Рішення № 108273103, 20.12.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2022 Справа № 914/2149/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт», с.Рованці Луцького району Волинської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стир-Агротех», с.Тур`я Буського району Львівської області

про стягнення заборгованості. Ціна позову: 12 815 479,98 грн.

представники сторін:

від позивача: Давидюк М.В. - представник;

від відповідача: Слободян Н.А. представник ;

Суть спору:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стир-Агротех» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №0609/958434 від 06.09.2021 у розмірі 12 815 479,98 грн., з якої: 9858061,52 грн. основного боргу, 2957418,46 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 13.09.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 05.10.2022.

05.10.2022, за вх.№20597/22, від відповідача поступило клопотання про відкладення підготовче засідання та надання додаткового строку для подання відзиву на позов.

Ухвалами суду від 05.10.2022 суд постановив відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позов вх.№20597/22 від 05.10.2022 та підготовче засідання відкладено на 19.10.2022.

Ухвалою від 19.10.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 16.11.2022. Призначене на 16.11.2022, судове засідання, не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. Ухвалою суду від 28.11.2022 підготовче засідання призначено на 14.12.2022.

14.11.2022, за вх.№23587/22, від відповідача поступило клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

14.11.2022, за вх.№3752/22, від відповідача поступило клопотання про відстрочку виконання рішення суду на шість місяців.

22.11.2022, за вх.№24203/22, від позивача поступили заперечення на клопотання відповідача.

14.12.2022, за вх.№4103/22, від позивача поступило клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по основному боргу у розмірі 3288261,18 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору та повернення судового збору.

В судовому засіданні 14.12.2022 оголошено перерву до 20.12.2022.

16.12.2022, за вх.№26030/22, від позивача поступило клопотання про долучення доказів.

Представник позивача в судове засідання 20.12.2022 з`явився, просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості по основному боргу у розмірі 3288261,18 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору та повернути з державного бюджету судовий збір, в частині позовних щодо яких провадження у справі підлягає закриттю. Заперечив щодо клопотань відповідача про відстрочку виконання рішення та про зменшення штрафних санкцій.

Представник відповідача в судове засідання 20.12.2022 з`явився, позовні вимоги визнав повністю, просив суд задоволити клопотання про відстрочку виконання рішення та про зменшення штрафних санкцій.

В судовому засіданні 20.12.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №0609/958434 від 06.09.2022, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 9858061,52 грн. На підставі п.7.2.1. договору, у зв`язку з неналежним виконання зобов`язань з оплати поставленого товару, позивачем нараховано відповідачу 2957418,46 грн. штрафу.

В процесі розгляду справи позивач, за вх. №4103/22 від 14.12.2022, подав клопотання про закриття провадження по справі в частині стягнення 3288261,18 грн. основного боргу, у зв`язку з тим, що відповідач здійснив поставки зерна позивачу, в результаті чого сторонами було підписано протокол про зарахування зустрічних вимог, згідно якого заборгованість відповідача за договором купівлі продажу№0609/958434 від 06.09.2021, який є предметом спору зменшилась на суму 3288261,18 грн. Крім того, у зв`язку з відсутністю предмета спору просив суд повернути з державного бюджету судовий збір, в частині позовних щодо яких провадження у справі підлягає закриттю.

Позиція відповідача

Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Подав клопотання про зменшення штрафних санкцій у якому позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в сумі 9858061,52 грн. визнав повністю. Крім того, зазначив, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції у розмірі 2957418,46 грн., є явно завищеними та такими, що перевищують розмір збитків, які могли б бути завдані позивачу несвоєчасною оплатою відповідачем за поставлений товар в умовах воєнного стану на території України, оскільки ТзОВ Стир-Агротех є сільськогосподарським підприємством.

