Рішення № 108533936, 16.01.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 року Справа № 160/18129/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-1465-52/04-63р від 05.07.2022 року про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску в сумі 23785,08 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він з 23.07.2009 року по 08.08.2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності здійснена 08.08.2019 року. В свою чергу відповідач вимагає сплатити заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 року по 08.08.2019 року коли він не займався підприємницькою діяльністю. Крім того, з 18.02.2013 року по 20.09.2021 року він працював у ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод». При виплаті заробітної плати (доходу) зазначене підприємство сплачувало єдиний внесок з його заробітної плати. Тому, спірна вимога Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-1465-52/04-63 р. від 05.07.2022 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На виконання вимог ухвали суду 06.12.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно з даними інформаційної системи ДПС України, ОСОБА_1 з 23.07.2009 року по 08.08.2019 року перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Соборна ДПІ, на загальній системі оподаткування та був платником єдиного внеску. Станом на 01.12.2022 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується борг в сумі 23785,08 грн. Відповідно до вимог ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №449 відповідач в межах повноважень та на виконання вимог законодавства України сформував та надіслав позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу від 05.07.2022 року №Ф-2024/51У на суму 23785,08 грн. Враховуючи вищевикладене, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом, а тому, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

22.12.2022 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує вимоги викладені в позовній заяві, просить їх задовольнити. Додатково зазначив, що він був найманим працівником, відповідно і доходів від підприємницької діяльності не отримував, а тому визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області сума недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу. Також посилається на сталу позицію Верховного Суду постанову від 28.03.2019 року у справі №820/6324/17, постанову від 02.09.2019 року у справі №520/3939/19 та постанову у справі №440/2149/19 від 18.02.2020 року.

До суду 28.12.2022 року відповідач надіслав заперечення в яких зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів. З огляду на викладене вище відповідач вважає безпідставним посилання позивача на відсутність акта перевірки та звітів, поданих останнім, як підстави для винесення оскаржуваної вимоги.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача викладену у відзиві на позовну заяву та у запереченнях, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 23.07.2009 р. по 08.08.2019 р. перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Соборна ДПІ (Соборний р-н м.Дніпра) на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI був платником єдиного внеску.

05.07.2022 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) №Ф-1465-52/04-63р в сумі 23785,08 грн.

Позивач пов`язує порушення своїх прав з діями Головного управління ДПС у Дніпропетровській області по формуванню та прийняттям відносно нього спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1465-52/04-6 р від 05.07.2022 року.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

До вказаного Закону з 01.01.2017 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з статтею 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску:

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиному соціальному внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19), постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Як зазначає відповідач, згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування та обліковується борг в сумі 23785,08 грн.:

- по строку 09.02.2018 р. нараховано 8 448 грн. за 2017 рік, нарахування не сплачені;

- по строку 19.04.2018 р. нараховано 2 457,18 грн. за перший квартал 2018 р. нарахування не сплачені;

- по строку 19.07.2018 р. нараховано 2 457,18 грн. за другий квартал 2018 р. нарахування не сплачені;

- по строку 19.10.2018 р. нараховано 2 457,18 грн. за третій квартал 2018 р. нарахування не сплачені;

- по строку 21.01.2019 р. нараховано 2 457,18 грн. за четвертий квартал 2018 р. - нарахування не сплачені;

- по строку 19.04.2019 р. нараховано 2 754,18 грн. за перший квартал 2019 р. нарахування не сплачені;

-по строку 19.07.2019 р. нараховано 2 754,18 грн. за другий квартал 2019 р. нарахування не сплачені.

Разом з тим, позивач з 18.02.2013 року по 20.09.2021 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» (код ЄДРПОУ 14311614) і протягом цього періоду є застрахованою особою, єдиний внесок за нього сплачував роботодавець у розмірі не меншого мінімального внеску.

На підтвердження вказаних обставин, до суду позивачем надано довідку форми ОК-5 Пенсійного фонду України, яка містить відомості стосовно позивача та згідно з якою він мав трудові відносини з роботодавцем - ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» у зазначений період.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останнього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

У контексті викладеного, суд бере до уваги правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11 квітня 2013 року по справі «Вєренцов проти України», в якому суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Також, у рішенні від 03 квітня 2008 року по справі «Корецький та інші проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

Згідно з частиною третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суд звертає увагу на те, що у період, за який відповідачем нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, він не здійснював підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримував, разом із тим працював у зазначений період як найманий працівник, отримував заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував відповідні внески. Доказів зворотного відповідачем у справі не доведено, а матеріали справи не містять

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1465-52/04-63р від 05.07.2022 року.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позов задоволено, слід повернути позивачу судові витрати по справі в розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-1465-52/04-63р від 05.07.2022 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 23785,08 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17А, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 992,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма