Рішення № 108393166, 13.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2023Справа № 910/10474/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Національного технічного університета України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" проспект Перемоги, 37, м. Київ, 03056

до Кухаренко Андрія Юрійовича АДРЕСА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 АДРЕСА_2

про стягнення 18 699,95 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Кухаренко Андрія Юрійовича про стягнення 18699,95 грн., а саме 16210,48 грн. основного боргу, 532,28 грн. пені, 477,60 грн. процентів річних та 1479,59 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між позивачем та Фізичною особою - підприємцем Кухаренко Андрієм Юрійовичем Договору № 1/14 про надання комунальних послуг від 21.01.2014 року в частині своєчасної оплати наданих відповідачу комунальних послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 суд постановив звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Подільської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Кухаренко Андрія Юрійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ), за формою, наведеною в додатку №3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача 30.07.2021 надійшла заява № 0450/77ю від 28.07.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

У відповідь на запит від 12.07.2020 Подільською районною в місті Києві державної адміністрацією листом № 106-5178 від 20.07.2021 надано відповідні відомості стосовно місця реєстрації громадянина Кухаренко Андрія Юрійовича .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10474/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та клопотань будь - якої із сторін про інше, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/10474/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

При цьому як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з фізичної особи Кухаренко Андрія Юрійовича , який на дату звернення позивача до суду припинив підприємницьку діяльність 03.07.2019 року, заборгованості за Договором № 1/14 про надання комунальних послуг від 21.01.2014 року.

Судом враховано, що господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 та від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18, а також у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 922/4147/19.

Отже, враховуючи вищевикладене, оскільки даний спір виник між сторонами на підставі господарського Договору № 1-14 про надання комунальних послуг від 21.01.2014 року, укладеного відповідачем як фізичною особою - підприємцем, між сторонами існують господарські зобов`язання, відтак даний спір підлягає вирішенню в суді господарської юрисдикції.

Через канцелярію суду 17.09.2021 від позивача надійшло клопотання № 0450/111ю від 16.09.2021 про залучення до участі у справі згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України співвідповідача - гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також клопотання № 0450/112ю від 16.09.2021 про витребування доказів згідно статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а саме інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В свою чергу від відповідача 29.10.2021 через канцелярію суду надійшла заява б/н від 29.10.2021, в якій Кухаренко А.Ю. не визнає позовні вимоги, посилаючись на відчуження нерухомого майна, спір щодо стягнення вартості комунальних послуг за яким є предметом даного спору, на підставі Договору купівлі - продажу нежилого приміщення від 13.12.2019, укладеного з гр. ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І. за реєстровим № 3155, а також зазначаючи про відсутність станом на дату відчуження майна будь - якої заборгованості з комунальних та інших платежів, про що зазначено в пункті 1.3 вказаного договору купівлі - продажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2022 в задоволенні заяви позивача Національного технічного університета України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" про залучення співвідповідача у справі № 910/10474/21 відмовлено, враховуючи приписи ст. 20 ГПК України та зміст позовних вимог, а також склад учасників спірного Договору, оскільки фізична особа, яка не є підприємцем та не входить до складу учасників правочину, не може бути стороною в даному господарському спорі, що виключає можливість залучення нового власника нерухомого майна гр. ОСОБА_2 до участі у справі в якості співвідповідача. За ініціативою суду залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .

Окрім цього вказаною ухвалою суду з метою отримання інформації про місце проживання (перебування) третьої особи у справі - фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), постановлено про необхідність звернення до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи - Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та надіслано відповідний запит від 21.02.2022 року.

На виконання ухвали суду від 21.01.2022 року листом № 108-1432 від 01.02.2022 року надійшла інформація щодо місця реєстрації гр. ОСОБА_2 .

Інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача та відповідача до суду не надходило.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення третьої особи ОСОБА_2 про розгляд справи судом та про його право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 21.01.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання третьої особи, а саме: АДРЕСА_2 , та яка співпадає з місцем реєстрації третьої особи за даними відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та інформацією з Реєстру територіальної громади м. Києва.

Разом з тим ухвала суду від 21.01.2022, яка направлялась на адресу третьої особи, повернута відділенням поштового зв`язку не врученою адресату за закінченням терміну зберігання.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місце проживання/реєстрації відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню третьої особи згідно даними відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та інформацією з Реєстру територіальної громади м. Києва, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що третя особа не була позбавлена права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача у справі № 910/10474/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи № 910/10474/21 судом.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки третя особа гр. ОСОБА_2 не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, третьою особою не надано будь-яких письмових пояснень щодо суті спору та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи по суті виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21.01.2014 між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут» (інститут за договором, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Кухаренко Андрієм Юрійовичем (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 1/14 про надання комунальних послуг (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого інститут надає замовнику послуги по забезпеченню об`єкта, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Борщагівська, будинок 146-а, адміністративно-господарський корпус № 33, загальною площею 122,4 кв.м, централізованим теплопостачанням згідно відведеного ліміту та підтримувати в належному стані експлуатацію інженерних мереж до вводу на площі замовника, а замовник сплачує їх вартість згідно умов цього Договору.

Згідно з пунктом 2.2.1. Договору замовник зобов`язується щомісячно сплачувати комунальні послуги за тарифами, які у встановленому порядку відшкодовують повну вартість ї надання.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що облік тепла здійснюється теплолічильником, що встановлений на вводі до корпусу №33 та розподіляється пропорційно займаній площі.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктами 5.1, 5.3 Договору строк дії даного договору - з 01 листопада 2013 року до 31 грудня 2014 року, який вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін письмово не повідомить іншу про припинення або зміну цього договору за 30 днів до закінчення строку його дії.

Даний Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено печаткою інституту.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Житлово-комунальні послуги, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцями комунальних послуг є, зорема: послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 2.2.3. Договору замовник зобов`язався на підставі виставлених рахунків своєчасно та в повному обсязі щомісячно, не пізніше 25 числа наступного за звітнім, вносити плату на розрахунковий рахунок інституту.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, в період листопад 2019 - грудень 2020 року позивачем було забезпечено надання послуг з теплопостачання об`єкта замовника на загальну сумі 16210,48 грн., на оплату яких позивачем виставлено відповідні рахунки-фактури №576 від 19.01.2021 на суму 3 292,63 грн., №14644 від 21.12.2020 на суму 1 241,92 грн., №3352 від 20.05.2020 на суму 1 744,27 грн., №1967 від 20.04.2020 на суму 3 183,00 грн., № 1465 від 22.02.2020 на суму 2 599,00 грн., №733 від 21.01.2020 на суму 2 629,06 грн., №11994 від 19.02.2019 на суму 1 520,60 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

В свою чергу заперечень щодо обсягу спожитих послуг, а також повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині належного забезпечення об`єкта послуг теплопостачання тощо, матеріали справи не містять.

При цьому доказів звернення відповідача до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" для складання та підписання акту-претензії щодо порушення позивачем як виконавцем умов договору із зазначенням строків, видів та показників порушень відповідачем також надано не було.

За таких обставин, за умови відсутності доказів відмови відповідача від послуг теплопостачання до об`єкта за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 146а, а також заперечень щодо обсягу та якості наданих послуг, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору № 1/14 про надання комунальних послуг від 21.01.2014 року зобов`язання із забезпечення послуг теплопостачання об`єкту за адресою: м. Київ, вулиця Борщагівська, будинок 146-а, адміністративно-господарський корпус № 33, загальною площею 122,4 кв.м.

В свою чергу суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер (постанова Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач належним чином не здійснив оплату наданих за спірним Договором послуг теплопостачання на суму 16 210,48 грн.

Поряд з цим, судом встановлено, що 13.12.2019 між Кухаренко Андрієм Юрійовичем (продавець за договором, відповідач у справі) та ОСОБА_2 (покупець за договором, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1. якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з №1 по №12 (групи приміщень №1) в літ А, загальною площею 122,90 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

Даний договір посвічений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І. за реєстровим №3155. Право власності Теличко Костянтина Івановича на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №193024472 від 13.12.2019.

Таким чином, 13.12.2019 гр. ОСОБА_2 набув право власності на нежитлові приміщення, які забезпечуються згідно умов спірного Договору №1/14 від 21.01.2014 централізованим опаленням.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на умови пункту 1.3 Договору купівлі-продажу від 13.12.2019, відповідно до якого продавець гарантує, що комунальні та інші платежі (в тому числі за послуги електро-, водо-, тепло-, газопостачання) на момент підписання даного договору сплачені повністю, що підтверджується відповідними довідками, квитанціями, які передаються покупцю разом з іншою документацією на нежилі приміщення під час підписання цього договору, тобто не визнає факту наявності за ним заборгованості за надані позивачем послуги по забезпеченню нежитлових приміщень теплопостачанням на момент укладення договору купівлі-продажу від 13.12.2019.

Відповідно до статей 66, 67, 162 Житлового кодексу України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Крім того, відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України на власника покладається тягар утримання майна.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був власником спірних нежилих приміщень до 13 грудня 2019 року, а тому як власник майна та фактичний споживач послуг централізованого теплопостачання був зобов`язаний сплачувати за вказане приміщення житлово-комунальні послуги.

Разом з цим, у зв`язку з відчуженням нежилих приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2019, зобов`язання відповідача по оплаті комунальних послуг припинилися з часу придбання у власність нежитлових приміщень новим власником.

