Рішення № 108528087, 20.01.2023, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1066/22

Номер провадження 2-а/350/1/2023

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2023 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

з участю секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Рожнятів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із адміністративним позовом до відповідача, у якому просив, окрім іншого, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №958973, винесену 26.06.2022 інспектором СРПП відділення поліції №2 (смт.Рожнятів) старшим лейтенантом поліції Фединяком О.П., якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у розмірі 850 гривень, а провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю в моїх діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зіслався на те, що оскаржувана постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував, а до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП можна притягнути водія виключно у разі порушення п.2.9 (в) ПДР, який передбачає між іншим, що водієві забороняється керувати транспортним засобом без номерного знака, або з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Натомість йому у провину поставлено порушення п.30.2 ПДР в якому зазначено, що відповідний номерний знак повинен бути достатньо освітлений, в той час як диспозиція ч.6 ст.121 КУпАП передбачає відповідальність саме за повністю неосвітлений номерний знак. Вважає, що інспектор поліції неправильно кваліфікував нібито вчинене ним правопорушення, тому винесення постанови за ч.6 ст.121 КУпАП є незаконним, а можливість перекваліфікації дій правопорушника КУпАП не передбачена.

Позивач також вважає, що ним було дотримано вимоги як п.30.2 ПДР, оскільки на належному йому транспортному засобі встановлені номерні знаки відповідного зразка, які є чистими і достатньо освітлені, так і п.2.9 (в) ПДР, оскільки 26.06.2022 він керував транспортним засобом з номерним знаком, що був освітлений. Доказів вчинення ним вказаного правопорушення поліцейським долучено не було, тому вважає постанову такою, що є незаконною.

У судове засідання сторони не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду даної справи були повідомлені належним чином. У позовній заяві позивач просив розгляд адміністративної справи провести у його відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося, а розгляд справи проведений на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд, надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові та оцінюючи зміст обґрунтування складу адміністративного правопорушення, викладеного в оскаржуваній постанові, а також дослідивши наявні докази в матеріалах адміністративної справи, дійшов висновку, що позов слід задоволити, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

У позовній заяві позивач зазначив, що він не скоював інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП, оскільки не порушував п.30.2 ПДР, який зазначено у оскаржуваній постанові як підставу притягнення до адміністративної відповідальності, він керував транспортним засобом з номерним знаком, що був освітлений. При цьому позивач звернув увагу, що водія можна притягнути до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП у разі порушення ним п.2.9 (в) ПДР, який установлює для водія певні заборони, зокрема керувати транспортним засобом без номерного знака, або з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Натомість йому у провину поставлено порушення п.30.2 ПДР в якому зазначено, що відповідний номерний знак повинен бути достатньо освітлений, в той час як диспозиція ч.6 ст.121 КУпАП передбачає відповідальність саме за повністю неосвітлений номерний знак.

Стаття 19 Конституції передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідачі) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху.

Відповідно до Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про національну поліцію", під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Згідно з п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону, поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Судом установлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №958973 від 26.06.2022 (а.с. 6), ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП, оскільки він 26.06.2022 о 00 год.03 хв. у с.Ясень по вул.Вагилевича керував автомобілем "Ford-Transit", р.н. НОМЕР_1 у якого в темну пору доби або в умовах недостатньої видимості недостатньо підсвічувався задній номерний знак, чим порушив п.30.2 ПДР.

Позивач зазначає, що не вчиняв адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП, у зв`язку з чим подав даний позов та ініціював перед судом питання про витребування від відповідача доказів на підтвердження обставин, викладених у винесеній щодо нього постанові.

Для встановлення істини у адміністративній справі слід дослідити докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, а також дотримання суб`єктом владних повноважень вимог Кодексу адміністративного судочинства України (КУпАП).

Згідно з положеннями ст.ст. 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

У відповідності до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як передбачено ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно з ст.72 КАСУ, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАСУ).

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

Враховуючи, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення та винесення постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, визначених ст.255 КУпАП, ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16.09.2022 постановлено витребувати у відповідача всі матеріали справи, на основі яких винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №958973 від 26.06.2022.

Проте, вищезазначена ухвала суду виконана не була, оскільки відповідачем до матеріалів справи не долучено жодних доказів, на підставі яких було винесено оскаржувану постанову.

Із всіх доказів про вчинення позивачем адміністративного правопорушення в матеріалах адміністративної справи є лише постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №958973 від 26.06.2022, яка підлягає дослідженню судом.

При цьому, суд бере до уваги, що постанова у справі про адміністративне правопорушення містить лише відомості, внесені особою, яка може бути зацікавленою, отже підтвердження зазначених фактів іншими безсторонніми особами матеріали справи не містять.

Отже, відповідач на обгрунтування правомірності оскаржуваної постанови не надав жодних доказів, які могли б свідчити про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП.

При цьому суд зазначає, що окремо сама по собі постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23.10.2019 року у справі N 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18).

Надаючи оцінку доводам позивача щодо правильності зазначеного у оскаржуваній постанові пункту Правил дорожнього руху, порушення якого йому поставлено у провину, суд звертає увагу, що ч.6 ст.121 КУпАП установлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим.

