Рішення № 108431437, 29.11.2022, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1439/22

Провадження № 2/752/5077/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 листопада 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,-

в с т а н о в и в :

у січні 2022 року позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.

В обґрунтування позову зазначило, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі та обслуговуванні у КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , однак свій обов`язок по оплаті витрат на утримання будинку й прибудинкової території не виконує належним чином, внаслідок чого за останнім за період з 01.05.2015 року по 01.08.2021 року рахується заборгованість, що становить 22 876,67 грн.

Оскільки у добровільному порядку ОСОБА_1 не сплачує виниклу заборгованість, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до суду за захистом права, яке вважає порушеним, та просило стягнути заборгованість за надані послуги з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 29 549,98 грн., а також судові витрати.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 26.01.2022 року відкрито провадження у справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження справі без повідомлення сторін 07.04.2022 року (а.с. 147).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти пред`явленого позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що позивачем не доведено надання послуг, розмір заборгованості, а також просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, про що подав відповідну заяву.

У відповідності до гл. 10 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; кількість сторін та інших учасників справи (ч. 2 ст. 274 ЦПК України).

При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачаєтеся та не заперечено сторонами, що рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» вирішено не утворювати районні у місті Києві ради, припинити з 31.10.2010 року шляхом ліквідації районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 року № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» з 31.10.2010 року у районах міста Києва утворено районні в місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації та припинено шляхом ліквідації виконавчі органи районних в місті Києві рад.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» було затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, та визнано такими, що втратили чинність, додатки 2-12 до рішення Київради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва».

Згідно з переліком, наведеним в додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено будівлі і споруди, а відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», із змінами та доповненнями, передано до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в тому числі будинок АДРЕСА_1 композитора.

Рішенням Голосіївського районної в місті Києві ради 41 сесії V скликання від 19.10.2010 року № 41/10 передано майно територіальної громади Голосіївського району м. Києва з балансу Голосіївської районної в м. Києві ради на баланс КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» 31.10.2010 року.

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».

Отже, з матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 віднесений до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданий до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до копії договорів, вбачається, що позивачем на протязі 2015 -2021 років зокрема здійснювалися роботи щодо проведення профілактичних дезінфекційних робіт (дератизація та дезінсекція); надання послуг з вивезення побутових відходів; щодо надання послуг дислокації; проведення робіт з дератизації та дезінсекції;.

Отже, вбачається, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в будинку АДРЕСА_1 надаються КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», що підтверджується належними та допустимими доказами, які приймаються судом. Доказів на підтвердження зворотного, зокрема відповідачем, не надано.

Також, з матеріалів справи вбачається та не заперечено відповідачем при поданні відзиву, що останній є власником квартири АДРЕСА_2 композитора.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», посилаючись на положення ст. ст. 319, 320, 322 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», зазначало, що відповідач, як власник квартири, зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Водночас, відповідач, заперечуючи проти позову, вказав про те, що послуг від позивача не отримував, у своїй квартирі з 03.02.2014 року фактично не проживає, а постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

Проте, суд критично оцінює такі твердження відповідача та не приймає їх до уваги, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує, а відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Утримання будинків і прибудинкових територій полягає у забезпеченні експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року).

Отже, витрати на утримання будинку та прибудинкової території є об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на власника.

Згідно із положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Вказане визначено також ст. ст. 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», котрий набрав чинності 10.12.2017 року і введений в дію з 01.05.2019 року

Разом з тим, відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 642/2858/16).

Наявність договірних відносин між сторонами у справі не встановлена, проте, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 , рахується заборгованість 22 876,67 грн. за період з 01.05.2015 року по 01.07.2021 року, 1 762,97 грн. - 3% річних та інфляційні втрати - 4 910,33 грн.

Наявність заборгованості та її розмір відповідачем у справі не заперечений, відповідним контррахунком не спростований.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку заборгованості з усіма його складовими, суд прийшов до висновку про те, що зазначений розрахунок зроблено вірно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та стверджує порушення відповідачем обов`язків щодо своєчасного та повного сплати отриманих послуг, тому вважає за можливе покласти останній в основу судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням викладеного, суд надходить до висновку про те, що, оскільки встановлено факт надання послуг позивачем, а відповідач у встановленому законом порядку не відмовлявся від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, відповідно до порядку, визначеному Законом України «Про житлово-комунальні послуги», що б дало підстави для звільнення від їх оплати, не надав, то з останнього підлягає стягненню заборгованість послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій як з власника квартири АДРЕСА_2 .

За таких обставин, позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 22 876,67 грн. є обгрунтованими.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі №401/710/15-ц.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Розрахунок відповідачем також не спростований.

Тому, суд надходить до висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню й 3% річних та інфляційні втрати.

Разом з тим, відповідач, не заперечуючи проти позову, подав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).

Таким чином, за змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав.

Європейський суд прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства» та у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, згідно з ч. 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Враховуючи зазначене вище, суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат, і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу встановити, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (правова позиція сформована на підставі постанови Верховного Суду України, номер 6-43цс17 від 22.03.2017 року).

Тобто, часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності.

Однак, знову-таки, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України строк позовної давності переривається разом з учиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. При цьому визнання боргу повинно бути усвідомленим та свідчити про те, що особа згодна з його наявністю. Коли особа вносить плату за комунальні послуги, вона вказує відповідний місяць, і виконавець зобов`язаний зарахувати кошти саме за місяць, указаний у платіжному документі. Якщо особа не вказує місяць оплати або вносить суму більшу, ніж нараховано, виконавець на власний розсуд може віднести надлишок та непозначену суму до сплати заборгованості за попередні періоди.

В цьому випадку суду потрібно встановлювати намір особи: чи хотіла вона сплатити попередню заборгованість. Усвідомлена оплата за попередній період є підставою для переривання строку позовної давності.

Дослідивши розрахунок заборгованості, наданий КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», судом встановлено, що за період з 01.05.2015 року по 01.07.2021 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 , не було здійснено жодної оплати за отримані послуги.

Як зазначалось, вказаний розрахунок відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростований.

Тому, суд надходить до висновку про відсутність підстав для переривання строку позовної давності.

Отже, в даному випадку є підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Тому, приймаючи до уваги, що позивач звернувся до суду 21.01.2022 року, з урахуванням строків позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого заявив відповідач, з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в межах заявлених вимог за період з січня 2019 року по 01.07.2021 року у розмірі 11 757,22 грн., а також 881,31 грн. - 3% річних та інфляційні втрати - 1 903,65 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).

Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача відповідно до правил ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 64, 65, 65-1, 66, 67, 68 ЖК України, ст. ст. 81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 11 757,22 грн. (одинадцять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень22 копійки), інфляційні втрати в розмірі 1 903,65 грн. (одна тисяча дев`ятсот три гривні65 копійок), 3% річних у розмірі 881,31 грн. (вісімсот вісімдесят одна гривня 31 копійка), а всього - 14 542,18 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок дві гривні18 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» в рівних частинах судовий збір у розмірі 1 220,95 грн. (одна тисяча двісті двадцять гривень 95 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», адреса: 03039, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 17-Б, код ЄДРПОУ 32375554, р/р НОМЕР_2 в ТВБВ № 10026/01 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669.

Відповідач: - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко