Ухвала суду № 1083902, 03.07.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2007№К-17091/06

К-21378/06, К-22652/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників позивачаОтовчицьО.Д., ЦіратГ.В. та

відповідача1 КолесніковоїІ.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ДПІ у Соломянському районі м.Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 та скарги ДПА у м.Києві та ДПІ у Соломянському районі м.Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515

за позовом Акціонерне товариство закритого типу “Укрінтерекпедиція”

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва

Державної податкової адміністрації у м.Києві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва (даліДПІ) від24.11.2003 №0000892306/0 та рішення Державної податкової адміністрації у м.Києві (даліДПА) від20.11.2003 №3340/10/25-014 про результати розгляду скарги.

Які винесені на підставі проведеної документальної перевірки АТЗТ«Укрінтерекспедиція» з питань дотримання останнім вимог валютного законодавства, за результатами якої було складено Акт №130/23-0606/24579849 про порушення п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» при здійсненні розрахунків з ВАТ"АТП-1" - резидентом України з використанням іноземної валюти без отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України та прийнято податкові повідомлення-рішення від18.07.2003 №0000892306/0 та від18.09.2003 №0000892306/1. Податкове повідомлення-рішення від18.09.2003 було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, за результатом розгляду якого на підставі рішення ДПА від20.11.2003 №3340/10/25-014 винесено податкове повідомлення - рішення від24.11.2003, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "штрафні санкції у сфері ЗЕД, код 23030200" у розмірі 33272,66грн.

Постановою Господарського суду м.Києва від10.11.2005 у справі №28/128-32/515 у позові відмовлено.

При цьому судом першої інстанції визнано, що основним видом діяльності позивача є транспортно експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів за доручення та за рахунок вантажовласників. І позивач, як експедитор укладав з нерезидентами договори доручення на транспортно - експедиційне обслуговування, під час організації та виконання перевезень вантажів в міжнародному сполученні та розрахунків за ці перевезення.

За результатами перевірки ДПІ дійшла до висновку, що позивач перераховував кошти на користь ВАТ«АТП-1» відповідно до договору №519 від15.05.2002 за виконані ним роботи по перевезенню вантажів нерезидентів відповідно до договорів №62/1, №91/1, №212 з свого валютного рахунку, раніше ніж вони надходили від замовників в оплату наданих їм послуг. Отже, позивач використовував іноземну валюту як засіб платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії НБУ. На цій підставі відповідачі прийшли до висновку про порушення позивачем пп."г" п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову погодився з вищезазначеними висновками відповідачів.

Після винесення постанови судом першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу з клопотання про поновлення строку оскарження, яке ухвалою Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 задоволено та відкрито провадження. Підставою такого поновлення стало те, що заява про апеляційне оскарження постанови від10.11.2005 (повний текст складено 22.11.2005) була подана вчасно (16.11.2005), а триденний пропуск строку на подання апеляційної скарги викликаний відрядженням представників позивача - генерального директора та головного бухгалтера товариства.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515 постанову Господарського суду м.Києва від10.11.2005 скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податково інспекції у Солом'янському районі м. Києва від24.11.2003 №0000892306/0 та рішення Державної податкової адміністрації у м.Києві від20.11.2003 №3340/10/25-014 про результати розгляду скарги.

Суд апеляційної інстанції не підтримав висновок суду першої інстанції встановивши господарські операції АТЗТ«Укрінтерекспедиція» за договорами про надання транспортно - експедиційного обслуговування з нерезидентами, під час організації та виконання перевезень в міжнародному сполученні та розрахунків відповідно до додатку №1 до договорів №62/1, №91/1 та №212 грошові кошти, що надходять експедитору від замовника, є власністю останнього та використовуються для організації та забезпечення перевезень вантажів, винагорода експедитору виплачується шляхом утримання належної йому суми з коштів перерахованих замовником експедитору за послуги, пов'язані з організацією та виконанням перевезення вантажів.

Тобто для виконання вищезазначених договорів, позивач укладає з ВАТ«АТП-1» (Україна) договір №519 від15.05.2002 на перевезення вантажів в міжнародному та міжміському сполученні. За умовами цього договору експедитор виконує агентські та експедиторські функції (п.2.1 ст.2 договору), експедитор направляє перевізнику замовлення на виконання перевезень (п.2.2 ст.2 договору), експедитор проводить своєчасно та за рахунок коштів замовника всі належні перевізнику платежі (п.2.8 ст.2 договору), платежі перевізнику за перевезення вантажів проводяться експедитором за рахунок коштів замовника (п.4.2 ст.2 договору).

Відповідно суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що ці господарські операції по договорам № 62/1, 91/1 та 212 за своєю правовою суттю і у відповідності до ст.386 ЦКУРСР(1963року) є договорами доручення, де одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Договір доручення, по суті, є договором про представництво (посередницький договір), який передбачає обов'язок повіреного діяти як представника довірителя.

Не погодившись із ухвалою Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 ДПІ у Соломянському районі м.Києва подала касаційну скаргу, в якій зазначила, що звернувшись 16.11.2005 із заявою про апеляційне оскарження постанови від10.11.2005 по справі№28/128-32/515, апелянт мав достатній час (14днів) для ознайомлення з постановою і вчасної подачі апеляційної скарги. Натомість, апелянт звернувся з апеляційною скаргою на вказану постанову лише 09.12.2005, не додавши при цьому заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Повторну апеляційну скаргу на постанову від10.11.2005 подано через 24дні після винесення Київським апеляційним господарським судом ухвали у справі №28/128-32/515, якою апеляційну скаргу позивача залишено без розгляду, однак суд не надав належну оцінку тому факту, що АТЗТ«Укрінтерекспедиція» звернулося зі скаргою фактично через 3 місяці, після винесення повного тексту постанови господарського суду міста Києва від10.11.2005.

Також ДПА у м.Києві та ДПІ у Соломянському районі м.Києва (відповідачі) подали касаційні скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515 (даліГорлівськаОДПІ) в яких просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову Господарського суду м.Києва від10.11.2005, яким в позові відмовлено, залишити без змін. Скарги обґрунтовано тим, що неправильне застосування норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, зокрема: ст.4 та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». ДПІ вважає свої дії правомірними, так як позивач самостійно розрахувався валютними коштами з ВАТ«АТП-1» за отримані від нього послуги по перевезенню вантажів, а не перерахував йому кошти від Замовників, тобто використав валютні кошти підчас такого розрахунку як засіб платежу, поніс власні витрати, які потім йому мали бути компенсовані

ДПА та ДПІ вважає також, що розрахунок з ВАТ«АТП-1» проводився з коштів, наявних на валютному рахунку АТЗТ«Укрінтерекспедиція» і які надійшли на цей рахунок від інших нерезидентів - Замовників. З вищевикладеного ДПА та ДПІ вбачає той факт, що АТЗТ«Укрінтерекспедиція» самостійно розрахувалося з ВАТ«АТП1» за отримані від нього послуги по перевезенню вантажів, а не перерахувало йому кошти від Замовників, тобто використало валютні кошти підчас такого розрахунку як засіб платежу, понесло валові витрати, які потім йому мали бути компенсовані.

Таким чином, оскільки чинним законодавством України прямо передбачене право податкових органів застосовувати до платників податків штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та передбачено порядок та форму винесення відповідного рішення про застосування таких санкцій, ДПІ у Соломянському районі м.Києва та ДПА у м.Києва вважають, що АТЗТ«Укрінтерекспедиція» правомірно визначено штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що не можна розглядати здійснене позивачем перерахування ВАТ«АТП-1» як використання валюти як засобу платежу, здійснено у власних інтересах, оскільки згідно до ст.ст. 62, 386 ЦК УРСР права і обов'язки з укладеного позивачем договору перевезення №519, включаючи обов'язок по сплаті винагороди перевізника ВАТ«АТП-1», виникли в іноземних контрагентів-власників вантажів, а не в Позивача. І оскільки будь-які грошові кошти відносяться до родових речей, а не індивідуально-визначених немає значення коли позивач, діючи від імені і в інтересах іноземних вантажовласників, перерахував перевізнику ВАТ«АТП-1» іноземну валюту. Саме на це, зазначає позивач, посилається Національний банк України в своєму листі відповіді № 45-110/4228-9703 від23.12.2003, який адресовано відповідачу1 саме по цій справі, що розглядається судом.

Також позивач зазначив, що податкові органи при застосуванні до субєктів підприємницької діяльності штрафних санкцій, передбачених іншими, ніж Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», законами не вправі виписувати податкові повідомлення-рішення. І тому, враховуючи зазначене, просить касаційні скарги залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515 без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006, суд касаційної інстанції встановив, що після винесення постанови суду першої інстанції від10.11.2005, позивач подав апеляційну скаргу з клопотання про поновлення строку оскарження, яке ухвалою Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 задоволено та відкрито провадження. Підставою такого поновлення стало те, що заява про апеляційне оскарження постанови від10.11.2005 (повний текст складено 22.11.2005) була подана вчасно (16.11.2005), а триденний пропуск строку на подання апеляційної скарги викликаний відрядженням представників позивача - генерального директора та головного бухгалтера товариства. Зазначене обґрунтування судом апеляційної інстанції визнано підставними, так як були надані в матеріали справи копії документів про відрядження.

При перегляді оскарженої ухвали судом касаційної інстанції порушень норм процесуального та матеріального права не встановлено, відповідно ухвала скасуванню не підлягає.

Перевіряючи постанову Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515 необхідно врахувати ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від19.02.1993 №15 «Про валютне регулювання і валютний контроль» (даліДекрет), Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Також згідно пп."г" п.4 ст.5 цього Декрету - індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. При розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обігу у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензіїНБУ (ст.7 Декрету).

При розгляді даного спору також необхідно врахувати ст.386ЦКУРСР(1963року), яка визначає, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. При цьому ст.391ЦКУРСР(1963року) встановлює обовязки довірителя, який зобов'язаний без зволікання прийняти все виконане повіреним відповідно до договору та зобов'язаний, якщо інше не передбачено договором, забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення або відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтуванням суду апеляційної інстанції, що для здійснення резидентом-посередником від імені і за рахунок довірителя - нерезидента оплати послуг третіх осіб - резидентів продавців цих послуг коштами в іноземній валюті джерелом походження із-за кордону з подальшим відшкодуванням йому витрат нерезидентом-довірителем не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України і не є порушенням валютного законодавстві України.

Відповідно законним є обґрунтування позиції суду апеляційної інстанції ст.7 Декрету, оскільки, обов'язок по сплаті винагороди перевізника ВАТ«АТП-1» виник в іноземних контрагентів - власників вантажів, які не мали індивідуальної ліцензії НБУ на розрахунок з ВАТ«АТП-1» в національній валюті, позивач зобов'язаний був розрахуватись з ВАТ«АТП-1» в іноземній валюті.

На противагу заперечень скаржника, необхідно зазначити, що відповідно до п.2.8 договорів №62/1, 91/1 та 212 позивач повинен здійснювати своєчасні розрахунки з транспортними організаціями за перевезення вантажів. А самостійне перерахування позивачем коштів в іноземній валюті перевізнику з подальшою їх компенсацією вантажовласниками, не може розглядатись як використання позивачем іноземної валюти як засобу розрахунку на території України.

При цьому в матеріалах справи міститься лист-відповідь Національного банку України від23.12.2003 №45-110/4228-9703, який як орган, що здійснює ліцензування повідомляє відповідачів про відсутність необхідності для АТЗТ«Укрінтерекспедиція» отримувати індивідуальну ліцензію на перерахування коштів ВАТ«АТП-1», оскільки АТЗТ«Укрінтерекспедиція» діє в якості повіреного, який судом апеляційної інстанції правомірно враховано.

Відтак оскільки матеріалами справи підтверджується висновок суду апеляційної інстанції щодо неправомірного винесення недійсними податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва (даліДПІ) від24.11.2003 №0000892306/0, тому суд касаційної інстанції визнає, що ухвала Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 та постанова Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515 не підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ДПІ у Соломянському районі м.Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 та скарги ДПА у м.Києві та ДПІ у Соломянському районі м.Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від14.03.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від26.04.2006 посправі№28/128-32/515 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий О.В.Карась

Судді А.І.Брайко

Г.К.Голубєва

А.О.Рибченко

М.О.Федоров