Постанова № 10841296, 21.09.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

21 вересня 2009 року Справа № 5020-3/134                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

          представник позивача, Молчанов Антон Олександрович, довіреність № б/н від 29.04.09, товариство з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство";

представник відповідача, Коломаченко Галина Петрівна, довіреність № 02/33 від 02.07.09, відкрите акціонерне товариство "Севастопольський морський завод";

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 18.06.2009 року у справі №5020-3/134

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" (вул. Героїв Севастополя, 13,Севастополь,99001)

до          

Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" (вул. Гер. Севастополя, 13,Севастополь,99001)

про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 41-09 від 01.09.2003; за зустрічним позовом про повернення будівлі та обладнання

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Севастополя від 18.06.2009 по справі № 5020-3/134 (суддя Головко В.О.) первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" задоволено, у задоволенні зустрічного позову відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" відмовлено. Визнано за позивачем право на оренду будівель та обладнання відповідно до інвентаризаційного опису, на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 41-09 від 01.09.2003 року, на строк до 30.04.2014 року.

Не погодившись з постановленим судовим актом, відкрите акціонерне товариство "Севастопольський морський завод" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, посилаючись на те, що правові підстави для застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 284 Господарського кодексу України відсутні, крім того, суд першої інстанції порушив пункт 1 статті 642, статтю 764, пункт 1 статті 785 Цивільного кодексу України , пункт 6 статті 283, статтю 291 Господарського кодексу України.

Доповнивши апеляційну скаргу, відкрите акціонерне товариство "Севастопольський морський завод" зазначило, що його позовна заява про зобов’язання повернути майно безпосередньо випливає не з права власності, а з договірних відносин, у зв’язку з чим застосування відкритим акціонерним товариством "Севастопольський морський завод" зобов’язально –правового способу захисту –присудження до виконання обов’язку в натурі –відповідає суті правовідносин та підставі позову.

Письмових заперечень проти апеляційної скарги не надходило.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 липня 2009 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 28 липня 2009 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Заплава Л.Н., Фенько Т.П.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.07.2009 року розгляд апеляційної скарги був відкладений.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.08.2009 року суддю Фенько Т.П. було замінено на суддю Антонову І.В.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.08.2009 року розгляд апеляційної скарги був відкладений на 14 вересня 2009 року.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.09.2009 року суддю Заплава Л.М. було замінено на суддю Остапову К.А.

У судовому засіданні 14.09.2009 року було оголошено перерву до 21 вересня 2009 року.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

У лютому 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод", просило визнати за товариством з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" право на оренду будівель та обладнання на умовах договору оренди №41-09 від 01.09.2003 року на строк до 30.04.2014 року, вважаючи його продовженим.

          У квітні 2009 року відкрите акціонерне товариство "Севастопольський морський завод" звернулось з зустрічним позовом, просило зобов’язати позивача повернути йому будівлю й обладнання за переліком відповідно до інвентаризаційного опису, які передані у тимчасове користування за договором оренди № 41-09 від 01.09.2003 року, посилаючись на сплив строку дії договору та порушення позивачем за первісним позовом умов договору в частині повернення майна.

У письмових відзивах на позови сторони заявлені до них вимоги не визнають, вважаючи їх безпідставними.

Оскаржене рішення мотивоване посиланням на недоведеність орендодавцем відсутності його волевиявлення на припинення дії договору.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами склалися договірні орендні відносини.

Пунктом 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як свідчать матеріали справи, правовою підставою для обґрунтування позову товариство з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" обрало пункт 4 статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якого строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2003 року між відкритим акціонерним товариством "Севастопольський морський завод" та товариством з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" був укладений договір оренди основних фондів підприємства № 41-09, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) будівлі, обладнання відповідно до інвентаризаційного опису (додаток №1 до Договору).

Згідно пункту 3.2. договору строк його дії визначено до 01.09.2003 року.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що орендні платежі підлягають перерахуванню на поточний рахунок Орендодавця відповідно до наданих рахунків.

Відповідно до пункту 5.2 договору, Орендар зобов’язаний у разі припинення дії цього договору в окремо визначені строки повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гірше ніж на час передачі його в оренду з урахуванням фізичного зносу.

Угодою про зміну договору від 01.09.2003 року № 41-09 строк дії договору визначено до 31.12.2007 року (а.с. 13, том 1).

Листом від 21.12.07 року відповідач повідомив Орендаря про припинення дії договору № 41-09 31.12.2007 року та запропонував письмово підтвердити згоду на пролонгацію угоди ( том 1 а.с.14)

          Листом від 29.12.2007 року № 29-06/508 позивач підтвердив намір продовжити строк дії договору на 2008 рік (а.с. 15, том 1).

          Отже, за згодою сторін строк дії договору №41-09 встановлено до 31.12.2008 року.

Листом від 05.12.2008 року відповідач повідомив позивача про закінчення 31.12.2008 року строку дії договорів оренди та запропонував здійснити повернення орендованого майна з оформленням актів у встановленому порядку (.а.с.55, том 1).

          Зазначений лист було отримано товариством з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" 15.12.2008 року.

Листом від 28.01.2009 року за вих. №001.1-92 Орендодавець повідомив Орендаря про надходження коштів у сумі 750000 грн. в якості попередньої оплати за договорами №501809 від 01.06.2007 року, №09/05/449-ю від 01.01.2009 року, № 09-06/450-ю від 01.01.2009 року та про неможливість здійснення зарахування за призначенням (а.с. 6, том 2).

Надалі листом № 09/02-773 від 30.12.2008 року відповідач відмовив у пропозиції позивача про укладення нових договорів оренди та зазначив про необхідність повернення майна (а.с.56 том 1).

          Позиція відповідача щодо повернення орендованого майна за договором № 41-09, який припинив свою дію 31.12.2008 року, в черговий раз викладена у листі відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" від 16.02.2009 року № 02/682, де одночасно заявлена вимога про сплату неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочки (а.с. 57, том 1)

          Листом від 18.02.2009 року № 29/03-17 позивач просив відповідача здійснити зарахування з орендної плати за січень-лютий 2009 року в сумі 400000 грн., у томі числі за договором №41-09, на що була отримана відповідь про неможливість зарахування у зв’язку зі спливом дії договору оренди та невиконанням відповідачем за зустрічним позовом обов’язку по поверненню майна (а.с. 70, том 1).

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції погодився з правовою позицією товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" та визнав, що листи Орендодавця № 09/02-720 від 05.12.2008,№09/02-773 від 30.12.2008, № 09/02-37 від 30.01.2009, № 02/682 від 16.02.2009, №02/724 від 06.03.2009 за своїм змістом не відповідають приписам пункту 4 статі 284 Господарського кодексу України та за своєю правовою природою не є заявами про припинення договору, а містять лише вимогу про повернення нерухомого майна, що перебуває в строковому платному користуванні Орендаря.

Однак, жодна з наведених норм матеріального права не містить будь-якої законодавчо визначеної форми змісту заяви про прийняття або зміну договору. Не навів такої норми у мотивувальній частині рішення і суд першої інстанції.

Матеріали справи свідчать, що листи Орендодавця від 05.12.2008 року № 09/02-720, №09/02-773 від 30.12.2008 року містять безспірне волевиявлення відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" про відсутність наміру продовжувати договірні орендні відносини з товариством з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство".

Судова колегія вважає за можливе застосувати статтю 8 Цивільного кодексу України та пункт 12 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/237 від 25.05.2000 року „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яким передбачено, що у разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Частиною другою статті 17 Закону встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку. Таку заяву заінтересована сторона може також подати і до закінчення строку дії договору оренди.

Не зважаючи на відсутність в Україні прецедентного права, стала та у більшості єдина судова практика Вищого господарського суду України, викладена у постановах Вищого господарського суду України від 10.04.2008 року у справі № 2-8/10884-2007, № 20-11/193 від 14.11.2007 року та інших свідчить про те, що, якщо на дату закінчення строку договору оренди мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку колегії, рішення суду першої інстанції містить невідповідність викладених у ньому висновків, що, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування прийнятого акту.

          Пояснення позивача стосовно того, що у порі8 рік.про припинення дії договору № 41-09 31.12.2007 рокуушення вимог пункту 4 статті 284 Цивільного кодексу України у період з 1 по 31 січня 2009 року відповідач не звертався до позивача з повідомленнями про припинення строку дії договору, не можуть бути прийняті до уваги з підстав, наведених вище.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, листом від 16.12.2008 року № 29-06/334 товариство з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" визнало факт припинення строку дії договору та просило вислати новий договір на 2009рік на оренду основних фондів (а.с. 8, том 2).

          Посилання позивача за первісним позовом на те, що відповідач отримував орендну плату після 01.01.2009 року, що свідчить про згоду на продовження орендних відносин, також є безпідставними з врахуванням наступного.

Згідно з пунктом 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу (приватизації) об'єкта оренди;

ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря;

загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, за наявності заперечень орендодавця щодо продовження строку дії договору здійснення платежів не є підставою продовження договору, термін дії якого закінчився.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03.06.2008 року у справі №2-11/9948-2007, Вищого господарського суду України від 19.07.2007 року у справі №2-21/18234-2006, відповідно до яких факт сплати орендної плати не може свідчити про продовження орендних правовідносин, оскільки це лише оплата за користування майном, але ніяк не конклюдентні дії, що направлені на продовження правовідносин.

Також безпідставними є клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" про застосування при розгляді спору статті 35 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на набравші чинності рішення господарського суду міста Севастополя у справах № 5020-3/136, №5020-3/139,№ 5020-3/138.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судові акти, на преюдиціальний характер яких посилається позивач, прийняті у справах між тими ж сторонами, але з інших предметів спору, а саме –інших договорів оренди.

