Ухвала суду № 10849229, 01.10.2009, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-5793/2009р.

Головуючий у першій інстанції - Алькова С. М.

Категорія - 27

Доповідач - Черненкова Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2009 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справа х апеляційного суду Дніпропетровської

області в складі:Головуючого судді - Деревянко О. Г.

Суддів - ЧерненковоїЛ.А., Осіяна О.М.

при секретарі - Журавель Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Лівобережного відділення Дніпропетровської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про повернення депозитного вкладу та відшкодування шкоди, завданою відмовою в поверненні депозитного вкладу, -

ВСТАНОВИЛА:

07 квітня 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що сторони уклали договір № 263531359617 на вклад «Заощадження» (з пролонгацією) від 09 вересня 2008 року строком до 10.09.2009 року згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 48000 гривень з виплатою відсотків на умовах банку. На підставі п.8 договору про його дострокове розірвання позивач звернувся 04.12.2008 року до відповідача з проханням повернути вклад у звязку з терміновою необхідністю - купівлі квартири. Відповідач листом від 15.12.2008 року № 5167 відмовив з посиланням на п.2 Постанови правління Національного Банку України від 04.12.2008 року № 413 «Про окремі питання діяльності банків», чим порушив умови договору та у звязку з чим позивачу була спричинена моральна шкода. Просив стягнути з відповідача на його користь депозитний вклад з відсотками в сумі 51671, 31 грн. та завдану моральну шкоду у розмірі 10000 грн. і судові витрати, повязані із подачею до суду цього позову.

У судовому засіданні позивач відмовився від позовних вимог про стягнення суми депозитного вкладу та моральної шкоди, посилаючись на те, що 17 квітня 2009 року відповідач йому виплатив суму депозитного вкладу із відсотками у розмірі 51968, 92 грн.. Але позивач поніс судові витрати, а саме: 2500 грн. за надання правової допомоги, що підтверджується угодою № 01/04/09 від 01 квітня 2009 року, розрахунковою квитанцією, актом виконаних робіт; 250 грн. за оформлення довіреності, наданою позивачем його представнику ОСОБА_5; 30 грн. за сплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, а всього позивач витратив 2780 грн., які просив стягнути на його користь.

Ці вимоги позивача у судовому засіданні представник відповідача не визнав.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2009 року провадження по справі в частині стягнення суми депозитного вкладу та моральної шкоди - закрито; позовні вимоги в частині стягнення судових витрат задоволено та стягнуто з «Райффайзен Банк Аваль» в особі Лівобережного відділення Дніпропетровської обласної дирекції на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 2780 грн..

В апеляційній скарзі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить рішення суду скасувати, і закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, тому що стягнення сум за рахунок судових витрат у вигляді правової допомоги у розмірі 2500 грн. та оформлення довіреності на представництво інтересів у суді у розмірі 250 грн. є безпідставними, тому, що не доведено а ні процесуальний статус представника позивача, як фахівця у галузі права і допущеного судом до участі у справі за усною заявою; необхідність оформлення довіреності на представництво у суді від 17.04.2009 року на цю ж особу; та судом не враховано розмір належних до стягнення сум за рахунок судових витрат у відповідності до вимог ст. 84 ЦПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її частково задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення судових витрат виходив з положень ст. 89 ЦПК України, а саме: якщо позивач не підтримує своїх позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після предявлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача, та у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі у разі відмови позивача від позову, яка прийнята судом.

З рішенням суду погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд не застосував матеріальний закон, який підлягає застосуванню, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом установлено, та це підтверджується наявними у справі доказами, що відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в подальшому «Банк» з однієї сторони та ОСОБА_4, надалі «Вкладник» з іншої сторони уклали договір № 263531359617 на вклад «Заощадження» (з пролонгацією) 09 вересня 2008 року строком на 366 днів до 10.09.2009 року згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 48000 гривень з виплатою відсотків на умовах банку. На порушення п.8 вказаного договору про його дострокове розірвання відповідач листом від 15.12.2008 року № 5167 відмовив позивачу у повернені вкладу із відсотками на його заяву від 4.12.2008 року. У судовому засіданні позивач відмовився від позовних вимог про стягнення суми депозитного вкладу та моральної шкоди, посилаючись на те, що 17 квітня 2009 року відповідач йому виплатив суму депозитного вкладу із відсотками у розмірі 51968, 92 грн.. та просив стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

При таких обставинах судова колегія вважає, що у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі у разі відмови позивача від позову, яка прийнята судом, про що постановляється ухвала суду, а не рішення, тому що розподіл судових витрат передбачається процесуальним правом та судові витрати не є предметом позовних вимог.

Згідно до вимог статті 208 ЦПК України ч. 1 - судові рішення викладаються у двох формах: 1) ухвали; 2) рішення; ч.2 - питання повязані з рухом в справі першої інстанції, зокрема, закриття провадження у справі у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановления ухвал.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 210 ЦПК України - якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд першої інстанції у разі прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі повинен був постановити ухвалу в якій відповідно до вимог ч. 1 ст. 89 ЦПК України здійснити розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України - порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду в апеляційному порядку перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.76 р. «Про судове рішення» із змінами п.П, - «Судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 203 ЦПК у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не повязаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал ( ст. 232 ЦПК), які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням. ».

Таким чином, суд порушив вимоги щодо процесуальної форми судового акту, оскільки постановив рішення, а не ухвалу, як того вимагає ст. 208 ЦПК України.

Спір виник щодо правомірності стягнення судом судових витрат, та щодо розміру витрат на правову допомогу.

Ухвалюючи рішення про стягнення судових витрат у розмірі 2780 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач був вимушений витрачати грошові кошти на отримання правової допомоги з боку фахівця в галузі права та сплату інших судових витрат, а саме: 2500 грн. за надання правової допомоги, що підтверджується угодою № 01/04/09 від 01 квітня 2009 року, розрахунковою квитанцією, актом виконаних робіт; 250 грн. за оформлення довіреності, наданою позивачем його представнику ОСОБА_5; 30 грн. за сплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, а всього позивач витратив 2780 грн.

Проте повністю з висновком суду погодитись не можна, оскільки відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

З укладеної угоди (а.с. 32) про надання правової допомоги та розрахункової квитанції № 734429 від 01.04.09 (а.с. 34) убачається, що ОСОБА_5 є субєктом підприємницької діяльності, а у вступній частині договору зазначається, що він є юристом, діючий згідно свідоцтва про державну реєстрацію BOO № 386403, але в матеріалах справи підтверджуючий документ відсутній.

Суд не зясував: в якості фахівця в галузі права чи в якості представника зазначена особа надавала правову допомогу, тому що за змістом ст. ст. 79, 84, 88 ЦПК України витрати, повязані з оплатою участі у справі представника сторони не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. ст. 88, 89 ЦПК України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» в додатку до якої затверджені граничні розміри компенсації витрат, повязаних із розглядом цивільних та адміністративних справ і зазначено, що граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Суд зазначених положень закону не врахував, стягнув з відповідача на "користь позивача 2500 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу, при цьому не перевірив чи не перевищує зазначена сума граничного розміру компенсації таких витрат.

Стягуючи 250 грн. за посвідчення довіреності, наданої позивачем його представнику ОСОБА_5 17 квітня 2009 року (а.с. 17, 33) суд не обгрунтував на якій правовій підставі здійснюється стягнення.

Таким чином, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3Ю ЦПК України - рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених ст. 205 цього Кодексу.

Судова, колегія приймає відмову від позову ОСОБА_4 у відповідності з вимогами ч. 1 п. 3 ст. 205 і ст. 174 ЦПК України та закриває провадження у справі.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 89 судова колегія присуджує стягнення всіх понесених позивачем у справі витрат з відповідача, а саме: 30 грн. за сплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, що підтверджується квитанцією (а.с. 13).

Інші витрати, а саме: 2500 грн. за правову допомогу та 250 грн. за оформлення довіреності, - не підлягають стягненню, тому, що згідно з укладеною угодою про надання правової допомоги від 01.04.2009 року між юристом Бєліком Сергієм Пилиповичем та Брильовим Анатолієм Євгенійовичем вказана правова допомога включає: надання консультацій, виготовлення правових документів, зустріч з посадовими особами, аналіз правових документів, участь в судових засіданнях, оскарження судових рішень та інше (а.с. 32). Згідно акту виконаних робіт від 29.04.2009 року ОСОБА_5 надана правова допомога по зазначеній угоді при підготовці до розгляду та розгляду в судовому засіданні позову (а.с. 35). Саме як представника позивача вказано процесуальний статус ОСОБА_5 в журналах судового засідання від 21.04.2009 року з 15.57 по 16.17 години; від 29.04.2009 року з 13.17 по13.38 години, від 05.05.2009 року 8.30 по 8.32 години; від 19.05.2009 року з 10.31. по 10.53 години (а.с. 24, 38, 39, 41). В матеріалах справи не має розрахунку надання правової допомоги та не вказано часу за яким вона здійснювалася відповідно до вимог закону, враховуючи розяснення Верховного Суду України про те, що нормами ЦПК не вимагається безпосередньої участі адвоката чи фахівця в галузі права в розгляді справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що участь у судових засіданнях представника позивача та оформлення довіреності на цього представника не є судовими витратами, які підлягають відшкодуванню.

Судовий збір за розглядом цієї справи не сплачувався позивачем та у звязку із закриттям справи за підставами відмови від позову не підлягає стягненню на користь держави.

Керуючись ст. ст. 303, 307, п.п.3, 4 ст. 309, ч. 1 ст. 3Ю, ч. 1 п. 3 ст. 205, ч. 1 ст. 89, ст. 316 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 травня 2009 року - скасувати.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом Брильова Анатолія

Євгенійовича до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про повернення депозитного вкладу та відшкодування шкоди, завданою відмовою в поверненні депозитного вкладу - у звязку з відмовою від позову, яка прийнята судом.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ідентифікаційний код 14305909, зареєстрований в Національному Банку України 27 березня 1992 року, реєстраційний № 94 від 27.03.1992 року та Печерській районній у місті Києві державній адміністрації 27.03.1992 року за місцезнаходженням м. Київ, вул. . Лескова, 9 в особі Дніпропетровської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за адресою Лівобережного відділення: 51937, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області, пр-кт Маршала Жукова, 13, рахунок № 263561359603 в Дніпропетровської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 на користь ОСОБА_4 за рахунок понесених судових витрат у справі у розмірі 30 (тридцять гривень).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.