Рішення № 108432879, 12.01.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11913/22

Провадження № 2/761/4566/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.

представник позивача: Городенського О.А.

відповідача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -

встановив

В липні 2022 р. Акціонерне товариство «Універсал банк» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач 1), ОСОБА_2 (відповідач 2), ОСОБА_3 (відповідач 3) про виселення без надання іншого житлового приміщення, в якому просило виселити без надання іншого житлового приміщення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги вмотивовані тим, що між позивачем та відповідачем 1 було укладено кредитний договір №003-2008-349 про надання кредиту в розмірі 112545,00 дол. США, строком до 10.02.2038 р на придбання квартири АДРЕСА_1 .

За рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/1392/15 стягнуто з відповідача 1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 1602147,33 грн.

В рамках виконавчого провадження №58645114 з примусового виконання виконавчого листа №761/1392/15 було описано та арештовано майно - квартиру АДРЕСА_1 з метою проведення процедури її реалізації.

Оскільки електронні торги не відбулись, 18.11.2021 р. було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем АТ «Універсал банк».

Позивачем отримало інформацію про реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі відповідача 1, 2 . Крім цього, з метою з`ясування фактично проживаючих осіб в квартирі було здійснено виїзд за вказаною адресою та встановлено, що 28.01.2022 р. двері відчинив відповідач 3, який представився чоловіком відповідача 1.

На вимоги про добровільне виселення відповідачі не реагують, що стало підставою для звернення до суду.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач 1 не заперечила щодо задоволення позову, зазначила, що в квартирі АДРЕСА_1 на теперішній час не проживає ніхто, вона проживає з батьками в іншому житлі, а відповідач 2, 3 перебувають за кордоном. Відповідач 3 з її дозволу проживав у вказаній квартирі декілька днів. Підтвердила, що має ключі від вказаної квартири, а також частина речей продовжує зберігати у ній.

Відповідач 2, 3 в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, відзив на позовну заяву не подали, про що свідчать матеріали справи.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Осаулова А.А. від 15.08.2022 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 17.11.2022 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Суд, вислухавши пояснення присутніх учасників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Між тим, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Наведене узгоджується з позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17.

Судом встановлено, що 21.02.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 003-2008-349 про надання кредиту в розмірі 112545,00 дол. США строком користування до 10.02.2038 року, зі сплатою 12,75% річних., на придбавання квартири.

В забезпечення виконання зобов`язання 21.02.2008 р. між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 .

На примусовому виконанні в приватного виконавця Лановенко Л.О. перебувало виконавче провадження №58645114 з примусового виконання виконавчого листа №761/1392/15-ц від 06.08.2015 р. щодо боржника ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором № 003-2008-349 (на придбання майна) від 21.02.2008 року в загальному розмірі 122411,35 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 1600320 грн. 33 коп.

В рамках виконавчого провадження №58645114 квартира АДРЕСА_1 була виставлена на торги, але торги не відбулись у зв`язку відсутністю цінової пропозиції від жодного учасника.

Оскільки стягувач АТ «Універсал Банк» виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, 18.11.2021 р. приватним нотаріусом Кирилюк Д.В. видано свідоцтво щодо квартири АДРЕСА_1 .

Реєстрація права власності на вказану квартиру за АТ «Універсал Банк» підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.11.2021 р.

Згідно довідок Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської РДА від 07.07.2022 р., 18.08.2022 р. в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 з 14.08.2008 р., ОСОБА_2 з 03.08.2008 р.

Відповідно до акту від 28.01.2022 р. при виході за адресою двері квартири АДРЕСА_1 відчинив ОСОБА_3 , який представився чоловіком ОСОБА_1 .

На письмову вимогу про добровільне виселення від 21.02.2022 р. відповідачі не відреагували.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно,- це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

З матеріалів справи вбачається кредит був наданий ОСОБА_1 саме на придбання квартири АДРЕСА_1 , виселення з якої є предметом спору.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Позивачем доведено правомірність виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , яка була придбана ОСОБА_1 за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою вказаного житлового приміщення.

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставини, на які він посилається, є підстави для виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Згідно ст. 141 ЦПК України потрібно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» кошти судового збору в розмірі по - 827 грн. 00 коп. з кожного.

Керуючись ст. 9, 109 ЖК УРСР, ст.ст. 319, 383, 391, 575, 589 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265 , 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення, - задовольнити повністю.

Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» кошти судового збору в розмірі по - 827 грн. 00 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: Акціонерне товариство «Універсал банк», ідентифікаційний номер 2708210420, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідачі: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Повне рішення виготовлено 13.01.2023

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов