Рішення № 108400330, 05.01.2023, Краснопільський районний суд Сумської області

Рішення

Іменем України

05 січня 2023 року

смт Краснопілля

Справа № 578/614/22

провадження № 2/578/25/23

Краснопільський районний суду Сумської області у складі головуючого судді КОСАР А. І. з секретарем судового засідання ЛИТВИН А. В.

розглянув у підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Краснопілля Сумської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Адвокатського об`єднання «РЕЗОЛЮШН» ПУЛИНЕЦЬ Богдана Анатолійовича

до ОСОБА_2

Третя особа: Відділ «Служба у справах дітей» Краснопільської селищної ради

про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини

та установив:

У серпні 2022 року ОСОБА_3 через представника /далі також - позивач / звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 /далі також відповідач/ з залученням третьої особи без самостійних вимог щодо предмета позову про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини. В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачем по справі вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08 вересня 2019 року. На певному етапі сімейного життя у подружжя з`явились різні погляди на майбутнє. В сім`ї відсутнє взаєморозуміння, що призвело до постійних сварок і нарікань. Як наслідок, подальше проживання разом стало неможливим. Шлюбні відносини фактично припинилися, спільного побуту не ведуть, більш ніж півроку проживають окремо. Спроб для примирення і збереження сім`ї не приймають. Спір щодо поділу спільного майна відсутній. Позивач уважає, що подальше перебування у шлюбі буде суперечити їхнім інтересам. В шлюбі у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_4 . Позивач офіційно працевлаштований і має постійний стабільний дохід, матеріально забезпечує родину і бажає надалі створювати належні умови для проживання та розвитку дитини. У власності має житло, за місцем роботи характеризується позитивно, спиртними напоями не зловживає. Відповідач офіційно не працевлаштована, має статус внутрішньо переміщеної особи і проживає окремо. Сторони не дійшли згоди щодо місця проживання їх малолітньої дитини. Вказуючи на викладені обставини, просить суд позов задовольнити.

Сторони та третя особа в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, позивач на задоволенні позову наполягає, відповідач позов визнала повністю /28,30,35/.

Частиною четвертою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України /далі також ЦПК/ встановлено, що у разі визнаннявідповідачем позовусуд занаявності длятого законнихпідстав ухвалюєрішення прозадоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом досліджені наступні докази в копіях: СВІДОЦТВО ПРО ШЛЮБ НОМЕР_1 від 08.03.2012, СВІДОЦТВО ПРО НАРОДЖЕННЯ Серія НОМЕР_2 від 19.05.2020, довідку від 20.06.2022 № 5924-5001765872 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідки про місце проживання фізичної особи, ВИТЯГ з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексований номер 167876095, Акт обстеження умов проживання /ас. 11-15, 22/, та встановлені обставини справи: сторони перебувають у шлюбі з 08.03.2019. В шлюбі у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_4 , проживає з батьком у власному будинку останнього, де створені належні умови для проживання дитини. Відповідач проживає окремо від дитини, має статус внутрішньо переміщеної особи.

Національне законодавство

До виниклих між сторонами правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України /далі також СК/ визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, що передбачено частиною першою статті 24 СК.

Згідно з частиною першою статті 110 СК, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлено одним із подружжя. Відповідно до статті 112 цього ж Кодексу, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Загальна декларація прав людини у частині другій статті 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за статтею 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються. Тобто, подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім`ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частина 2 цієї ж статті наголошує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтями 141, 150, 153, 155 СК встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої статті 161 СК, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Відповідно до положень частин четвертої - шостої статті 19 СК при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно зі статтею 171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Мотиви суду

Між сторонами склалися правовідносини з питання припинення шлюбу та прав і обов`язків щодо дитини, і врегульовані нормами Сімейного Кодексу України.

Встановлені обставини свідчать про те, що між сторонами на час розгляду справи у суді сімейних відносин не існує. З часу знаходження позову в суді примирення між сторонами не відбулось. Кожна з сторін не вважає можливим збереження сім`ї. Суд не вбачає надання строку на примирення. Спір про майно на час розгляду справи відсутній.

Щодо місця проживання дитини з одним із батьків:

При вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до вимог Декларації прав дитини від 20.11.1959, в якій міститься принцип 6, дитина може бути розлучена з матір`ю лише у винятковій ситуації.

Але даний принцип не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі статті 141 Сімейного кодексу України, так і зі змісту Конвенції про права дитини.

Тим більше, що поняття "розлучення" не співпадає з поняттям "визначення місця проживання", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується тільки місця проживання дитини до досягненню нею віку 14 років.

Крім того, сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, за яких дитині краще проживати з батьком, ніж з матір`ю.

Також слід зазначити, що на даний час вік дитини не дозволяє в повній мірі визначити його особливу прихильність до кожного з батьків, але суд враховує, що відповідач має можливість безперешкодно відвідувати дитину, спілкуватися з нею, здійснювати свої батьківські обов`язки та доглядати за дитиною за місцем проживання позивача.

Орган опіки та піклування не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом з батьком.

За викладеного, зважаючи на визнання відповідачем позову, яке приймається Судом, оскільки не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд доходить висновку, що позов є підставним до задоволення у повному обсязі.

Подальше спільне життя подружжя та збереження їх сім`ї неможливе, оскільки буде суперечити інтересам кожної з сторін.

Згідно зі статтею 113 СК, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, тому після розірвання шлюбу відповідачу, відповідно до її заяви, суд залишає прізвище « ОСОБА_5 ».

Крім того, суд зауважує, що мати дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботі стосовно дитини та участі у її вихованні може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 272, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

Ухвалив:

1. Позов ОСОБА_1 в особі представника Адвокатського об`єднання «РЕЗОЛЮШН» адвоката ПУЛИНЕЦЬ Богдана Анатолійовича до ОСОБА_2 , Третя особа: Відділ «Служба у справах дітей» Краснопільської селищної ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини задовольнити.

2. Шлюб між ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , Україна, Сумська область, Краснопільський район, село Грабовське; громадянство: України, та ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 Україна, Сумська область, Краснопільський район, село Рясне; громадянство: України, зареєстрований восьмого березня 2019 року виконкомом Грабовської сільської ради Краснопільського району Сумської області, актовий запис за № 02, розірвати.

3. Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_6 .

4. Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.

5. Надіслати копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженняна рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

10. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційнотелекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Сумського апеляційного суду або через Краснопільський районний суд Сумської області.

11. Складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

12. З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

13. Інформація про сторони та інших учасників справи:

13.1.Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

13.2. Представник позивача: адвокат Адвокатського об`єднання «РЕЗОЛЮШН» ПУЛИНЕЦЬ Богдан Анатолійович, місцезнаходження: 40000, вул. Троїцька, номер будинку 21, м. Суми, Код ЄДРПОУ 43743658.

13.3. Відповідач: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

13.4.Третя особа: Відділ «Служба у справах дітей» Краснопільської селищної ради, місцезнаходження: 42400, вул. Мезенівська, номер будинку 16, смт Краснопілля Сумського району Сумської області, Код ЄДРПОУ

14. Повне рішення суду складено 13.01.2023

Суддя А. І . КОСАР