Отже, факти, викладені у мотивувальних частинах зазначених рішень, слід оцінювати з урахуванням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Вищенаведена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 22.02.2005 року у справі № 20-3/308-9/099 та інших.

За таких обставин, скасовуючи рішення, судова колегія приймає нове про відмову у позові про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 41-09 від 01.09.2003(зі змінами та доповненнями), на строк до 30.04.2014 року.

Одночасно зустрічний позов підлягає задоволенню з врахуванням наступного.

Згідно з пунктом 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначено у пункті 5.2 договору оренди №41-09 від 01.09.2003 року, Орендар зобов’язаний у разі припинення дії договору в окремо визначені строки повернути Орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу. Також пунктом 6.1 договору передбачено, що у разі припинення договору оренди Орендар зобов’язаний у 5-ти денний термін здійснити повернення орендованого майна, здавши його Орендодавцю за приймально-здавальним актом у відповідному технічному стані, у тому числі з проведеними поліпшеннями властивостей майна.

Отже, закінчення терміну дії договору є однією з підстав припинення договору, внаслідок чого у Орендаря виникає обов’язок повернути орендоване майно, а у орендодавця –право вимагати повернення майна. За таких обставин вимога орендодавця повернути орендоване майно у зв’язку із закінченням терміну дії договору оренди є достатньою підставою для припинення договору та не вимагає від Орендодавця подачі будь-яких додаткових заяв.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що відкрите акціонерне товариство "Севастопольський морський завод" помилково обрало спосіб захисту порушеного права присудження до виконання обов’язку в натурі, у той час як за своєю суттю зустрічний позов є віндікаційним.

Як свідчать матеріали справи, правовою підставою для обґрунтування позову відкрите акціонерне товариство "Севастопольський морський завод" обрало саме статтю 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за зустрічним позовом у порушення умов договору та діючого законодавства не повернув позивачу орендоване майно, що свідчить про порушення товариством з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" прав відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" як власника майна щодо володіння, доцільного та ефективного користування і вільного розпорядження належним йому майном.

Згідно загальним положенням процесуального права, однією з най поширених підстав для класифікації позовів є зміст позову, і саме у позовах про присудження вимагається примусове здійснення обов’язку відповідача –боржника, у тому числі на підставі договору.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про неправильно обраний позивачем спосіб захисту права є хибним та таким, що суперечить нормам процесуального і матеріального права, а також судовій практиці, висловленій у постановах Вищого господарського суду України від 20.11.2007 року № 30/77-07-2161, від 25.02.2009 року № 5/316.

З врахуванням вищенаведеного відповідача за зустрічним позовом слід зобов’язати виконати умови пункту 5.2 договору № 41-09 від 01.09.2003 року.

У апеляційній скарзі заявник просив відшкодувати йому за рахунок товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" судові витрати, у тому числі витрати на оплату державного мита в сумі 1328,09 грн., а також витрати на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн., всього –1446, 09 грн.

Відповідно до частини 4 статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Матеріали справи свідчать, що при зверненні до суду з зустрічним вимогами відкрите акціонерне товариство "Севастопольський морський завод" сплатило 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційне –технічне забезпечення.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 17.04.2009 року зустрічна позовна заява прийнята до розгляду.

Судовим рішенням від 18.06.2009 року стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” на користь товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське підприємство “Севастопольський морський завод “Лазарєвське Адміралтейство” державне мито в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, при зверненні з апеляційною скаргою відповідач - відкрите акціонерне товариство “Севастопольський морський завод”, він же позивач за зустрічним позовом, повинен був сплатити 85 грн. державного мита (42,50+42,50 відповідно по кожному з позовів).

З матеріалів справи вбачається, що відкрите акціонерне товариство “Севастопольський морський завод” сплатило 42,50 грн. та 1200,59 грн. державного мита (а.с. 53-54, том 2).

За таких обставин стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" підлягає сума 170 грн. (85,00+42,50+42,50) державного мита та 118,00 грн. витрат на витрат на інформаційне – технічне забезпечення.

Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України                                         ПОСТАНОВИВ:          

          Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 18.06.2009 року у справі №5020-3/134 скасувати.

У позові товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 41-09 від 01.09.2003 року відмовити.

Зустрічний          позов відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" до товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" про повернення будівлі та обладнання задовольнити.

Зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" повернути відкритому акціонерному товариству "Севастопольський морський завод" будівлю й обладнання за переліком відповідно до інвентаризаційного опису (Додаток №1 до договору), передані у тимчасове користування за договором оренди №41-09 від 01.09.2003 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" 99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, коду ЄДРПОУ 30394016, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, код у ЄДРПОУ 14312370, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) 127, 50 грн. державного мита.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, коду ЄДРПОУ 30394016, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, код у ЄДРПОУ 14312370, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) 118,00 грн. витрат на витрат на інформаційне –технічне забезпечення. Доручити господарському суду міста Севастополя видати накази.                                         

Головуючий суддя                                                  

Судді