Рішення № 108414164, 12.01.2023, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/810/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця

вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680;

e-mail: uz@uz.gov.ua

в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця

вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601

e-mail: pres@sw.uz.gov.ua

до відповідача: Любецької селищної ради

вул. Добринінська, 60, смт. Любеч, Чернігівський район, Чернігівська область, 15041

e-mail: liubech-post@cg.gov.ua

про стягнення 512 935,12 грн;

За участю представників:

від позивача: не прибув

від відповідача: Огородник Ю.О.

Акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця подано позов до Любецької селищної ради про стягнення 512 935,12 грн витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 01.11.2022, учасникам справи встановлено строки для подачі до суду заяв по суті заявлених вимог.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 1400054713241, №1400054713250.

31.10.2022 надійшли заява відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 01.11.2022 суд відклав розгляд заяви відповідача до наступного судового засідання, задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи та постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.11.2022, про що повідомив сторін ухвалою від 01.11.2022.

16.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позов.

У судовому засіданні 23.11.2022 суд продовжив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 16.11.2022 та долучив відзив на позовну заяву до матеріалів справи.

Суд постановив протокольно ухвалу про відкладення розгляду справи на 08.12.2022.

06.12.2022 від позивача електронним зв`язком та 08.12.2022 поштовим зв`язком надійшла відповідь на відзив, в якій міститься клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив.

Також від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 08.12.2022 суд продовжив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 08.12.2022 та долучив відповідь на відзив до матеріалів справи.

Суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 12.01.2023, про що повідомив позивача ухвалою від 08.12.2022, отриманою останнім 13.12.2022 (рекомендоване повідомлення №1400055673324).

09.01.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких міститься клопотання про поновлення строку на подання заперечень.

У судовому засіданні 12.01.2023 суд продовжив відповідачу строк для подання заперечень до 09.01.2023 та долучив заперечення до матеріалів справи.

До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника позивача.

Відповідно до ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Приймаючи до уваги, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; враховуючи те, що явка представника позивача в судове засідання обов`язковою не визнавалась, з огляду на відсутність підстав для відкладення судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Господарський суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився в межах розумного строку.

У судовому засіданні 12.01.2023 суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції учасників справи.

В обґрунтування позову позивач доводить, що протягом 2021 року надав послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні на території Любецької об`єднаної територіальної громади на загальну суму 512 935,12 грн. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Норми вказаних законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категорія громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати таки пільги. Відповідачем, у свою чергу, не виконано зобов`язання по відшкодуванню витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Відповідач проти позову заперечує, зазнаючи, що законодавство, яке було чинним (станом на 2021 рік) на час виникнення спірних правовідносин між сторонами не передбачало обов`язок для відповідача здійснювати позивачу компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування» Любецька селищна рада самостійно розпоряджається коштами відповідних місцевих бюджетів, визначає напрями їх використання. Рішенням другої сесії восьмого скликання Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області від 24.12.2020 «Про селищний бюджет Любецької об`єднаної територіальної громади на 2021 рік» видатки на відшкодування витрат пов`язаних з пільговим перевезенням громадян приміським залізничним транспортом на 2021 рік не передбачались, виходячи з фінансової спроможності місцевого бюджету. Жодних рішень, які б надавали право на пільговий проїзд окремих категорій громадян АТ «Укрзалізниця», Любецькою селищною радою не приймалось.

Відповідач зазначає, що просив позивача надати інформацію про оформлені та видані поіменні списки пасажирів пільговиків, які проживають на території Любецької селищної ради та скористались правом пільгового проїзду за звітний період за кожний місяць, для встановлення сум видатків на забезпечення пільгового проїзду вищезазначених категорій громадян.

Договір, який був укладений між сторонами 23.11.2021, передбачав, що Перевізник зобов`язувався надавати послуги з перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд у приміському сполученні, а Замовник здійснює компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом Пільгових категорій громадян, які оформили пільгові проїзні документи, щомісячно в розмірі 16 667, 00 грн. При цьому сторони домовились, що компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом Пільгових категорій громадян, які здійснюються Замовником, в будь-якому разі не можуть перевищувати 200 000 грн за один календарний рік.?Натомість, позивач пред`являє вимоги, щодо стягнення компенсаційних виплат за перевезення пільгових категорій громадян за 2021 рік на суму 512 935 грн 12 коп., що не відповідає умовам Даного договору. Крім того, за грудень 2021 року згідно облікової форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, сума недоотриманих коштів з урахуванням податку на вартість (грн) становить 28 242, 51 грн, що значно вище суми передбаченої п.1.1 Договору, а отже не відповідає умовам Договору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18, від 08.02.2022 у справі №908/2810/21.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, зокрема, що обов`язок передбачити у проекті селищного бюджету Любецької ОТГ кошти на відшкодування витрат залізниці за перевезення пільгових категорій громадян це владна управлінська функція відповідача визначена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст.ст. 1, 3,5,6,16), ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», Законом України «Про залізничний транспорт» (ст.7 Закону), ст. 91 Бюджетного кодексу України. Тобто, протягом поточного року відповідач мав змогу затвердити селищний бюджет Любецької об`єднаної територіальної громади, шляхом включення до такого компенсаційних виплат залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян за 2021 рік.

