Рішення № 108276588, 27.12.2022, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/2903/21

Номер провадження 2/585/58/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2022 року, Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючої судді Цвєлодуб Г.О.,

секретаря судового засідання Салій О.І.

за участю позивача ОСОБА_1

її представника адвоката Думал О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області у особі Органу опіки і піклування, про зобов`язання усунення перешкод у проживанні дитини з матір`ю шляхом утримання від вчинення дій, спрямованих проти виконання рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.02.2021 року у справі за № 585/2120/20, стягнення моральної шкоди, відібрання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

04 жовтня 2021 року позивач звернулась до суду із зазначеними позовними вимогами, які збільшила в ході розгляду справи, і просить:зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у проживанні дитини ОСОБА_3 з матір`ю - ОСОБА_4 шляхом утримання від вчинення дій спрямованих проти виконання рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.02.2021 у справі за № 585/2120/20; відібрати у ОСОБА_2 малолітню дитину ОСОБА_3 та повернути дитину матері ОСОБА_4 ; встановити спосіб виконання даного рішення, відповідно до якого відібрання дитини у батька ОСОБА_2 означає відібрання дитини ОСОБА_3 у будь-якої особи, з якою дитина перебуває на час примусового виконання цього рішення, в тому числі з відома батька; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн. та понесені судові витрати.

Позов мотивовано тим, що позивач та відповідач перебували в шлюбі, який розірвано рішенням суду. У них народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .З грудня 2008 року позивач та відповідач з дітьми постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1 .Проте, з жовтня 2019 рокуу відповідача з`явились стосунки з іншою жінкою, тому він переїхав проживати до останньої у АДРЕСА_2 . Позивач разом з дітьми залишилися проживати за адресою: АДРЕСА_1 .13 квітня 2020 року відповідач вигнав позивача з дому та заборонив спілкуватися з дітьми на майбутнє.Вона змушена була тимчасово переїхати жити до своїх батьківу приватний будинок за адресою: АДРЕСА_3 , де фактичного проживає по даний час.До дітей вона приходила в денний час, могла залишитися переночувати лише тоді, коли відповідач залишався у своєї коханки і коли не знав про її присутність. У тих випадках, коли він ввечері повертався, то з криками, сварками, ненавистю і злістю по відношенню до неї бив та виганяв її, і вона змушена була йти ночувати у батьків. Весь цей час вона терпіла поведінку чоловіка, бо сподівалася до останнього, що він візьметься за розум, думала сімейні відносини налагодяться. Проте відповідач силоміць забрав дітей, постійно погрожував їй. Вона зверталась до державних органів, проте не змогла все одно забрати дітей, бо відповідач як не віддав їх так і продовжував ігнорувати її прохання віддати дітей. У серпні 2020 року вона звернулася у Роменський міськрайонний суду Сумської області з позовом до відповідача про визначення місця проживання малолітніх дітей із нею. Не чекаючи рішення суду, звернулаcя до комісії з питань захисту прав дитини 22.10.2020 із заявою про визначення способів участі у вихованні дітей шляхом встановлення годин побачення з дітьми. Лише 03.12.2020 вона отримала висновок органу опіки та піклування Роменської районної державної адміністрації за № 08, згідно якого було встановлено їй графік зустрічей з дітьми: три дні на тиждень з 9 години до 19 години. Оскільки, відповідач взагалі не виконував рішення органу опіки та піклування, то її останньою надією було звернення до поліції, проте згідно листа останніх від 31.10.2020 рекомендували звернутися у суд. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.02.2021 у справі за № 585/2120/20 було вирішено: визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_4 за місцем її проживання, яке набрало законної сили 23.06.2021. Проте, до сьогоднішнього дня батько дітей рішення суду не виконує. Самочинно утримує малолітню дитини хлопчика. У такий спосіб відповідач позбавив їх малолітню дитину, яка постійно проживала з матір`ю, материнського піклування, уваги та присутності, що є грубим і не допустимим порушенням прав та інтересів дитини. Зміна звичного місця проживання дитини може призвести до тяжких наслідків для нього. Відповідач не надає можливість спілкуватися з сином. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини визначаєст. 162 СК України, якою передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини й повернення її за попереднім місцем проживання. Так, після припинення між сторонами шлюбно-сімейних відносин місце проживання малолітньої дитини сторін за їх згодою було визначено з матір`ю, проте батько, діючи самочинно, без згоди матері, змінив місце проживання дитини способом її викрадення. Саме протиправними діями відповідача, які виразились в умисному тривалому невиконанні судового рішення щодо визначення місця проживання сина з матір`ю, незважаючи на неодноразові намагання останньої у законний спосіб забрати сина на проживання до себе, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у позбавленні її права на спілкування з дитиною, участі у її житті, обізнаності щодо стану здоров`я та розвитку сина, душевних стражданнях, які вона зазнає у зв`язку з розлукою з сином, та розлукою останнього з меншою сестрою, яка проживає з позивачем, необхідністю відновлювати своє порушене право через суд та інші державні органи, що вимагає додаткових зусиль та часу. Враховуючи тяжкість вимушених змін у життєвих та сімейних стосунках позивача, їх тривалість, керуючись принципами розумності та справедливості, та тривалості вчинення протиправних дій зі сторони відповідача на відшкодування моральної шкоди визначає у розмірі 100000,00 грн., які слід стягнути з відповідача, як особи винної у заподіянні такої шкоди. При вирішенні вимоги про стягнення моральної шкоди, просила врахувати висновки Верховного суду, викладені у постанові від 22.01.2020 року у справі № 482/1460/18. Водночас, з урахуванням тривалої протиправної поведінки відповідача по переховуванню дитини та ігноруванням ним рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю, вважає за необхідне суд встановити спосіб виконання даного рішення, відповідно до якого відібрання дитини у батька означає відібрання дитини у будь-якої особи, з якою дитина перебуває на час його примусового виконання.

Ухвалою судді Роменського міськрайонного суду Сумської області Євлах О.О. від 06 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2021 року почато процедуру врегулювання спору по даній справі за участю судді.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 грудня 2021 року припинено процедуру врегулювання спору по даній справі за участю судді, передано справу до канцелярії Роменського міськрайонного суду Сумської області для визначення судді згідно вимог цивільного процесуального законодавства.

Ухвалою судді Роменського міськрайонного суду Сумської області Цвєлодуб Г.О. від 30 грудня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав, вказавши, що будь-яких реальних кроків для того, щоб забрати сина, позивачкою після ухвалення судового рішення про визначення місця проживання сина з нею вчинено не було, вона дійсно зверталась до різних органів з метою виконання рішення суду, проте вважає, що позивач заздалегідь знала безперспективність таких звернень, оскільки їй достовірно було відомо, що судові рішення підлягають виконанню у визначеному чинним законодавством порядку органами виконавчої служби, доказів звернення до органів виконавчої служби позивач не надає і на таке звернення не посилається. Також позивачка не була позбавлена внаслідок його дій права на спілкування з дитиною, після ухвалення рішення суду про визначення місця проживання сина з нею жодного разу за власною ініціативою не з`явилась за ним, не приймала будь-якої участі у його житті, не цікавилась станом його здоров`я та розвитку. Посилання на душевні страждання, яких позивачка зазнає у зв`язку з розлукою з сином, є голослівними, та спростовуються довідкою Роменського міського центру соціальних служб № 272 від 26.10.2021, з якої вбачається, що з метою відновлення соціальних зв`язків колишнього подружжя та припинення ескалації конфлікту, на 26.07.2021 року було заплановано спільну зустріч для медіації, проте в переддень зустрічі ОСОБА_4 відмовилась від медіації. Вважає, що правові підстави для стягнення з нього на користь позивачки морально шкоди відсутні, оскільки її права він жодним чином не порушував, винних протиправних дій не допускав, самочинно місце проживання малолітньої дитини не змінював і його вини в тому, що позивачка жодного разу після набрання законної сили рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.02.2021 не звернулась до нього чи до сина з тим, щоб він перейшов жити до неї, немає. Тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що встановлені рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.02.2021 року у справі №585/2120/20 обставини, що проживання сина ОСОБА_6 з матір`ю буде відповідати інтересам дитини, позитивно сприятиме його розвитку, не потребують доказуванню та мають преюдиційне значення під час розгляду даної справи. Твердження відповідача про те, що він не вчиняв жодних дій, які б свідчили про утримання сина у себе, а позивачка жодного разу не зверталась до нього з приводу проживання сина з нею, не приходила до сина за місцем його проживання чи перебування не відповідає дійсності. Позивачем доведено, що відповідач самочинно, без згоди матері, з якою на законних підставах, а саме: на підставі рішення суду, повинен проживати малолітній син, змінив місце проживання дитини та продовжує незаконно утримувати сина у себе, позбавляючи спілкування з матір`ю, тому просила позов задовольнити.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, пояснили обставини, викладені в позові, просили про його задоволення.

Представник відповідача в клопотанні до суду неодноразово просив відкласти розгляд справи у зв`язку з зайнятістю у судовому засіданні іншої справи іншого суду або із інших підстав.

Відповідач та представник третьої особи до суду не з`явились, проте належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Судом визнанонеявку відповідачата йогопредставника неповажною,оскільки відповідачта йогопредставник ознайомленіз матеріаламисправи,правом навідзив скористались,неодноразово подаваликлопотання провідкладення розглядусправи,при цьомудоказів поважностіпричини неявкисуду неподано, невжиття стороною відповідача, а так само неналежної підготовки до судового розгляду, суд оцінює як зловживанням правом, оскільки відповідач та його представник, реалізуючи право на захист цивільного інтересу, не сприяють своєчасному, всебічному, повному та обєктивному встановленню всіх обставин справи, тому, враховуючи вказані обставини, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25.01.2021 по справі № 585/2709/20(а.с.53).

У сторін народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10.12.2007, виданого виконкомом Плавинищенської сільської ради Роменського району Сумської області, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08.07.2015, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Роменському району реєстраційної служби Роменського міськрайонного управління юстиції у Сумській області(а.с. 25-26).

24 червня 2020 р. позивач з метою захисту прав і свобод неповнолітніх дітей звернулась з заявою до виконуючої обов`язків голови Роменської районної державної адміністрації Наумової І.М. (а.с. 27-29).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Роменської районної державної адміністрації № 04 від 09.07.2020 за результатами розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Роменської районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Роменської районної державної адміністрації не дійшов висновку щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рекомендовано вирішити дане питання в судовому порядку (а.с. 30-32).

Згідно висновку за результатами розгляду звернення від 07.08.2020 року комісія розглянула заяву ОСОБА_4 про те, що її чоловік ОСОБА_2 силою змусив покинути помешкання, при цьому залишивши коло себе двох малолітніх дітей і також силою утримуючи їх, не дає змоги спілкуватись, за висновками комісії проживання дітей за адресою: АДРЕСА_3 , можливе(а.с. 33).

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Роменської районної державної адміністрації № 08 від 03.12.2020 встановлено ОСОБА_4 графік зустрічей з її малолітніми дітьми: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , три дні на тиждень з 09 год. до 19 год. (а.с. 46-47).

ОСОБА_4 зверталась до Роменського РВП ГУНП у Сумській області з заявою про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства за ст. 126-1 КК України відносно неї та спільних дітей (а.с. 48-51).

Згідно листа Роменського ВП ГУНП у Сумській області № 17060 від 31.10.2020 по вказаному факту даний матеріал вважається вирішеним у зв`язку з відсутністю ознак кримінального чи адміністративного правопорушення, передбаченого чинним законодавством (а.с. 52).

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області по справі № 585/2120/20 від 22 лютого 2021 року визначено місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за місцем її проживання (а.с. 54-59).

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 червня 2021 року вказане рішення залишено без змін (а.с.60-62).

Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 липня 2021 року по справі № 585/2286/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбуття призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 2 роки не вчинить нового злочину. Відповідно до статті 76Кримінального кодексуУкраїни зобов`язано ОСОБА_2 після набрання вироком законної сили, негайно передати сина ОСОБА_3 матері ОСОБА_4 для їх спільного проживання. Станом на датуц розгляду вказаної цивільної справи вирок не набрав законної сили у зв`язку із його переглядом Сумським апеляційним судом. (а.с. 63-68).

04 червня 2021 року ОСОБА_4 звернулась з заявою до комісії із захисту прав дитини виконавчого комітету Роменської міської ради як органу опіки та піклування, в якій просила прийняти рішення (висновок), яким визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (за її згодою) за місцем проживання матері в будинку за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 69-72).

Згідно висновку виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області № 03-24/2711 від 14.06.2021 р. орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із матір`ю ОСОБА_4 за її місцем проживання(а.с. 73-74).

ОСОБА_4 зверталась до Генеральної прокуратури України, керівництва Роменського ВП ГУНП у Сумській області, Уповноваженого з питань дотримання прав дитини та сім`ї, Роменського міського голови відносно виконання рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області по справі № 585/2120/20 від 22 лютого 2021 року (а.с. 75-85).

Згідно листа Роменського ВП ГУНП у Сумській області № 14730/69/01-21 від 30.02.2021 звернення ОСОБА_4 по факту неповернення сина зареєстроване в ЖЄО Роменського РВП від 27.07.2021 за № 6990 та розглянуте, даний матеріал вважається вирішеним у зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого чинним законодавством(а.с. 87).

На лист ОСОБА_4 від 27.07.2021 року, адресованого ОСОБА_2 про виконання рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.02.2021 року про передачу їх малолітнього сина, останній повідомив, що вимогу привезти сина на адресу місця проживання ОСОБА_4 не може виконати, оскільки син категорично заперечує проти цього, так як не бажає залишати стале місце проживання та розлучатись з рідною сестрою та батьком(а.с.88-89).

28 липня 2021 року ОСОБА_4 звернулась з заявою до Роменського міського голови Стогнія О.А. про перевірку умов проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає зі своїм батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 90).

Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області в листі № 03-21/К-679 від 27.07.2021 р. ОСОБА_4 зазначив, що до повноважень служби у справах дітей не відноситься питання проведення протокольного (письмового) фіксування місця перебування дітей та відмову батька передати матері сина, для вирішення вказаного питання рекомендовано звернутись до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (а.с.91).

Згідно довідки Роменського міського центру соціальних служб № 272 від 26.10.2021 ОСОБА_7 провела попередні зустрічі з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та отримала згоду обох на спільну медіацію, яку заплановано на 26.07.2021 р., але в переддень зустрічі ОСОБА_4 відмовилась від медіації , у зв`язку з порушенням умов договору між ОСОБА_4 та Роменським міським центром соціальних служб соціальну роботу було припинено(а.с. 175).

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ч.1ст.161СК Україниякщо матита батько,які проживаютьокремо,не дійшлизгоди щодотого,з киміз нихбуде проживатималолітня дитина,спір міжними можевирішуватися органомопіки тапіклування абосудом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною першою статті 162 СК України зазначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно п. 1 ст. 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно ч.1 ст. 3 зазначеної Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385, проголошує, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Декларацією прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Позиція, що дитина може бути розлучена з матір`ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України».

Згідност. 163 СК Українизазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними та мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом встановлено, що на підставі рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області по справі № 585/2120/20 від 22 лютого 2021 року визначено місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за місцем її проживання. Вказане рішення набрало законної сили. Проте всупереч вказаному рішенню, відповідач проживає разом з сином за місцем свого проживання, не заперечує проти цього, вказуючи, що син категорично відмовляється проживати з матір`ю.

При цьому вказаним рішенням суду визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з матір`ю, що не потребує доказуванню та має преюдиційне значення під час розгляду даної справи.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 03.05.2018 року по справі №350/1258/17, провадження №61-15487св18, де зазначено, зокрема, що згідно з ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення,суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Згідно ст. 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судові рішення, відповідно до ст. 124 Конституції України, є обов`язковими до виконання на всій території України. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині відібрання у відповідача або у будь-якої іншої особи, з якою на час виконання рішення суду проживає малолітня дитина ОСОБА_3 та повернення дитини матері - ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у проживанні дитини ОСОБА_3 з матір`ю - ОСОБА_4 шляхом утримання від вчинення дій спрямованих проти виконання рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.02.2021 у справі за № 585/2120/20, суд зазначає, що позивачкою неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права, оскільки вона не позбавлена права звернутися з заявою про виконання рішення, яким визначено місце проживання дитини, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 СК України особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Як вбачається з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко протии України», «Науменко протии України»).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ протии Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

Судом встановлено, що відповідач самочинно змінив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яке визначено на підставі рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області по справі № 585/2120/20 від 22 лютого 2021 року, саме протиправними діями відповідача, які виразились в умисному тривалому невиконанні судового рішення щодо визначення місця проживання сина з матір`ю, незважаючи на неодноразові намагання останньої у законний спосіб забрати сина на проживання до себе, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у позбавленні її права на спілкування з дитиною, участі у її житті, обізнаності щодо стану здоров`я та розвитку сина, душевних стражданнях, які вона зазнає у зв`язку з розлукою з сином, та розлукою останнього з меншою сестрою, яка проживає з позивачем. Необхідністю вживати додаткових зусиль для поновлення свого права та права малолітньої дитини на проживання із матір`ю, що зумовлює неодноразові звернення позивача протягом тривалого часу, з 2020 року, до судових та інших державних органів із позовами, скаргами та заявами тощо, які залишаються у більшій частині без вирішення або не мають вагомого результату, бо умисно ігноруються відповідачем.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, яка в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим вона понесла і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Разом із тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Однак суд не погоджується із заявленим позивачем розміром моральної шкоди, який суперечить загальним засадам цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) та, на думку суду, є надмірним відшкодуванням.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень ст.ст. 23, 1168 ЦК України та враховує характер і обсяг страждань, яких зазнала позивач, враховуючи засади співмірності, виваженості, справедливості та інші обставини, що відповідає роз`ясненням, які містяться в Постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.95 №4.

Враховуючи тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, їх тривалість, керуючись принципами розумності та справедливості, та тривалості вчинення протиправних дій зі сторони відповідача на відшкодування моральної шкоди суд дійшов висновку про стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача у розмірі 24000,00 грн.

На підставі положень ст. ст. 18, 19, 162 СК України, ст.1167 ЦК України, ст. ст. 258-259,263,264,265, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , або у будь-якої іншої особи, з якою на час виконання рішення суду проживає малолітня дитина, дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та повернути дитину матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , моральну шкоду у розмірі 24000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Постанову суду в частині відібрання дитини і повернення її матері допустити до негайного виконання.

В решті заявлених вимог за позовом відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 06 січня 2023 року.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ Г. О. Цвєлодуб