Рішення № 108266725, 30.12.2022, Франківський районний суд м. Львова

465/4370/21

2/465/2809/21

РІШЕННЯ

Іменем України

30.12.2022 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в особі судді Гладишевої Х.В.,

за участю секретаря судового засідання Василюк В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Франківського районного суду м.Львова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про відшкодування майнової та моральної шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обгрунтування вимог вказує, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28.04.2021 у справі №465/660/21 його позовні вимоги до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №814442 від 13.01.2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.122КУпАП скасовано. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. В решті позовних вимог - відмовлено.

Позивач вважає, що зазначеним рішенням суду встановлено бездіяльність незаконних дій посадових осіб, оскільки відповідач не з`ясував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не встановив факт вчинення адміністративного правопорушення, з посиланням на належні та допустимі докази та наявності вини позивача. Зазначає, що статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. А шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Позивач просить врахувати правову позицію Верховного Суду у постанові від 05.02.2020 по справі №640/16169/17 щодо справи до управління патрульної поліції м. Харкова про відшкодування шкоди, відповідно до якої Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного органу, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних, що мають статус юридичної особи, та відповідних Територіальних органів Державної казначейської служби України.

Відтак у поданій позовній заяві, відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивач мотивує тим, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності була скасована судом, а також правовими позиціями Верховног Суду щодо розгляду справ у подібних правовідносинах та практикою Європейського суду з прав людини. З урахуванням уточнених позовних вимог просить суд стягнути з Управління патрульної поліції у Львівській області та Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області 5000 грн. відшкодування майнової шкоди та 10000 грн. відшкодування моральної шкоди. Стягнути з Управління патрульної поліції у Львівській області та Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн..

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.04.2021 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання вирішено провести о 10.30 год. 06.07.2021 року.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 27.06.2022 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Винниченка Михайла Петровича задоволено. Залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Державної казначейської служби у Львівській області.

26.09.2022 року Головним управління Державної казначейської служби у Львівській області подано відзив на позовну заяву у якій звертає увагу на те, що позивачем залучено до справи у якості співвідповідача Головне управління Казначейства, однак будь-яких спільних прав чи обов`язків у Головного управління Казначейства, як державного органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та органів, по відношенню до позивача немає. Вважає, що відповідачем у справі є Держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є відповідний орган патрульної поліції (дії/бездіяльність якого на думку позивача, спричинили йому моральні страждання, заподіяли моральну шкоду). Головне управління Казначейства, яке відповідно до наданих повноважень не здійснює стягнення коштів з державного бюджету у даній категорії справ та Казначейство, яке лише через повноваження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державного бюджету на відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади не можуть бути відповідачами у даній справі.

Щодо підстав відшкодування моральної та матеріальної шкоди, вказує про те, що підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Однак, на даний момент рішень, дій (бездіяльності) органу державної влади не визнано незаконними, а тому відсутні будь-які правові підстави для відшкодування шкоди.

Також звертає увагу суду на те, що звернувшись з цим позовом до суду позивач зазначив, що Відповідачем 1 протиправно складено постанову про адміністративні правопорушення відносно нього, яка в подальшому була скасована, чим завдано йому моральної та матеріальної шкоди, однак мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними доказами. Натомість, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання 30 грудня 2022 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до статей 2, 4 Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що «у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».

Так, судом встановлено, що 13 січня 2021 року інспектором патрульної винесено оскаржувану постанову серії БАБ №814442 від 13.01.2021 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122КУпАП та накладено штраф у розмірі 425 грн.. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28.04.2021 у справі № 465/660/21 вказану вище постанову скасовано.

Відповідно до ч. 4 ст.82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак, суд звертає увагу, що під час розгляду справи № 465/660/21 судом не було встановлено підстав для визнання дій інспектора протиправними, провадження у справі не було закрито, натомість лише скасовано постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199 гс 18) вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст.12ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст.81ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд бере до уваги, що згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Також, згідно з ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. В інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 ЦК України).

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Пунктом 4 ч. 1 ст.2вказаного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 3 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31.03.1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/9789/17, вказано, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір, а суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Слід зазначити, що позивач в позовній заяві зазначає про розмір майнової шкоди в сумі 5000 грн. та моральної шкоди в сумі 10000 грн., що на думку позивача підлягає до стягнення з тих підстав, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності скасована.

Відповідно до ст.ст. 77, 78ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Пр едметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Однак, суд вважає, що позивачем не надано суду жодних доказів чи документів, які б вважалися належними та допустимими доказами заподіяння шкоди, розмір якої заявлено позивачем.

Щодо залучення співвідповідачем Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області слід зазначити наступне.

У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно частини другої статті 48ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення вищевказаної правової норми дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16-ц.

З вище зазначеного вбачається, що належним відповідачем у даній категорії справ є відповідний орган державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду, а залучення або навпаки незалучення Державної казначейської служби України до розгляду справи не впливає на спірні правовідносини.

Також, частиною 3 ст.19Закону України«Про національнуполіцію» визначено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Верховний суд у своїй практиці, зокрема, у справах №521/10640/15-ц та №520/3307/16-ц, виходить з того, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна, шляхом списання казначейством України із державного бюджету як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем позов пред`явлено, в тому числі, і до Управління патрульної поліції у Львівській області.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 47 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Як вже зазначалось судом, стаття 48ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Частиною 1 ст.80ЦК України визначено, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частинами 2, 3 ст.95ЦК України визначено, що представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами.

Із наведеного слідує, що стороною у справі під час здійснення цивільного судочинства можуть бути, зокрема, юридичні особи, які наділені цивільною процесуальною правоздатністю та мають цивільну процесуальну дієздатність.

Судом встановлено, що відповідач Управління патрульної поліції у Львівській області не є юридичною особою, а є територіальним (структурним) підрозділом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, а відтак не може бути відповідачем у суді.

Отже, належним відповідачем у даній справі має бути юридична особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України у Львівській області.

Так, у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду прийшла до наступного висновку.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови, підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Проте, позивач чи його представник не подав клопотань/заяв щодо залучення Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в якості відповідача.

Отже, сторона позивача розпорядилася своїми процесуальними правами, визначеними ЦПК України, щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 13, ст. 51 ЦПК України, суд не наділений процесуальним правом з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача або залучати до участі у справі співвідповідачів, оскільки залучення співвідповідача чи заміна первісного відповідача належним може відбутися виключно за клопотанням сторони позивача.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки жодних належних доказів завдання такої шкоди не надано. Крім того, оскільки Управління патрульної поліції у Львівській області не є юридичною особою, а відтак не є належним відповідачем, тому за даними вимогами в задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то згідно зі ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

Так як суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то витрати на правничу допомогу, понесені позивачем, слід залишити за ним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 46, 47, 48, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 279, 352,354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області, ЄДРПОУ40108646, 79053, м.Львів, вул.Перфецького, 19.

Відповідач: Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, ЄДРПОУ 38008294, 79005, м.Львів, вул.К.Левицького, 18.

Суддя Х.В. Гладишева