Протягом 2021 року позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням вирішити питання компенсації пільгового перевезення окремих категорій громадян приміським залізничним транспортом та передбачити у місцевому бюджеті відповідні кошти, але вказані звернення залишилися без вирішення. Таким чином, відповідач був завчасно повідомлений та обізнаний про необхідність передбачити в місцевому бюджеті видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян з урахуванням обсягів перевезення пасажирів, які позивач щомісячно доводив до відома відповідача.

Чинне законодавство України не передбачає обов`язкового укладення договору, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх волевиявлення. Відсутність договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні, чи укладення договору без урахування фактичних обсягів перевезення пасажирів не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Послуги з перевезення залізничним транспортом на пільгових умовах позивач надав не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, відповідач у справі у силу норм чинного законодавства має відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені витрати внаслідок надання послуг з пільгового перевезення.

Твердження відповідача, що для встановлення сум видатків на забезпечення пільгового проїзду громадян на залізничному транспорті необхідно надавати інформацію про поіменні списки пасажирів пільговиків, що проживають на території Любецької селищної ради є безпідставними, так як згідно Порядку № 1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від міст проживання (навчання) пасажира, а для компенсації недоотриманих коштів Залізниця подає відповідачу рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми (де відображена інформація про категорію пільговика, область (регіон) - Чернігівська область, Любецька ОТГ, Залізниця - регіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ Українська залізниця», період, кількість оформлених пільгових документів та сума недоотриманих коштів).

Відповідачем не надано доказів дотримання належним чином чинного законодавства України, наслідком невиконання якого є недоотримання компенсаційних виплат позивачем, як особою, що надавала відповідні послуги з перевезення певної пільгової категорії громадян.

Обставини справи встановлені судом.

АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» впродовж 2021 року надавала послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи рахунки на відшкодування недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян та облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджетів за відповідний період з січня по грудень 2021 року.

Згідно наявних у справі рахунків заборгованості та облікових форм, позивач за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року надав послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян на суму 512 935,12 грн.

Позивач листами від 14.12.2020 № ДН-2-09-15/854, від 05.02.2021 № ДН-2-09-15/99, від 28.04.2021 № ДН-2-09-15/459, від 14.06.2021 № ДН-2-09-15/649, від 05.08.2021 № ДН-2-09-15/76, від 07.09.2021 № ДН-2-07-15/887, від 12.10.2021 № ДН-2-07-15/1043, від 09.11.2021 № ДН-2-07-15/1080, від 22.12.2021 № ДН-2-07-15/1277 звертався до відповідача з проханням щодо підписання договорів на відшкодування збитків залізниці за пільгові перевезення пасажирів пільгової категорії приміським залізничним транспортом.

Листом № ДН-1-16/309 від 28.01.2021 позивач просив підписати та направив до відповідача два примірники договору на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та про відшкодування витрат за надані послуги на 2021 рік.

Листами № ДН-1-16/976 від 27.03.2021, № ДН-1-16/1347 від 16.04.2021, № ДН-1-16/1518 від 12.05.2021, № ДН-1-16/1709 від 17.06.2021, № ДН-1-16/1846 від 12.07.2021 позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням вирішити питання виділення коштів та укладення договору на відшкодування збитків за перевезення пільгових категорій громадян на 2021 рік.

Лише 23.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір №НЗ/ДН-1- 215803/НЮ, згідно якого позивач (Перевізник за договором) зобов`язується надавати послуги з перевезення залізничним, транспортом окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд у приміському сполученні (надалі Пільгові категорії громадян), а відповідач (Замовник за договором) здійснює компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян.

Протягом 2021 року позивач листами № ДН-1-16/544 від 16.02.2021, № ДН-1-15/938 від 12.03.2021, № ДН-1-16/1240 від 08.04.2021, № ДН-1-14/131 від 12.05.2021, № ДН-1-14/410 від 09.06.2021, № ДН-1-16/1800 від 07.07.2021, № ДН-1-14/970 від 10.08.2021, №ДН-1-14/1164 від 09.09.2021, № ДН-1-14/1324 від 12.10.2021, № ДН-1-14/1537 від 09.11.2021, № ДН-1-14/1875 від 09.12.2021, № ДН-1-14/55 від 13.01.2022 звертався до відповідача з проханням вирішити питання компенсації пільгового перевезення окремих категорій громадян приміським залізничним транспортом та передбачити у місцевому бюджеті відповідні кошти.

Відповідач листами № 03-05/258 від 11.03.2021, № 03-05/538 від 24.06.2021, № 03-05/624 від 20.07.2021 повідомив про відсутність призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

09.02.2021 на адресу відповідача було направлено Вимогу № ДН-1-16/118 про сплату заборгованості в сумі 512 935,12 грн у зв`язку з перевезенням 16 640 пасажирів пільгових категорій.

Відповідь відповідачем на вказану вимогу надано не було.

Оскільки відповідач не вирішив питання відшкодування витрат на перевезення пільгових категорій громадян залізниці, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Оцінка суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1, 6 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних і електронних комунікаційних послуг та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України.

Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про державну соціальну допомогу осіб з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Частиною 6 статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Пунктом 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року № 252, зокрема, закріплено обов`язок суб`єктів господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Таким чином, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян. При цьому зобов`язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.

Тарифи на перевезення пасажирів і багажу в приміському сполученні встановлюються акціонерним товариством «Укрзалізниця» за погодженням з місцевими органами виконавчої влади.

При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки компенсуються з місцевих бюджетів.

Розрахунки за роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Статтею 4 БК України визначено, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.

Статтею 70 БК України регламентовано, що видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов`язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 цього Кодексу.

Відповідно до пп. ґ п. 3 ч. 1ст. 91 БК України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Суд зазначає, що місцевий бюджет не є статичним документом. До місцевого бюджету повертаються щокварталу, за потреби вносяться відповідні зміни. Протягом року розглядаються звіти за 1-й квартал, півріччя, 9 місяців та за рік.

Таким чином, протягом 2021 року, на звернення АТ «Українська залізниця» Любецька селищна рада була зобов`язана передбачити збільшення видатків для здійснення компенсаційних виплат позивачу, шляхом внесення змін до місцевого бюджету та виділення додаткових компенсаційних виплат залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Зазначене спростовує твердження відповідача щодо не передбачення бюджетом Любецької об`єднаної територіальної громади на 2021 рік видатків міського бюджету на компенсацію збитків від перевезення пасажирів пільгових категорій громадян у приміському залізничному транспорті.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, визначено Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359.

Пунктом 2 Порядку № 1359 визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Пунктом 5 Порядку № 1359 визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.

Як передбачено пунктами 9 - 11 Порядку № 1359, на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Закон України «Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Отже суд зауважує, що перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього.

Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позову, господарський суд вказує на таке.

Відповідно до ст. 89 БК України видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, згідно до пп. б п. 4 ч. 1 зазначеної статті належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Згідно з пп. ґ п. 3 ч. 1 ст. 91 БК України до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

З огляду на наведене, твердження відповідача про те, що кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог БК України, зокрема його статті 91, є помилковим.

Як було зазначено вище, механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян».

Твердження відповідача, що ним не приймалось рішення щодо ведення пільг на безкоштовний проїзд окремих категорій громадян з посиланням на ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» є помилковим, оскільки ст. 4 БК України встановлено, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Як було зазначено вище, компенсація за пільговий проїзд окремих категорій громадян встановлено ст. 89, 91 БК України.

Крім того, суд зазначає, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі № 904/94/19, залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від використання пільгових тарифів відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів.

Відсутність договору не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, яке передбачене нормами чинного законодавства. Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом, а відсутність укладеного між позивачем та відповідачем у 2021 році договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Судом встановлено, що облікові форми, складені позивачем за спірний період та надані позивачем до справи - повністю відповідають положенням п. 9, 10 та Додатку до Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян № 1359, а тому такі облікові форми є належними доказами сум недоотриманих позивачем коштів за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій осіб та відповідно повинні бути оплачені розпорядником бюджетних коштів.

Порядок № 1359 покладає на розпорядника бюджетних коштів обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти залізницею за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі.

Отже, відповідач як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов`язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обов`язок з виплати позивачу відшкодування витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у розмірі 512 935,12 грн.

Висновки суду.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач за подання позовної заяви сплатив 7694,03 грн судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст.129, 236-239, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Любецької селищної ради (вул. Добринінська, 60, смт. Любеч, Чернігівський район, Чернігівська область, 15041; код ЄДРПОУ 04412478) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815), в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця (вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40081221) 512 935,12 грн витрат та 7694,03 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст.256 Господарського процесуального кодексу України

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2023.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор