Рішення № 108388227, 13.01.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2023 р. справа № 300/4562/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з посади діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності з 04.10.2022;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.10.2022 по день поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно прийнято наказ від 28.09.2022 № 420 о/c про звільнення ОСОБА_1 . Зазначає, що при її звільненні було порушено вимоги Конституції України та КЗпП, а саме не запропоновано іншу вакантну посаду, не враховано переважне право на залишення на роботі. Вважає, що скорочення штату відбулось фіктивно, її було звільнено незаконно, з порушенням встановленого чинним законодавством порядку звільнення. Також просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у відповідності до статті 235 КЗпП.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 29.11.2022, в якому стосовно задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що скорочення штату відбулось у зв`язку зі змінами у штатах Національної поліції відповідно до Наказу НПУ №517від 20.07.2022. Стверджує, що позивачка була звільнена у відповідності до вимог, визначених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП. На день попередження про звільнення та день звільнення ОСОБА_1 були вакантними три посади, проте вони не відповідали професії, спеціальності, освіті, кваліфікації, досвіду позивачки, тому не були їй запропоновані. Просить в задоволенні позову відмовити.

Позивачка надала відповідь на відзив, яка надійшла на адресу суду 07.12.2022, де зазначила, що згідно Наказу НПУ №517 від 20.07.2022 в управлінні превентивної діяльності в період фактичного скорочення двох посад діловода, одночасно введено одну посаду діловода. Проте ОСОБА_1 цю введену вакантну посаду діловода не запропоновано. Позивачка зазначила, що погодилася б на відповідну посаду і тільки б за умови її відмови від запропонованої посади діловода, виникли би підстави для звільнення у зв`язку з скороченням штату.

19.12.2022 на адресу суду від відповідача надійшло заперечення проти відповіді на відзив. В запереченнні вказано, що до моменту змін на дві штатних посадах канцелярії Управління превентивної діяльності працювало три працівника, проте у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, відповідно до Наказу НПУ №517від 20.07.2022, введено одну посаду діловода. Проаналізувавши інтенсивність продуктивності праці ОСОБА_1 , її кваліфікаційні якості, освіту, вміння роботи із сучасними технічними засобами, знання новітніх оперативних систем роботи із документообігом та характеристику, встановлено, що її професійні якості не відповідають кваліфікаційним вимогам нововведеної посади. Таким чином, у відповідача не було обов`язку запропонувати нововведену посаду позивачці.

19.12.2022 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо проставленого позивачем підпису у попередженні про вивільнення від 04.08.2022.

10.01.2023 на адресу суду від позивачки надійшла відповідь на заперечення, у якій зазначено, що, на думку позивача, скорочення є вдаваним та реалізованим для заміни більш старшого персоналу на персонал молодшого віку, адже було введено аналогічну посаду діловода. Наголошує на тому, що перевага залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці та є працівниками з тривалим безперервним стажем роботи. Зазначає, що за час праці не мала жодного зауваження чи дисциплінарного стягнення.

У період з 02.01.2023 по 06.01.2023 головуючий суддя у справі перебував у відпустці.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення, письмові пояснення, відповідь на заперечення та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив таке.

Згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 від 22.03.1985 серії НОМЕР_2 позивачrf з 10.09.1997 працювала у відповідача на різних посадах. З 07.11.2015 прийнята на посаду старшого діловода управління превентивної діяльності, з 09.11.2016 переведена на посаду діловода управління превентивної діяльності, з 09.12.2016 переведена на посаду діловода відділу ювенальної превенції управління превентивної діяльності, з 20.03.2020 переведена на посаду діловода (0,5 ставки) управління превентивної діяльності.

Національна поліція України 20.07.2022 прийняла наказ за № 517 ДСК "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції".

Згідно витягу Переліку змін у штатах Національної поліції, затвердженого наказом від 20.07.2022 за № 517 у Управлінні превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області створюється сектор взаємодії з громадськістю, реорганізовується канцелярія шляхом скорочення двох посад та вводиться одна посада діловода.

У зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, відповідно до наказу Національної поліції України № 517 від 20.07.2022, ОСОБА_1 , як діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності, попереджено про можливе вивільнення після 2 місяців з моменту вручення такого попередження у відповідності до пункту 1 статті 40 КЗпП та підпункту 4 пункту 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". З таким попередженням позивачrf ознайомлена 04.08.2022, що підтверджено підписом ОСОБА_1

28.09.2022 Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області прийнято наказ за № 420 о/с, згідно зі змістом якого ОСОБА_1 , діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності, звільнено з 04.10.2022 за пунктом 1 статті 40 КЗпП (через скорочення штатів) із виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку. Окрім того, у вказаному наказі також міститься інформація про звільнення з 04.10.2022 Особи 1 (діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності) та Особи 2 (завідувача канцелярії управління превентивної діяльності).