24.02.2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/202 запроваджено воєнний стан на території України. Воєнний сатан на території України в подальшому продовжено кілька раз, крайній з яких від 12 серпня 2022 року № 573/2022 та продовжує строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Воєнні дії на території України позначились на господарській діяльності ТзОВ Стир-Агротех, критично знизився загальний дохід підприємства, що підтверджується фінансовою звітністю малого підприємства ТзОВ Стир-Агротех станом на 30.06.2022 рік. ТОВ 'Стир-Агротех, здійснює господарську діяльність у сфері сільського господарства та одним із ключових завдань, в тому числі і під час війни є посів та збір врожаю сільськогосподарської продукції.

ТОВ "Стир-Агротех засіяло у 2022 році зернові, зернобобові та технічні культури, в тому числі 586.00 га. сої, що підтверджується Звітом про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2022 року та Квитанціями №1 та №2 Центру обробки електронних звітів Держстату України від 03.06.2022 року, реєстраційний номер № 9000898298.

Збір зазначеного вище урожаю заплановано на кінець листопада 2022 року, який в подальшому поетапно буде реалізований ТзОВ "Стир-Агротех до квітні-гравня 2023 року, а отримані від реалізації кошти, по мірі реалізації сільськогосподарської продукції будуть скеровані, в тому числі, на погашення боргу перед позивачем у справі, що є предметом цього позову у разі не погашення зазначеного вище боргу.

Враховуючи наведені вище обставини а також те, що воєнні дії на території України позначились на господарській діяльності ТзОВ "Стир-Агротех, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій з 30 % до 5 %, оскільки заявлені позивачем штрафні санкції, які складають майже три мільйона гривень (2 957 418, 46 грн.) надмірно великі порівняно із збитками кредитора (9 858 061,52 грн.) та є неспроможними для відповідача в умовах воєнного стану.

Стягнення у повному обсязі з ТзОВ "Сгир-Агротех" нарахованих позивачем сум штрафних санкцій у розмірі 30% від суми простроченої заборгованості матиме вкрай негативні наслідки для відповідача в умовах воєнного стану на території України, які призведуть до неможливості виплати заробітної платні працівникам товариства, сплати податків та зборів, а також унеможливить здійснення орендної плати за договорами оренди земельних ділянок, на яких відповідач здійснює сільськогосподарську діяльність.

Відтак, відповідач просить суд зменшити розмір штрафу за порушення ТзОВ Стир-Агротех строків (термінів) оплати за поставлений товар за договором з 30 % ( тридцять відсотків 2957418,46 грн.) до 5% (п`ять відсотків - 492903,076 грн.) - від суми простроченої заборгованості.

Крім того, відповідачем подано заяву про відстрочку виконання рішення суду, яка мотивована тими ж обставинами, що і клопотання про зменшення суми штрафних санкцій, а також додатково зазначено, що відповідач просить суд відстрочити виконання рішення у даній справі на 6 місяців з дня проголошення рішення суду у даній справі, оскільки, виникнення заборгованості було зумовлено об`єктивними надзвичайними подіями введення в Україні воєнного стану, що негативно вплинули на економічну ситуацію в Україні, що призвело до інфляції національної валюти- гривні, підвищенням цін на пальне, неможливістю вчасно реалізувати врожай по ринкових цінах, що в свою чергу негативно вплинуло та продовжує впливати на господарську діяльністю підприємства ТзОВ Стир-Агротех.

Позиція позивача щодо заявлених відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій та відстрочки виконання рішення суду.

Позивач вважає, що Відповідач обгрунтовуючи винятковість свого важкого фінансового положення введенням в Україні військового стану не пояснює, як саме вплинули надзвичайні події на його фінансовий стан, оскільки останній не перебуває в зоні безпосередніх військових дій і не зазнав прямих втрат від таких обставин. Подорожчання палива, на думку позивача, не може вважатись форс-мажорною обставиною, оскільки цей фактор може бути спричинений і іншими обставинами, які не відносяться до надзвичайних і тому такі події слід відносити до факторів звичайного комерційного ризику, тим більше враховуючи той факт, що такі події ускладнюють виконання зобов`язання, але не роблять його неможливим, що прямо суперечить поняттю форс-мажору.

