Рішення № 108342169, 10.01.2023, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року ЛуцькСправа № 140/7684/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернулася з позовною заявою до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі - ТУ ДСА України в Волинській області, відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі ГУ ДКС України у Волинській області) про:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати позивачці, як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, суддівської винагороди та одноразової матеріальної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та компенсації за відпустки, одноразової матеріальної допомоги та вихідної допомоги за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» замість застосування положень пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з Рішенням Конституційного Суду №4 - р/2020 від 11.03.2020);

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов`язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року, в сумі 68 100 гривень;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов`язкових податків і зборів суддівську винагороду за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, а також матеріальну допомогу (одноразову), компенсацію відпустки, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74 430 гривень;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати вихідну допомогу при звільнені у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року, в сумі 74 430 гривень, та виплатити недонараховану та недоплачену суму вихідної допомоги в розмірі 61 398 гривень, з врахуванням раніше виплачених грошових сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 ОСОБА_1 отримала суддівську винагороду, одноразову матеріальну допомогу та у період з 01.01.2022 по 18.01.2022 суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, одноразову матеріальну допомогу, вихідну допомогу при звільненні із застосуванням розміру прожиткового мінімуму в сумі 2 102,00 грн.

Позивач вважає протиправними дії ТУ ДСА України в Волинській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди, одноразової матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні за період з 01.01.2021 по 18.01.2022 включно, із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» замість застосування положень пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з Рішенням Конституційного Суду №4 - р/2020 від 11.03.2020).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

Представник ТУ ДСА України в Волинській області у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що відповідно до статті 7 Закону №1928-ІХ у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2 393 гривень, з 1 липня 2 508 гривні, з 1 грудня 2 589 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2 102 гривні.

Законом №1082-ІХ та Законом №1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року та 2022 складає 2 102 гривні.

Таким чином, з прийняттям Закону №1082-1Х та Закону №1928-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Представник відповідача вказала, що порівнюючи мінімальний прожитковий мінімум встановлений на 1 січня 2020 року та на 1 січня 2021 року, його розмір (2 102,00 грн) не змінився, отже твердження позивача про погіршення становища та відповідно порушення гарантій прав позивача є необґрунтованими.

Вважає, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2 102 гривні, та з 1 січня 2022 року у розмірі 2 102 гривні територіальне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.

Зауважила, що положення статті 7 Закону №1082-IX, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2 102 гривні та статті 7 Закону №1928-IX який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року у розмірі 2 102 гривні є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягав виконанню.

Представник відповідача вказала, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону №1082-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні та норм статті 7 Закону №1928-IX, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року у розмірі 2 102 гривні.

Територіальне управління у період з 01.01.2021 по 31.12.2021, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 гривні, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та аналогічно з 01.01.2022 по 18.01.2022 та при нарахуванні матеріальної допомоги (одноразової), компенсації відпустки, виходячи в базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 гривні, встановлених Заковом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Представник ДСА України у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що Законом №1082-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року складає 2 102,00 гривні. Таким чином, з прийняттям Закону №1082-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Оскільки норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є банкетною та встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, потрібно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.

Положення статті 7 Закону №1082-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2 102 грн, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.

Представник ДСА України вважає, що Територіальне управління, як розпорядник коштів нижчого рівня повинен нараховувати та виплачувати за 2021 року суддівську винагороду із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 гривні, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Представник ГУ ДКС України у Волинській області у поясненнях на позовну заяву вказав, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон), частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» органами Казначейства виконуються рішення суду про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене вище виконання рішення суду про зобов`язання відповідача вчинити дії не може вплинути на обов`язки Головного управління Казначейства.

Головне управління Казначейства повідомляє, що Державна судова адміністрація України не має відкритих рахунків в Головному управлінні Казначейства, а обслуговується у Державній казначейській службі України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відставці та отримує щомісячне грошове утримання відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зі змісту наданих доказів судом встановлено, що оклад позивача складає 63 060,00 грн, тобто суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022 позивачу обчислено з урахуванням розрахункової величини, передбаченої Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.

Позивач, вважаючи невірним застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме, 2 102,00 грн для розрахунку її посадового окладу та, як наслідок, недоплати суддівської винагороди та усіх інших доплат, які обраховуються виходячи із суддівської винагороди, звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень;

працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV(далі - Закон №966-XIV).

Згідно із статтею 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIVвстановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022), а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Відтак, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відтак, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2 270,00 грн) та прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2 481,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн) у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

З огляду на наведене, обмеження виплати позивачу суддівської винагороди починаючи з січня 2021 року, шляхом обрахунку показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2 102,00 грн, здійснено протиправно.

Відповідач зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022 діяти відповідно до Закону №1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» саме у значенні 2 270 грн та Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» у значенні 2 481 грн, а не 2 102 грн, як це протиправно здійснено відповідачем, чим, відповідно, порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

Слід зазначити, що у відповідності до вимог частини четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022 рік).

Відтак, розраховуючи суддівську винагороду позивача територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області протиправно керувалося застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2 102,00 грн, визначаючи таким чином посадовий оклад ОСОБА_1 у 2021 році та у 2022 році в сумі 63 060,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити на її користь недоотриманий розмір суддівської винагороди, одноразової матеріальної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням при їх обчисленні розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2 270,00 грн та виплатити їй недоотриману частину, а також суддівської винагороди, компенсації за відпустку, одноразової матеріальної допомоги та вихідної допомоги за період з 01.01.2022 по 18.01.2022, із застосуванням при їх обчисленні розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2 481,00 грн та виплатити їй недоотриману частину, суд враховує наступне.

За приписами статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №39/0/15-22 від 13.01.2022 позивача було звільнено з посади судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку та на підставі наказу №2/03.06 від 18.01.2022 відраховано зі штату Ковельського міськрайонного суду Волинської області з 18.01.2022.

ОСОБА_1 було здійснено нарахування та виплату компенсації за не використані дні відпустки. При цьому, при нарахуванні вказаної компенсації безпідставно застосовано прожитковий мінімум у розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, при нарахуванні ОСОБА_1 вихідної допомоги відповідачем аналогічно застосовано прожитковий мінімум у розмірі 2 102,00 грн, що призвело до отримання вказаної вихідної допомоги у меншому розмірі.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Також позивачу нараховано та виплачено допомогу на оздоровлення із застосування прожиткового мінімуму у розмірі 2 102,00 грн.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати позивачу, суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року та з 01 січня 2022 року в розмірі 2 102,00 грн.

Щодо вимог зобов`язання ДСА України нарахувати та виплатити після відрахування всіх обов`язкових податків і зборів: суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, матеріальну допомогу (одноразову), з врахуванням раніше виплачених грошових сум, в сумі 68 100,00 грн; суддівську винагороду за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 включно, матеріальну допомогу (одноразову), компенсацію відпустки, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, в сумі 74 430,00 грн; вихідну допомогу при звільнені у відставку в сумі 74 430,00 грн, недонараховану та недоплачену суму вихідної допомоги в розмірі 61 398,00 грн, з врахуванням раніше виплачених грошових сум, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певному адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ДСА України нарахувати та виплатити заявлених позивачем сум.

Водночас, з метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів, суд зазначає наступне.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Здійснивши системний аналіз позовних вимог, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, про необхідність зобов`язати ТУ ДСА в Волинській області провести перерахунок та виплатити суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, одноразову матеріальну допомогу за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.01.2022, обчисливши відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в розмірі 2 270,00 грн та за період з 01.01.2022 по 18.01.2022 в розмірі 2 481,00 грн.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Вимоги про стягнення заявлених позивачем сум судом не задоволено.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір», а тому підстави для стягнення судового збору відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, суддівської винагороди та одноразової матеріальної допомоги за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та компенсації за відпустки, одноразової матеріальної допомоги та вихідної допомоги за період з 01 січня 2021 року по 18 січня 2022 року включно, із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» замість застосування положень пункту 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з Рішенням Конституційного Суду №4 - р/2020 від 11 березня 2020 року).

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплатити суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, одноразову матеріальну допомогу за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 18 січня 2022 року, обчисливши відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 2 270,00 гривень та за період з 01 січня 2022 року по 18 січня 2022 року в розмірі 2 481,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідачі:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Сенаторки Левчанівської, будинок 1, код ЄДРПОУ 26276277)

Державна судова адміністрація України (01601, місто Київ, вулиця Липська,18/5, код ЄДРПОУ 26255795)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (43006, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 4а, код ЄДРПОУ 38009371)

Суддя В.В. Дмитрук