Не погоджуючись з наказом № 420 о/с від 28.09.2022, позивачrf звернулась до суду з цим позовом.

Отже, при розгляді цієї справи, суд має надати оцінку наказу № 420 о/с від 28.09.2022 на предмет відповідності чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права.

При цьому суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.

При наданні оцінки на предмет правомірності оскаржуваного акта індивідуальної дії, суд виходить з того, що такі акти в розумінні КАС України є рішенням суб`єкта владних повноважень, внаслідок чого, мають відповідати критеріям законності такого рішення, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України.

Що стосується обгрунтування права на звернення до суду із цією позовною заявою, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 та 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право, в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17:

70. ... що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово її);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

71. Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

... ознаки потерпілого від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Суд нагадує, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивачки передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується.

Як вже зазначалось судом, ОСОБА_1 просить визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з посади діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області.

Згідно із наказом начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c окрім ОСОБА_1 з 04.10.2022 звільнено Особу 1 (діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності) та Особу 2 (завідувача канцелярії управління превентивної діяльності).

Таким чином, судовому захисту підлягає тільки порушене право ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c в частині звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з посади діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області.

Суд не досліджує незаконності наказу начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c в частині звільнення Особи 1 та Особи 2.

Отже, суд визначатиме правомірність винесення наказу начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c в частині звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з посади діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 24 Європейської соціальної хартії (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Україною згідно з Законом України Про ратифікацію Європеської соціальної хартії (переглянутої) від 14 вересня 2006 року з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Трудові відносини всіх працівників врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Стаття 40 КЗпП визначає розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Пунктом 1 частини 1статті 40 КЗпП (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, у разі прийняття рішення роботодавцем щодо змін в організації виробництва і праці законодавством про працю України визначено певні процедурні зобов`язання, яких роботодавець повинен дотримуватися при звільненні працівників.

Так, відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів у пункті 19 визначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно із частиною 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до вимог частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно достатті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, виходячи з нормативного тлумачення статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які у нього існують, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як встановлено судом, за змістом Наказу Національної поліції України від 20.07.2022 № 517 ДСК "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції" затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції.

Згідно із витягом Переліку змін у штатах Національної поліції у Управлінні превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області створюється сектор взаємодії з громадськістю, реорганізовується канцелярія шляхом скорочення двох посад та вводиться одна посада діловода. Тобто відбулось реальне скорочення працівників, зокрема скорочено всі посади (дві) у канцелярії. Проте одну посаду діловода введено.

Окрім того, судом встановлено, що згідно зі змістом витягу з протоколу наради №4 від 03.08.2022, в якому зазначено про обговорення питання реорганізації штату ГУНП в Івано-Франківській області та вирішено питання щодо врахування переважного права на залишення на роботі, визначено, що реорганізовується канцелярія УПД ГУНП, зокрема скорочуються дві наявні посади з введенням одної посади діловода. Також зазначено, що дві посади канцелярії обіймають три працівники, яким, з метою дотримання законодавства про працю, необхідно запропонувати вакантні посади. Згідно зі штатним розписом ГУНП, вакантними посадами станом на 03.08.2022 є три посади, а саме: інспектор відділу вибухотехнічної служби (дві посади) та радіомеханік центру забезпечення, однак вони не відповідають кваліфікації працівників канцелярії УПД. Зазначено, що розроблено посадову інструкцію нововведеної посади діловода канцелярії УПД ГУНП в Івано-Франківській області. Також у вказаному протоколі наради №4 міститься така інформація: враховуючи характеристики працівників, інтенсивність та продуктивність їх роботи, попередити про скорочення, зокрема ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем 04.08.2022 попереджено про можливе наступне звільнення позивачку.

Наказом Національної поліції України в Івано-Франківській області № 420 о/с від 28.09.2022 ОСОБА_1 звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП (через скорочення штатів) з 04.10.2022.

Проте, ОСОБА_1 не запропоновано жодної вакантної посади (інша робота), яка з`явилися протягом періоду (з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору) і які існували на день звільнення.

Відповідач зазначає, що згідно штатного розпису ГУНП вакантними посадами станом на 03.08.2022 є три посади, а саме: інспектор відділу вибухотехнічної служби (дві посади) та радіомеханік центру забезпечення, однак вони не відповідають кваліфікації працівників канцелярії УПД.

Судом встановлено, що вакантні посади інспектора відділу вибухотехнічної служби (дві посади) та радіомеханіка центру забезпечення (одна посада) не відповідають освіті, кваліфікації, досвіду позивачки.

