Ухвала суду № 1084110, 17.10.2007, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2007 року                                                     м. Харків

Справа № 22-а-2077/07

Категорія: 23                                                    Головуючий 1 інстанції: Моїсеєнко В.М.

                                                                      Доповідач: Водолажська Н.С.

            Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя  Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Шевцова Н.В.

при секретарі  Шарій І.В.

за участю представників:

представника позивача – Якименко О.І.

представника відповідача – Зікратий А.В.

         розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргоюДПІ в м. Суми на постанову Господарського суду Сумської області від 26.06.2007 року по справі№ АС16/291-07

за позовом    ВАТ «Сумиобленерго»

до                     ДПІ в м. Суми

за участю        Прокуратури Сумської області

про                  визнання нечинним податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ВАТ «Сумиобленерго», звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ м. Суми № 0000602309/0/59478 від 15.09.06 р. про визначення податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 662970,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 331485,0 грн.

Постановою Господарського суду Сумської області від 26.06.07 р. по справі № АС 16/291-07 позовні вимоги були задоволені і визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ м. Суми № 0000602309/0/59478 від 15.09.06 р.

Відповідач не погодився з постановою суду і звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що Господарським судом Сумської області при прийнятті рішення по даній справі були порушені та невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, посилаючись на положення Закону України «Про ПДВ», ГК України, ЦК України. Крім того апелянт посилається на практику Верховного суду України, якій в постанові від 17.01.06 р. по справі № 11/690 за позовом ВАТ "Дніпроенерго" до ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" зазначив, що грошове зобов'язання складається також з встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми.

Позивач письмові заперечення проти апеляційної скарги не направив, але представник позивача в поясненнях в судовому засіданні проти доводів апелянта заперечує і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши судове рішення, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснень представників сторін, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення є акт № 5799/23-2/23293513 від 08.09.06 р. виїзної позапланової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.03 р. по 31.03.06 р., проведеної відповідно положенням ч. 13 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та на виконання постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА Сумської області.

Як вбачається із вступної частини акту, про проведення даної перевірки підприємство не повідомлялося, але сама перевірка проводилася у присутності посадових осіб платника податків.

Також в акті вказано, що постанова про порушення кримінальної справи, в межах якої була призначена дана перевірка, була скасована рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми. Але перевірка була продовжена на підставі доповідної записки від 11.08.06 р. після подання прокуратурою Сумської області апеляції (в акті не вказано чи подавалася апеляційна скарга, чи апеляційне подання) від 09.08.06 р.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що зважаючи на те, що постанова про порушення кримінальної справи була скасована судовим рішення і на час поновлення перевірки, яка була зупинена до вирішення питання в апеляційному суді, у відповідача не існувало відомостей стосовно того, що апеляційна скарга або апеляційне подання прокуратури були отримані судом апеляційної інстанції і ним порушено апеляційне провадження, у керівника органу ДПС не існувало законних підстав видавати наказ про поновлення та продовження перевірки.

Оскільки дана позапланова перевірки призначалася з метою з’ясування обставин, які мали значення для порушеної кримінальної справи, то із скасуванням постанови про порушення кримінальної справи перестали існувати і підстави для проведення позапланової перевірки.

Таким чином, колегією суддів дійшла до висновку, що перевірка проводилася у відсутності законних підстав.

Як вказано в акті перевірки, перевіряючими були виявлені порушення підприємством вимог п. 3.1.1 ст. 3 та п .4.1 ст. 4 Закону України «Про ПДВ», які визначають, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України і при цьому база оподаткування операцій з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних актів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Крім того, були встановлені порушення вимог п. 7.3.1 та п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Відповідач у апеляційній скарзі та поясненнях представника в судовому засіданні наполягає на тому, що порушення приписів наведених норм пов’язано з тим, що підприємством не були включені до бази оподаткування суми індексу інфляції та 3% річних, які сплачені покупцями за електричну енергію за прострочення виконання ними договірних зобов'язань та суми продажу електроенергії понад договірну величних та за перевищення споживання потужності з урахуванням того, що споживачі у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують електропостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини, а у разі перевищення договірної величини потужності - п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового період, та договірною величиною потужності.

Вказані порушення за даними відповідача спричинили заниження податкового зобов’язання за 2003 р. на 357521,0 грн., за 2004 р. – на 400123,0 грн., за 1 квартал 2006 р. – на 80555,0 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідачем не були взяті до уваги положення п. 3.1.1 ст. 3 Закону України «Про ПДВ», який визначає, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. При цьому також не враховано, що відповідно п. 1.4 ст. 1 Закону продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безплатного надання товарів.

В поясненнях представника позивача, які не спростовані представником відповідача, вказується на те, що підприємство у виконання приписів п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про ПДВ» визначає договірну (контрактну) вартість електроенергії, яка постачається споживачам, на підставі регульованих цін, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін підприємство нараховує та сплачує ПДВ до бюджету.

Чинним податковим законодавством України не передбачено включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування ПДВ інших складових, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 Закону, в т.ч. штрафних санкцій (індексу інфляції) та пені за прострочення платежів, а тому у відповідача не існувало на час перевірки і на теперішній час не існує права самотужки на власний розсуд доповнювати норму Закону додатковими складовими, що на думку перевіряючи повинні зараховуватися до бази оподаткування ПДВ.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем безпідставно ототожнюється ціна поставленої електричної енергії та фактично застосовані санкції за спожиту споживачами електричну енергію в об'ємі понад договірну величину за розрахунковий період.

Оскільки договорами поставки встановлюються певні об’єми електроенергії, а за те, що користувачі споживають електроенергію за межами договору законодавець передбачив, що до них застосовується підвищення плати, що за своєю правовою суттю є фактично штрафною санкцію за неналежне виконання умов договору. Зважаючи на те, що суми штрафних санкцій не включені Законом України «Про ПДВ» до бази оподаткування ПДВ, то у відповідача не було законних підстав самостійно доповнювати норму Закону додатковими положеннями.

Також колегія суддів вважає доцільним відмітити, що відповідач безпідставно ототожнює поняття поставка електроенергії в межах договору із позадоговірним споживанням електроенергії споживачами, оскільки останнє здійснюється без волевиявлення підприємства.

Крім того, колегія суддів не приймає посилання відповідач в апеляційній скарзі на положення лише ГК України щодо правовідносин, яки виникають між учасниками ринку електричної енергії, оскільки ці правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, яке встановлює певні особливості щодо відповідальності учасників.

А також відповідач безпідставно розповсюджує положення ГК України та ЦК України на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, тобто до 01.01.04 р.

Крім того, відповідач допускає довільне трактування норм ЦК України в контексті даної справи, вказуючи на те, що індекс інфляції та 3 % річних є не що інше, як компенсація втраченої суми основного боргу і при цьому не бере до уваги, що договорами на поставку електричної енергії і ЦК України вказані нарахування визначені як штрафні санкції і вони не пов’язані з користуванням чужими грошима, а застосовуються за прострочення оплати за договорами поставки, що не є тотожними правовідносинами.

Слід відмітити, що відповідач без належних підстав ототожнює поняття «грошове зобов'язання, яке складається також з встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми» з поняттями об’єкту та бази оподаткування ПДВ, які визначені в Законі України «Про ПДВ».

З урахуванням вищевикладеного, твердження апелянта про те, що отримані ВАТ "Сумиобленерго" суми індексу інфляції та 3% річних, які були сплачені покупцями згідно ст. 536, 625 ЦК України у разі простроченого виконання ними договірних зобов'язань, є платою за користування грошовими коштами позивача і повинні були включатися продавцем до суми основного боргу та до бази оподаткування, є помилковими, ґрунтуються на довільному трактуванні законодавчих норм та фактично здійснюваних операцій.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на практику ВГС України, оскільки відповідно приписам ст. 9 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). З аналогічних підстав колегія суддів не приймає посилання апелянта на практику Верховного суду України. Крім того, відповідачем при помилковому розумінні характеру правовідносин, які були досліджені ВС України в постанові від 17.01.06 р. у справі № 11/690, трансполює висновки цієї постанови на правовідносини, що виникли у ВАТ «Сумиобленерго» з бюджетом при визначенні об’єкту та бази оподаткування ПДВ.

Колегія суддів погоджується з посиланнями апелянта на те, що незважаючи на те що в Україні не застосовується прецедентне право, слід мати на увазі, що судові акти Верховного суду України виконують функцію засобів судового контролю над правовими процесами, діями суб'єктів права та їх результатами (функція засобу забезпечення законності). Судові акти Верховного суду України не мають загальнообов'язкового характеру для місцевих господарських (адміністративних) судів, але слід враховувати загрозу касаційного скасування постановленого рішення чи зміни рішення по суті у випадку застосування судом нижчої інстанції норм права інакше ніж її застосував та надав тлумачення Верховний суд України.Судові акти Верховного суду України мають використовуватися місцевими судами з метою з'ясування змісту та дії правових приписів в аналогічних за фактичними обставинами випадках, зв'язків одних норм з іншими. За своєю правовою суттю акти Верховного суду України визначаються - як вироблена у процесі правозастосовного тлумачення правова позиція щодо встановлених обставин, які мають силу переконливості та аргументованості.

Проте, відповідач не звертає уваги на те, що застосування практики ВС України передбачається в разі наявності аналогічних за фактичними обставинами випадків. Як вбачається з матеріалів справи і це не спростовано відповідачем, обставини, які були підставою для прийняття оскарженого судового рішення по даній справі, не є аналогічними обставинам, по яким був зроблений висновок в постанові ВС України.

Зважаючи на встановлені колегією суддів обставини, підстав для скасування постанови Господарського суду Сумської області від 26.06.07 р. по справі № АС 16/291-07 не виявлено.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206  Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів , -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ в м. Суми на постанову Господарського суду Сумської області від 26.06.2007 року по справі№ АС16/291-07 -залишити без задоволення.

ПостановуГосподарського суду Сумської області від 26.06.2007 року по справі№ АС16/291-07 за позовом ВАТ «Сумиобленерго» до ДПІ в м. Суми про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексу.

Головуючий                                                                                       Ю.М. Філатов

Судді                                                                                                        Н.С. Водолажська

                    Н.В. Шевцова

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22.10.2007 року.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду                                                                               Н.С. Водолажська