Щодо прохання Відповідача відстрочити виконання рішення суду, Позивач просить суд звернути увагу на той факт, що в звіті про посівні площі Відповідача наявні також посіви пшениці ярої та озимої, збір врожаю якої завершується в кінці серпня. Реалізація засобів захисту рослин Позивачем Відповідачу, через яку і виникла заборгованість останнього, була здійснена з розрахунку, що Відповідач збере врожай пшениці та розрахується із Позивачем за рахунок зібраного врожаю. Саме з огляду на це в Специфікаціях на продаж товару і був зазначений строк оплати зобов`язання до 01 вересня 2022 року.

Позивач вважає, що відповідач з невідомих причин не бажає розраховуватись зерном пшениці, а пов`язує строк погашення заборгованості зі збором урожаю інших, більш пізніх культур. Очевидно, при цьому Відповідач керується фактором економічної доцільності, а не якихось надзвичайних та виняткових обставин, як того вимагає ст. 331 ГПК України.

Позивач звертає увагу на те, що збір урожаю сої, на який посилається Відповідач, завершується в листопаді. У Позивача наявні власні елеваторні потужності, які дозволяють прийняти зерно Відповідача в якості погашення боргу, або ж реалізувати його на розсуд Відповідача. Така операція займає два робочих дні, тому Позивач вважає необгрунтованим бажання Відповідача відстрочити виконання рішення суду на пів року і пов`язує такі клопотання Відповідача з бажанням ухилитись від виконання зобов`язання.

Просить суд відмовити в задоволенні клопотань Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та відстроченні виконання рішення суду та задоволити позовні вимоги Позивача в повному обсязі.

Обставини справи.

06 вересня 2022 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № 0609/958434, згідно якого Позивач постачав Відповідачу засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива та інші товари, а Відповідач в свою чергу зобов`язувався оплачувати придбані Товари на умовах договору.

Відповідно до п. 2.3. договору, загальна кількість товару, що передається у власність покупця за даним договором становить суму всіх накладних по кількості.

Згідно п. 3.2. договору, загальна вартість товару, що передається у власність покупця за даним договором, становить суму всіх накладних по вартості з урахуванням коригування відповідно до курсу євро/долара США до гривні на день, що передує оплаті.

На виконання своїх зобов`язань Позивач поставив Відповідачу Товарів на загальну суму 9 858 061,52 грн., що підтверджується видатковими накладними на придбання Товару, а саме: №627 від 10.09.2021 на суму 684 199,80 грн, №752 від 13.09.2021 на суму 684 199,80 грн, №843 від 15.09.2021 на суму 695324,74 грн, №1028 від 20.09.2021 на суму 564951,35 грн, №1188 від 22.09.2021 на суму 564951,35 грн, №1223 від 23.09.2021 на суму 564951,35 грн, №1289 від 24.09.2021 на суму 608409,14 грн, №1298 від 25.09.2021 на суму 630138,04 грн, №332 від 08.10.2021 на суму 2466736,37 грн, №338 від 09.10.2021 на суму 458029,02 грн, №340 від 09.10.2021 на суму 1187952,48 грн, №1241 від 27.10.2021 на суму 21660,30 грн, №560 від 18.12.2021 на суму 726557,78 грн.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що Покупець зобов`язується провести оплату кожної партії Товару в термін, зазначений у Специфікації до цього Договору.

У специфікаціях від 10.09.2021 №627, від 13.09.2021 №752, від 15.09.2021 №843, від 20.09.2021 №1028, від 22.09.2021 №1188, від 23.09.2021 №1223, від 24.09.2021 №1289, від 25.09.2021 №1298, від 08.10.2021 №332, від 09.10.2021 №338, від 09.10.2021 №340, від 27.10.2021 №1241, від 18.12.2021 №560, встановлено термін оплати не пізніше 01 вересня 2022.

При зверненні з позовом позивач зазначив, що відповідач свої зобов`язання за договором №0609/958434 від 06.09.2022, щодо оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого, виникла заборгованість в сумі 9858061,52 грн. В процесі розгляду справи відповідач здійснив поставки зерна позивачу, в результаті чого сторонами було підписано протокол про зарахування зустрічних вимог, згідно якого заборгованість відповідача за договором купівлі продажу№0609/958434 від 06.09.2021, який є предметом спору, зменшилась на суму 3288261,18 грн., що стало приводом для подання позивачем клопотання про закриття провадження у справі від 13.12.2022 №1385 (вх.№4103/22 від 14.12.2022) в частині стягнення основного боргу у розмірі 3288261,18 грн. Відповідач дані обставини підтверджує та клопотання позивача закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 3288261,18 грн. просить задоволити.

Згідно п. 7.3.1. Договору У випадку прострочення строків/термінів оплати за поставлений Товар, Покупець сплачує Продавцю вартість Товару з врахуванням індексу інфляції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, а також штраф в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості. Продавець має право самостійно визначати, які саме з вказаних в цьому пункті санкцій можуть бути застосовані до Покупця.

На підставі вказаного пункту Позивач нарахував штраф в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості у розмірі 2957418,46 грн.

Оцінка суду.

Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві, товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи зазначене, відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи підтверджено, що 06 вересня 2022 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № 0609/958434, згідно якого Позивач постачав Відповідачу засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива та інші товари, а Відповідач в свою чергу зобов`язувався оплачувати придбані Товари на умовах договору.

На виконання своїх зобов`язань Позивач поставив Відповідачу Товарів на загальну суму 9 858 061,52 грн., що підтверджується видатковими накладними на придбання Товару.

У строки визначені, у Специфікаціях до цього Договору, як це передбачено п.3.5 Договору, Відповідач оплати за поставлений товар не провів. Суму основного боргу відповідач визнав.

Відповідно до заяви про закриття провадження у справі Позивач зазначив, що Відповідачем погашено заборгованість після відкриття провадження, тому предмет спору стосовно стягнення основного боргу в розмірі 3288261,18 грн на даний час відсутній. До заяви долучено протокол про зарахування зустрічних вимог від 02.12.2022 підписаний директорами обох сторін, який відповідно до п. 5 набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Відповідно до протоколу про зарахування зустрічних вимог вбачається, що зобов`язання сторони-2 («Відповідача, ТзОВ «Стир-Агротех») за договором №0609/958434 від 06.09.2021 перед стороною-1 (Позивача, ТзОВ «Волинь-Зерно-Продукт») припинено на загальну суму 3288261,18 грн. Позивач стверджує та визнає, що після відкриття провадження відповідачем сплачено вказаний борг, а відповідно до поданого протоколу зарахування зустрічних вимог здійснено таке зарахування саме на спірну у цій справі суму. Внаслідок такого предмет спору про стягнення 3288261,18 грн між сторонами в цій справі відсутній. Вказані обставини визнаються відповідачем.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Зважаючи на те, що предмет спору в частині стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 3288261,18 грн. відсутній, провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Враховуючи наведені обставини справи та представлені суду докази, суд вважає підставною та обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 6569800,34 грн., відтак суд дійшов висновку позов в цій частині задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 7.3.1. Договору, у випадку прострочення строків/термінів оплати за поставлений Товар, Покупець сплачує Продавцю вартість Товару з врахуванням індексу інфляції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, а також штраф в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості. Продавець має право самостійно визначати, які саме з вказаних в цьому пункті санкцій можуть бути застосовані до Покупця.

На підставі зазначених у п. 7.3.1 договору умов, у зв`язку із порушенням відповідачем строків оплати товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф в розмірі 2957418,46 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд вважає його вірним та обґрунтованим, відтак вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення з відповідача суми штрафу, заслухавши доводи і міркування сторін по суті поданого клопотання, суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні з наступних пілсав.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру неустойки (штрафу, пені) з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (пункт 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Аналіз вказаних норм права (місця їх розташування у кодексах, зв`язку з іншими нормами) дає підстави для висновку, що за змістом частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, зокрема штраф, а не будь-яку іншу суму збитків. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі №6-473цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України.

При цьому на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (пункти 33, 34 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки виконання цих зобов`язань.

Як вбачається зі змісту клопотань відповідача, останній обгрунтовує такі подіями, пов`язаними із введенням воєнного стану в Україні.

Суд зазначає, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. (Така правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21).

Належним доказом дії форс-мажорних обставин для відповідача мав би бути сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи іншим уповноваженим органом. Однак, у даній справі, відповідачем не надано сертифікату про форс-мажорні обставини. Доказів звернення до торгово-промислової палати для отримання сертифікату не надано. Крім того, відповідач не інформував позивача ( як це передбачено умовами п.п.8.3.1; 8.4 договору) про існування обставин, які унеможливлюють для нього належне та своєчасне виконання грошових зобов`язань за договором.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна товариства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання. Відтак, аргументи відповідача судом відхиляються.

Дослідивши доводи відповідача в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та подані докази, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки вказані відповідачем обставини не є винятковими.

Зважаючи на встановлені обставини справи, з метою дотримання балансу інтересів сторін, господарський суд доходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу та відмову у задоволенні клопотання відповідача.

Щодо клопотання про відстрочку виконання рішення суду, то враховуючи заперечення позивача з цього приводу, суд відмовляє в його задоволенні з таких міркувань.

Процесуальним законом передбачена можливість надання відстрочки або розстрочки виконання рішення в момент його прийняття, при цьому, підстави для такої відстрочки або розстрочки містяться у статті 331 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду такої заяви на стадії виконання рішення, а саме: підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 4 та 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, обов`язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Суд відзначає, що питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

В даному випадку суд вважає за доцільне відмовити відповідачу у відстроченні виконання рішення суду, з огляду на таке.

Відповідачем не надані докази на підтвердження можливості виконати боргові зобов`язання на умовах відстрочки .

За таких обставин заперечення позивача проти відстрочки виконання судового рішення заслуговують на увагу і враховуються судом при прийнятті рішення з цього питання.

Що ж до загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності.

Крім того, слід наголосити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відстрочивши виконання рішення, суд не стимулюватиме процедуру погашення заборгованості, а лише сприятиме відповідачу в подальшому порушувати свої зобов`язання. Натомість відстрочення виконання рішення суду буде істотно порушувати майнові інтереси позивача внаслідок тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах, у тому числі враховуючи стрімкі інфляційні процеси в державі.

Довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається відповідач в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Враховуючи вказане, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду та роз`яснює відповідачу, що він не позбавлений можливості звернутися повторно з клопотанням про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду, враховуючи стягнуту судом суму заборгованості та з відповідним їй обґрунтуванням в порядку статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 6569800,34 грн. основного боргу та 2957418,46 грн. штрафу.

Судові витрати.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача в частині задоволених позовних вимог в розмірі 142908,28 грн.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (положення ч. 4 ст. 231 ГПК України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 3288261,18 грн. основного боргу, суд вважає за доцільне задоволити заяву Позивача та повернути із державного бюджету 49323,92 грн судового збору в порядку передбаченому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стир-Агротех» (80523, Львівська область, Буський район, с.Тур`я, вул.Центральна, 1А, ідентифікаційний код 40269653) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт (45606, Луцький район, Волинська область, с. Рованці, вул. Промислова, 5А, ідентифікаційний код 31496816) 6569800,34 грн основного боргу; 2957418,46 грн штрафу; 142908,28 грн судового збору.

3. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3288261,18 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт (45606, Луцький район, Волинська область, с. Рованці, вул. Промислова, 5А, ідентифікаційний код 31496816) 49323,92 грн. судового збору сплаченого згідно платіжного доручення №203886 від 06.09.2022.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 04.01.2023.

Суддя Кітаєва С.Б.