Проте, нововведена Наказом Національної поліції України від 20.07.2022 № 517 ДСК "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції" посада діловода також не була запропонована позивачці.

Окрім того, в матеріалах справи є наявною характеристика ОСОБА_1 від 01.08.2022, як на "колишнього" працівника управління превентивної діяльності ГУНП в Івано-Франківській області. Однак, позивачка станом на 01.08.2022 не була ані звільнена, ані попереджена про звільнення. Отже є невідповідним іменування в характеристиці працівника як "колишній", що свідчить про упереджене ставлення до ОСОБА_1 з боку відповідача.

Доводи відповідача про те, що інтенсивність продуктивності праці, кваліфікаційні якості, освіта, вміння роботи із сучасними технічними засобами, характеристика позивачки свідчать про невідповідність кваліфікаційним вимогам нововведеної посади діловода не підтверджені належними доказами та є необгрунтованими.

Також суд не може погодитися з доводами відповідача про те, що позивач неодноразово мала усні зауваження, оскільки відповідачем не надано доказів щодо наявних усних зауважень, на які посилається відповідач.

Разом з цим із матеріалів справи вбачається, що позивачка неодноразово отримувала подяки у 2021, 2022 роках, зокрема і за сумлінне виконання обов`язків, високу професійну майстерність, за високі досягнення у службі.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Згідно висновків, висловлених в Постанові Верховного Суду від 31.01.18 № 824/3229/14а - зміни в організації виробництва і праці не можуть бути підставою зловживань та незаконного звільнення працівників, а незначні розширення в діяльності відповідача не є змінами в організації виробництва та праці. Тобто, скорочення чисельності або штату працівників, безумовно, є правом роботодавця, однак це не має бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника.

Як з`ясовано судом, Наказом Національної поліції України від 20.07.2022 № 517 ДСК "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції" затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції та введено одну посаду діловода. Згідно змісту витягу з протоколу наради № 4 від 03.08.2022 встановлено, що розроблено посадову інструкцію нововведеної посади діловода канцелярії УПД ГУНП в Івано-Франківській області.

Таким чином, до дня попередження про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вже було введено одну посаду діловода та розроблено посадову інструкцію новвоведеної посади. З 04.08.2022 по день звільнення 04.10.2022 відповідачем не було запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу, проте така вакансія була наявна, а саме - нововведена посада діловода канцелярії УПД ГУНП в Івано-Франківській області. Належних та допустимих доказів щодо неможливості надання пропозиції позивачці цієї посади відповідачем суду не надано. Відтак Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області порушено вимоги частини 3 статті 49-2 КЗпП при звільненні ОСОБА_1 .

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Аналогічна правова позиція висловлена в низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 819/691/17, від 08 травня 2019 року у справі №06/1175/17, від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16. Таким чином, законність звільнення працівника повинен довести роботодавець. Відповідач не надав достатніх та належних доказів законності звільнення позивачки.

Таким чином, наказ начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c в частині звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з посади діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області слід скасувати.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, ОСОБА_1 слід поновити на попередній роботі, а саме на посаді діловода (0,5 ставки) управління превентивної діяльності.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ст. 235, ч.8 КЗпП України).

Верховний Суд України у постанові від 01.07.2015 (справа № 6-435цс15) визначає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки судом встановлено факт протиправності звільнення позивачки із займаної посади, відтак, період часу з 04.10.2022 по 13.01.2023 є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічну позицію було висловлено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року по справі № 635/2084/16-ц.

Так, відповідно до довідки від 16.11.2022 №727 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню ОСОБА_1 склав 9780,08 грн, а середньоденна заробітна плата 434,67 грн.

Суд встановив, що період вимушеного прогулу становить з 04.10.2022 по 13.01.2023 74 робочі дні (жовтень 20 робочих днів, листопад 22 робочі дні, грудень 22 робочих дні, січень 10 робочих днів).

У зв`язку із вищенаведеним, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області за період з 04.10.2022 по 13.01.2023 (виходячи з розрахунку 74 х 434,67 грн) в розмірі 32165,58 грн.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32165,58 грн з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не довів правомірність спірного наказу, тому його слід скасувати, а позивачку поновити на попередній роботі.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат суд зазначає, що пунктом 1 частини 1 статті 5 ЗУ Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, доказів понесення інших витрат суду не надано.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.09.2022 № 420 о/c в частині звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з посади діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області.

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльностів в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області з 04.10.2022.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.10.2022 по 13.01.2023 у сумі 32165,58 (тридцять дві тисячі сто шістдесят п`ять гривень п`ятдесят вісім копійок) з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді діловода (0,5 ставки) канцелярії управління превентивної діяльності в Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області з 04.10.2022 допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Гомельчук С.В.