За висновками суду, відповідно до наявних в матеріалах справи рахунків-фактур №11994 від 19.02.2019 на суму 1 520,60 грн. за надане тепло у листопаді 2019 року та №733 від 21.01.2020 на суму 2 629,06 грн. за надане тепло у грудні 2019 року, позивач був зобов`язаний сплати за надані позивачем послуги теплопостачання станом на 13.12.2019 суму у розмірі 2 538,30 грн. (вартість наданого тепла у листопаді 2019 - 1 520,60 грн.; вартість наданого тепла з 01.12.2019 по 12.12.2019 - 1 017,70 грн. (2 629,06 грн. / 31*12)).

Судом також враховані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України у справі №686/6276/19 від 01.09.2020, відповідно до якої новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна, суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник. Отже, діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.

Разом з цим суд відзначає, що договір купівлі-продажу від 13.12.2019, згідно з яким гр. ОСОБА_2 став новим власником спірних нежитлових приміщень, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора (інститута) на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 Цивільного кодексу України (заміна боржника у зобов`язанні).

Таким чином умова пункту 1.3 договору купівлі-продажу від 13.12.2019 не звільняє відповідача як попереднього власника спірних нежилих приміщень від обов`язку по оплаті за спожиті ним житлово-комунальні послуги на підставі Договору №1/14 від 21.01.2014 до моменту придбання вказаних приміщень у власність новим власником на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2019.

При цьому, як передбачено статтею 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Отже, навіть у разі, якщо новий власник під час укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна не скористався своїм правом перевірки наявності заборгованості за комунальні послуги у попереднього власника, це не створює для нового власника зобов`язань щодо її погашення, оскільки відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися боржником відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Відповідач не навів доказів виникнення у нового власника - ОСОБА_2 зобов`язань по погашенню заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла у попереднього власника - Кухаренко А.Ю. , а також не надав суду доказів погашення існуючої у відповідача заборгованості за надані позивачем послуги теплопостачання станом на 13.12.2019 у сумі 2 538,30 грн., у зв`язку з чим суд вважає доведеним факт наявності у відповідача часткової заборгованості станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 13.12.2019 за надані позивачем у листопаді-грудні 2019 року послуги по забезпеченню спірних нежитлових приміщень теплопостачанням.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності або погашення боргу за період з 01.11.2019 по 13.12.2019 за надані позивачем послуги теплопостачання, а також письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором №1/14 від 21.01.2014 на підставі наданих позивачем рахунків-фактур №733 від 21.01.2020 на суму 2 629,06 грн., №11994 від 19.02.2019 на суму 1 520,60 грн., суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги за Договором №1/14 від 21.01.2014 за період з 01.11.2019 по 13.12.2019 відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу з оплати наданих позивачем послуг підлягають частковому задоволенню у сумі 2 538,30 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами пункту 6.3. Договору у випадку несвоєчасного внесення плати замовник сплачує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Окрім цього відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг теплопостачання у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 6.3. Договору та статті 625 Цивільного кодексу України 532,28 грн. пені, 1 479,59 грн. інфляційних втрат та 477,60 грн. процентів річних за період з листопада 2019 по грудень 2020 року на загальну суму заборгованості у розмірі 16 210,48 грн., які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу підлягають частковому задоволенню у сумі 2 538,30 грн., то обґрунтованим є здійснення нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат на встановлену судом суму заборгованості та в межах визначеного позивачем періоду часу.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір пені, інфляційних втрат та процентів річних перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням розміру основного боргу становить 106,32 грн. процентів річних, 288,16 грн. інфляційних втрат становить, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 106,32 грн. процентів річних та 288,16 грн. втрат від інфляції.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 532,28 грн. нарахованої згідно п. 6.3 Договору за період 26.06.2020 року - 09.06.2021 року суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 6.3 Договору щодо нарахування пені за кожний день прострочення, без визначення чіткого строку нарахування не дає іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Натомість, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пункту 6.3 Договору застосовано період нарахування за прострочення оплати за грудень 2019 року в сумі 2629,06 грн. з 26.06.2020 року по 25.07.2020 року, що не відповідає наведеним вище положенням чинного законодавства, зокрема, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та статей 253, 255 Цивільного кодексу України, оскільки нарахування пені здійснено позивачем не від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, тобто початком прострочення та можливого нарахування пені є 26.01.2020 року, та можливе нарахування пені до 26.07.2020 року.

Таким чином, розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного судом періоду прострочення з урахуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та суми основного боргу становить 10,01 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 10,01 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Кухаренко Андрія Юрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 37, код ЄДРПОУ 02070921) 2 538 (дві тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн. 30 коп. основного боргу, 10 (десять) грн. 01 коп. пені, 288 (двісті вісімдесят вісім) грн. 16 коп. втрат від інфляції, 106 (сто шість) грн. 32 коп. процентів річних та 357 (триста п`ятдесят сім) грн. 23 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 13 січня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон