених договором еквайрингу.

Додатково позивач вказує, що на підставі кладеного договору між сторонами було укладено дві заявки на два термінала, зокрема: заявка № 1 від 29.03.2018, яка була оформлена у відділенні №207/12 за адресою: 67400, Одеська обл., Роздідьнянський р-н., м. Роздільна, вул. Європейська, буд. 44 «г», термінал: Ingеnico ІСТ 220 PGEM CL, S/N17050СТ80619410, інвентарний номер: 100133646, канал зв`язку GPRS (КИЇВСТАР); заявка № 2 від 29.03.2018, яка була оформлена у відділенні №207/12 за адресою: 67400, Одеська обл., Роздідьнянський р-н., м. Роздільна, вул. Європейська, буд. 44 «г», термінал: Ingеnico ІСТ 220 PGEM CL, S/N16244СТ80406217, інвентарний номер: 100130090, канал зв`язку GPRS (МТС).

Позивач зауважує, що відповідно до умов договору вищевказані термінали були передані відповідачу в користування.

В подальшому, за ствердженням позивача, 12.02.2019 ФОП ОСОБА_1 було направлено лист, який останньою був отриманий 16.02.2019, щодо інформування про те, що станом на дату його направлення у відповідача перед позивачем наявна заборгованість відповідно до п. 2.1.2. договору, а саме з абонентської плати згідно з тарифами до договору та яка складає 3499,07 грн.

Також, 19.02.2019 сторонами було складено акт прийому-передачі вищевказаного обладнання, при передачі якого зовнішніх механічних ушкоджень не виявлено, проте заборгованість за користування обладнанням відповідач сплатити відмовилась.

Як зазначає позивач, 27.01.20221 ним було направлено претензію за вих. № 5-197/15/103/2021, відповідно до якої банк повідомив відповідач, що станом на 18.11.2020 за договором обліковується заборгованість, яка складає 3499,07 грн, що сформувалась відповідно до договору еквайрингу № 2018/ТЕ/207-002 від 02.04.2018, яка була отримана відповідачем 31.05.2021.

Водночас, позивач наголошує, що станом на дату подання позову відповідачем не було здійснено жодної оплати на рахунок, який було зазначено в претензії.

Відповідач відзив на позов не надала, своїм правом на захист не скористалась.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022 позовна заява вх.№3020/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

За змістом ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 позовну заяву (вх.№3020/22 від 01.11.2022) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2923/22, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Про судовий розгляд справи № 916/2923/22 сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення ухвали суду від 07.11.2022 на юридичну адресу відповідачу та на адресу електронної пошти - позивачу.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 07.11.2022 у справі № 916/2923/22 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві: 67400, Одеська обл., м. Роздільна, вул. Ярослава Мудрого, № 24, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується Витягом в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці третьої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті «Судова повістка».

09.12.2022 за вх. № 20126/22 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою про вручення 17.11.2022 представнику відповідача відповідної ухвали суду.

Отже, відповідач обізнаний про розгляд справи № 916/2923/22, а судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З урахуванням вищенавекденого, суд вважає, що зібраних у справі документів та доказів достатньо для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами. Крім того, суд, призначаючи справу до розгляду, надавав можливість учасникам у справі реалізувати свої процесуальні права на подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підставою для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

24.01.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

29.03.2018 у відділенні №207/15 за адресою: 67400, Одеська обл., Роздідьнянський р-н., м. Роздільна, вул. Європейська, буд. 44 «г» було оформлено заявку № 1, відповідно до якої був переданий відповідачу термінал: Ingеnico ІСТ 220 PGEM CL, S/N17050СТ80619410, інвентарний номер: 100133646, канал зв`язку GPRS (КИЇВСТАР), для його використання у точці обслуговування: аптека № 1 за адресою: 67400, Одеська обл., м. Роздільна, вул. Привокзальна, № 13.

Окрім того, 29.03.2018 у відділенні №207/15 за адресою: 67400, Одеська обл., Роздідьнянський р-н., м. Роздільна, вул. Європейська, буд. 44 «г» було оформлено заявку № 2, відповідно до якої був переданий відповідачу термінал: Ingеnico ІСТ 220 PGEM CL, S/N16244СТ80406217, інвентарний номер: 100130090, канал зв`язку GPRS (МТС), для його використання у точці обслуговування: аптека № 1 за адресою: 67400, Одеська обл., м. Роздільна, вул. Свердлова, № 5.

02.04.2018 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було підписано договір еквайрингу № 2018/ТЕ/207-002.

Відповідно до розділу договору «Визначення термінів»:

Банк еквайр - банк, що надає послуги еквайрингу. В даному договорі банком еквайром вважається Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк».

Еквайринг - діяльність банку щодо технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями торговця, які здійснюються з використанням платіжних карток у платіжній системі.

Термінал - електронний пристрій, призначений для виконання процедури авторизації та формування чеку за операцією із застосуванням платіжної картки. Термінали являються власністю банку.

Торговець - суб`єкт підприємницької діяльності, який відповідно до договору, укладеного з Банком, приймає до обслуговування Платіжні картки з метою проведення оплати вартості товарів (робіт/послуг).

Умовами пунктів 1.1.-1.3. договору, передбачено, що за цим договором торговець бере на себе зобов`язання проводити розрахунки по оплаті товарів (робіт/послуг) шляхом використання платіжних карток. Банк надає послуги еквайрингу та розрахункові послуги, пов`язані із забезпеченням безперервної діяльності терміналів, встановлених в узгоджених з торговцем місцях. Банк проводить зарахування грошових коштів в національній валюті на користь торговця на суму операцій, здійснених з використанням платіжних карток їхніми законними держателями в місцях реалізації товарів (робіт/послуг) торговця, на підставі наданих банку торговцем електронних файлів терміналів за мінусом комісії, що утримується банком із суми кожної операції згідно тарифів банку (далі операційне зарахування). Торговець сплачує банку комісію та абонентську плату за розрахункове обслуговування (далі - абонентська плата) у розмірі та порядку, визначених даним договором.

Відповідно до п.п. 2.1.1., 2.1.2. п. 2.1. договору еквайрингу банк має право здійснювати утримання комісії та договірне списання абонентської плати в рахунок оплати послуг банку, а також договірне списання та/або утримання будь-якої заборгованості, яка виникла у торговця перед банком на підставі цього договору під час його дії, в розмірі та порядку, які передбачені умовами даного договору та тарифами на розрахункове обслуговування по торговому еквайрингу згідно Додатку № 1 до цього договору.

А також, списувати з поточного рахунку торговця в національній та в іноземній валютах відкритого в банку, зокрема: № НОМЕР_2 відкритого у відділенні № 207/15 АБ «Укргазбанк», код банка 320478, та будь-яких інших поточних рахунків в національній та іноземній валютах, що відкриті або будуть відкриті торговцем у банку, кошти, які торговець доручає банку списувати з цього поточного рахунку, як помилково зараховані з вини банку, в момент виявлення цього факту (умова про договірне списання), у тій же сумі і у тій же валюті.

Підпунктом 2.1.3 пункту 2.1. договору банку надано право вимагати від торговця неухильного виконання умов цього договору та сплати в повному обсязі компенсації збитків, що виникли у разі невиконання торговцем зобов`язань по цьому договору.

Абонентська плата: нараховується банком щомісячно, не пізніше останнього банківського дня місяця, починаючи з місяця застосування абонентської плати (підпункт 2.6.1 пункту 2.6. договору); списується банком відповідно до умов договору до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, що слідує за місяцем нарахування. В разі ненадходження на користь банка абонентської плати у встановлені цим договором строки, суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості, з подальшим їх утриманням відповідно до п.п. 2.1.5 п. 2.1. договору (підпункт 2.6.2. пункту 2.6. договору); сплачується за кожен термінал, що наданий торговцю у використання банком, відповідно до умов договору та Тарифів банку (підпункт 2.6.4. пункту 2.6. договору).

Згідно з умовами пункту 3.3 договору з підписанням цього договору торговець надає банку доручення здійснювати договірне списання абонентської плати в розмірі та у відповідності до умов даного договору та до тарифів з поточного рахунку торговця, відкритого та/або, що будуть відкриті торговцем в банку.

Відповідальність сторін узгоджена у розділі 5 договору еквайрингу. Так, відповідно до положень пункту 5.2 договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань однією зі сторін, інша сторона має право вимагати від винної сторони виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відшкодування спричинених їй збитків у результаті невиконання (несвоєчасного або неналежного виконання) зобов`язань винною стороною.

За положеннями п.п. 8.1., 8.2. договору еквайрингу цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє по « 31» грудня 2018р. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, цей договір буде вважатися пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

При цьому, умовами пунктів 8.4., 8.6. договору передбачено, що кожна зі сторін може достроково розірвати цей договір, письмово повідомивши про це іншу сторону за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати розірвання цього договору. При цьому претензії сторін за операціями з використанням платіжних карток вирішуються згідно з чинним законодавством України. У випадку розірвання цього договору сторони повинні у місячний термін з дня розірвання цього договору повністю провести всі взаєморозрахунки та платежі.