Згідно з п.2.9. (в) ПДР, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами або ж забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Положення зазначеного пункту Правил дорожнього руху є формою реалізації положень ст.37 Закону України «Про дорожній рух», згідно з якою забороняється експлуатація незареєстрованих (неперереєстрованих) транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені чи підроблені, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає встановленим вимогам, або з номерними знаками, які закріплені у не встановлених для цього місцях, закриті іншими предметами чи забруднені, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 метрів, перевернуті чи не освітлені, а також транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його, та у випадках, передбачених законодавством, без чинного на території України поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Аналізуючи вищенаведені норми в розрізі оскаржуваної постанови можна прийти до висновку, що законодавством дійсно заборонено водіям керувати транспортним засобом з номерним знаком, що не неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості), і недотримання водієм зазначеного припису є порушенням п.2.9. (в) ПДР, в результаті чого його можна притягнути до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.126 КУпАП.

Тобто системний аналіз викладених вище правових норм дає підстави стверджувати, що в даному випадку умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 6 статті 121 КУпАП є встановлення факту керування транспортним засобом водієм з номерним знаком, який не освітлений у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості.

Однак, з долученої до матеріалів справи копії оскаржуваної постанови вбачається, що працівник поліції, який приймав рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 установив, що останній 26.06.2022 о 00 год.03 хв. у с.Ясень по вул.Вагилевича керував автомобілем "Ford-Transit", р.н. НОМЕР_1 у якого в темну пору доби або в умовах недостатньої видимості недостатньо підсвічувався задній номерний знак, чим порушив п.30.2 ПДР України, відповідальність за що передбачена ч.6 ст.121 КУпАП.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.30.2 ПДР на механічних транспортних засобах (за винятком трамваїв і тролейбусів) і причепах у передбачених для цього місцях встановлюються номерні знаки відповідного зразка, а в правій верхній частині вітрового скла (на внутрішньому боці) транспортного засобу, що підлягає обов`язковому технічному контролю, закріплюється самоклейна мітка радіочастотної ідентифікації про проходження обов`язкового технічного контролю транспортним засобом (крім причепів і напівпричепів). На трамваях і тролейбусах наносяться реєстраційні номери, що надаються відповідними уповноваженими на те органами. Забороняється змінювати розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків, крім випадку закріплення заднього номерного знака на додатковому обладнанні, що призначене для тимчасового перевезення багажу або вантажу, наносити на них додаткові позначення або закривати їх, вони повинні бути чисті і достатньо освітлені.

Таким чином, пунктом 30.2 ПДР не установлено для водіїв заборону керувати транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком, як це встановлено п.2.9 (в) ПДР та передбачено ч.6 ст.121 КУпАП, а тільки вказано на вимоги, які ставлять до номерного знака, який встановлюється на відповідний транспортний засіб, зокрема ту, що він повинен бути достатньо освітленим.

При цьому, важливо звернути увагу, що у п.30.2 ПДР зазначено, що відповідний номерний знак повинен бути достатньо освітлений, в той час, як диспозиція ч.6 ст.121 КУпАП передбачає відповідальність саме за повністю неосвітлений номерний знак.

Суд вважає, що достатня чи недостатня освітленість номерного знаку не може бути визначена поліцейським без застосування відповідних технічних приладів, у зв`язку з чим законодавцем у відповідних правових нормах, зокрема ч.6 ст.126 КУпАП та п.2.9 (в) ПДР передбачено заборону для водія керувати транспортним засобом виключно з неосвітленим номерним знаком.

Суд погоджується із твердженням позивача про те, що таке діяння як керування транспортним засобом із недостатньо освітленим номерним знаком не передбачене об`єктивною стороною адміністративного правопорушення і у даному випадку розширює об`єктивну сторону ч.6 ст.121 КУпАП, що є неприпустимим.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до переконання, що діяння, яке поставлено у провину ОСОБА_1 у оскаржуваній постанові не охоплюється ч.6 ст.121 КУпАП, а кваліфікація його дій за п.2.9 (в) ПДР та ч.6 ст.121 КУпАП є помилковою.

При цьому, суд звертає увагу, що ні нормами Кодексу України про адміністративне правопорушення, ні нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено для суду можливості самостійно перекваліфіковувати дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, тим більше, якщо це погіршує становище особи, оскільки суд, діючи таким чином, порушував би вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу правопорушення в цілому. Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв`язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов`язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Крім цього, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної ним постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч.6 ст.121 КУпАП.

Враховуючи викладене, є всі підстави вважати, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, з порушенням законних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, без належних та допустимих доказів, що призвело до незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення, тому оскаржувану постанову слід скасувати.

За змістом п.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративні правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема при встановленні відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Пунктом 3 ч.1 ст.293 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень, зокрема скасовує постанову і закриває справу.

Згідно з п.2 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Враховуючи те, що суд встановив відсутність складу адміністративного правопорушення, поставленого у провину ОСОБА_1 , скасовуючи оскаржувану постанову, вважає за необхідне провадження у справі закрити за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, підлягає до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2022 року постановлено, окрім іншого, відстрочити ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відстрочено до ухвалення судового рішення у справі і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.7, 9-11, 33, 122, 222, 245, 247, 251, 252, 278, 280 293, 294 КУпАП, ст.ст.241, 246, 250-251, 255 КАС України, суд -

у х в а л и в:

Задоволити позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №958973 від 26.06.2022, постановлену інспектором СРПП відділення поліції №2 (сел.Рожнятів) старшим лейтенантом поліції Фединяком О.П., якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП, а провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області (місцезнаходження: вул.Академіка Сахарова 15, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ - 40108798) на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 536 ( п`ятсот тридцять шість ) гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: