Ухвала суду № 108304172, 09.01.2023, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

09.01.2023

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/2717/22

Провадження № 1-кп/553/412/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2023 року м.Полтава

Ленінський районний суд м.Полтави у складі головуючого судді ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022221150000627, №12021226180000302 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.4 ст.185 КК України,

в с т а н о в и в :

Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова до Ленінського районного суду м.Полтави скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022221150000627 від 31.05.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України.

В межах зазначеного кримінального провадження до обвинуваченого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому на 60 днів, яке вмотивовано наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризиків можливого переховування та вчинення іншого кримінального правопорушення, які продовжують існувати, та неможливістю застосування інших більш м`яких запобіжних заходів.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора заперечив. Зазначив, що має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, від суду він не переховувався, також пояснив, що має низку серйозних захворювань, тому прохав застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Захисник обвинуваченого підтримуючи позицію обвинуваченого, пояснила, що за станом здоров`я останній не може утримуватись під вартою, однак на даний час документи, що це підтверджують ще не зібрані.

Потерпілі в судове засідання не прибули, будучи належно повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

З`ясувавши позиції учасників судового провадження, присутніх в судовому засіданні, суд вказує, що у відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу.

Статтею 177КПК Українипередбачено,що метоюзастосування запобіжногозаходу єзабезпечення виконанняобвинуваченим покладенихна ньогопроцесуальних обов`язків,а такожзапобігання спробам,переховуватися відорганів досудовогорозслідування та/абосуду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який відповідно до ст.183 КПК України може бути застосований, зокрема, до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Згідно положень п."С" ст.5 вказаної Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177,178,183 КПК України.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази, обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор і недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Вирішення питання доцільності продовження строку раніше застосованого запобіжного заходу залежить насамперед від того чи продовжують існувати заявлені ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суд вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено той факт, що ризики визначені ч.1 ст.177 КПК України, не зменшились і продовжують існувати, та те, що інший, більш м`який запобіжний захід наразі, є недостатнім для запобігання встановленим ризикам та не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та у відповідності до ст.178 КПК України, крім наявності ризиків, враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, був звільнений від відбування покарання умовно-достроково, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості, вік, соціальні зв`язки, стан здоров`я та відсутність законного джерела доходу.

Водночас, вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, за відсутності легальних джерел існування може вдатися до відповідних дій.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таким чином суд вважає, що ризики визначені ст.177 КПК України, не зменшились і продовжують існувати, та що інший, більш м`який запобіжний захід, наразі є недостатнім для запобігання встановленим ризикам та не зможе дієво забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. З аналогічних підстав суд відхиляє посилання сторони захисту про доцільність застосовування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. При цьому суд не ігнорує наведені стороною захисту обставини щодо стану здоров`я обвинуваченого та зазначає, що об`єктивних відомостей про те, що наразі ОСОБА_4 за станом здоров`я не може утримуватись в умовах слідчого ізолятора, суду надано не було.

Відповідно до ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Питання про визначення застави вирішено судом у відповідності до вимог ч.3 ст.183 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.331 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Продовжити застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят днів, до 09.03.2023включно, із застосуванням попередньо визначеної застави в розмірі 49620 грн., яка може бути внесена на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Полтавській області.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

Суддя

Ленінського районного суду м.Полтави ОСОБА_1