Як вбачається із змісту Додатку 1 до договору «Тарифи на розрахункове обслуговування по торговому еквайрингу» розмір комісії за еквайринг платіжних карток при обсягу операцій за попередній календарний місяць складає: по 50000,00 грн - 2,0% від суми кожної операції; від 50000,00 грн по 100000,00 1,90% від суми кожної операції; від 100000,00 грн 1,85% від суми кожної операції; абонентська плата за розрахункове обслуговування при обсягу операцій на суму що менша, або дорівнює 50000,00 грн за кожним терміналом в поточному місяці складає в місяць - 250 грн.

12.02.2019 ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось до ФОП ОСОБА_1 з листом № 5-197/15/154/2019, з якого вбачається, що станом на 12.02.2019 у відповідача за договором обліковується заборгованість, яка складає 3499,07 грн. Даним листом позивач також просив ФОП ОСОБА_1 оплатити заборгованість протягом 10 календарних днів від дати одержання цього повідомлення шляхом поповнення її поточного рахунку або звернутись для оплати у відділення банку.

Відповідно до Акту прийому-передачі обладнання від 19.02.2019 позивач прийняв, а відповідач передав термінал Ingеnico ІСТ 220 PGEM CL, S/N17050СТ80619410, інвентарний номер: 100133646 та термінал Ingеnico ІСТ 220 PGEM CL, S/N16244СТ80406217, інвентарний номер: 100130090, а в загальній кількості - 2 шт.

27.01.2021 ПАТ АБ «Укргазбанк» направив ФОП ОСОБА_1 претензію № 5-197/15/103/2021, де повторно зазначив, що станом на 18.11.2020 у відповідача за договором обліковується заборгованість, яка складає 3499,07 грн та вказав на необхідність повернення вказаної заборгованості протягом 5 днів з моменту отримання відповідачем даної вимоги. Зазначена претензія отримана відповідачем 31.05.2021, про що свідчить надане позивачем до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового повідомлення.

Як вказував позивач, відповідач не сплатив банку абонентську плату та комісію передбачену договором, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем по сплаті абонентської плати у загальному розмірі 3499,07 грн.

Детальна виписка по особовому рахунку ФОП ОСОБА_1 вказаних нарахувань додана за період з 02.04.2018 по 18.02.2019 до позовної заяви.

Вимогу, зазначену у вищевказаній претензії Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не було виконано.

Наведені обставини стали підставою для звернення Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» до Господарського суду Одеської області із відповідною позовною заявою.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За нормами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» еквайринг - це послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі (п. 1.9. ст. 1 Закону).

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з аналізу умов укладеного між сторонами договору та вимог вищенаведеного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір еквайрингу за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

При цьому суд визнає доведеним факт укладення між сторонами зазначеного договору, оскільки факт вчинення правочину сторонами підтверджується наявністю на договорі підписів та печаток сторін, що є свідченням скріплення самого договору. Крім того судом встановлено, що зазначений договір був схвалений його сторонами, про що свідчать дії сторін, направлені на виконання умов договору, а також тривалі господарські відносини між позивачем та відповідачем, які виникли на підставі договору еквайрингу № 2018/ТЕ/207-002 від 02.04.2018.

Як встановлено судом, фактично банк розпочав обслуговувати торгові платіжні термінали з 02.04.2018 та припинив обслуговування 19.02.2019.

Суд зазначає, що з огляду на умови договору відповідач надав позивачу право здійснювати договірне списання коштів за своїми зобов`язаннями по договору з будь-якого свого рахунку відкритого у позивача та/або утримувати належні позивачу суми.

При цьому, у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках відповідача у банку, у відповідача перед банком виникла заборгованість, яка з огляду на неможливість здійснення договірного списання, підлягає стягненню у судовому порядку.

Відтак, як вказував позивач, відповідач жодного разу не сплатив банку абонентську плату, передбачену договором, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем по сплаті абонентської плати за період липень 2018 року - лютий 2019 року у розмірі 3499,07 грн.

Таким чином, у даному спорі має місце неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Отже, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині перерахування абонентської плати за еквайринг платіжних карток у строк, визначений умовами укладеного договору еквайрингу, не виконав, чим порушив право позивача на отримання плати за надані послуги.

Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується розмір заборгованості та підстави її виникнення.

Під час розгляду справи у суді відповідач не скористався правом на надання заперечень, докази на спростування позовних вимог або сплати заборгованості не надав.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з абонентської плати відповідно до умов спірного договору еквайрингу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі досліджених судом доказів суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3499,20 грн. заборгованості, оскільки вони визнані судом правомірними і обґрунтованими.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, на спростування викладених у позові обставин.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 232, 233, 236, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, № 1, код ЄДРПОУ 23697280) заборгованість за договором еквайрингу № 2018/ТЕ/207-002 від 02.04.2018 в сумі 3499 (три тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) грн 07 коп та судовий збір в сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24 січня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський