Рішення № 10822587, 11.06.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2010 р.Справа № 22/64-10-2166 За позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі, якою є Одеська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"; до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Т.Д. Плюс";

про стягнення 2182099,77грн.

Суддя Торчинська Л.О.

Представники:

Від позивача: Подолян А.О. - представник за довіреністю № 3119 від 24.12.2009р.;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: позивач Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до господарського суду Одеської області в особі, якою є Одеська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Т.Д. Плюс" про стягнення 2182099,77 грн.

Представник позивача в судове засідання з’явився та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

У позовній заяві позивач просить суд накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу та знаходиться у підприємства.

Розглянувши зазначене клопотання суд встановив, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов’язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

Тому відповідна ухвала господарського суду в обов’язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Однак, позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження обставин, викладених у клопотанні про забезпечення позову, що є підставою для відхилення зазначеної заяви.

Відповідач в судове засідання не з’явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення

представників сторін, суд встановив.

29.12.2006 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та Середняцькою Т.Д. (позичальник) було укладено кредитний договір № 010/03-5/06-813, відповідно до умов якого, кредитор, на положеннях та умовах цього договору, надає позичальнику кредит в сумі 252400 дол. США з процентною ставкою 12,5%річних, строком погашення до 26.12.2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки №010/03-5/06-813/1 від 29.12.2006 року, згідно якого відповідач –поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед банком відповідати по зобов’язанням боржника - Середницької Т.Д. за кредитним договором № 010/03-5/06-813 від 29.12.2006 року.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання Середняцькою Т.Д. взятих на себе зобов’язань по кредитному договору Товариство з обмеженою відповідальністю "С.Т.Д. Плюс" несе солідарну відповідальність перед банком у томуж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного богу, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем взяті на себе зобов’язання по кредитному договору № 010/03-5/06-813 від 29.12.2006 року виконано в повному обсязі, відкрито позичковий рахунок №22131029978650 та перераховано кредитні кошти в сумі 252400 дол. США, а Середницька Т.Д. в свою черги взяті на себе зобов’язання передбачені п.п. 1.4.1.3., 1.5.1 кредитного договору не виконала, не здійснила погашення кредиту згідно встановленого графіку та не сплатила відсотки за користування кредитними коштами. Станом на 08.04.2010р. заборгованість Середницької Т.Д. складає 2182099,77 грн.

Відповідно до п. 1.9.1. кредитного договору, у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, по кредитному договору банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

До відношень, встановлених по кредитному договору, застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК (ст.ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом та не випливає з положень кредитного договору.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України та інших правових актів.

Відповідно до ст. 193 ГК України - суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 553 ЦК України передбачає, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, "у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо".

Отже, оцінюючи надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача - ТОВ «С.Т.Д. Плюс»на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитом в загальній сумі 2182099,77 гривень, з яких: 219198,39 доларів США, еквівалент 1737147,41 гривень (один мільйон сімсот тридцять сім тисяч сто сорок сім гривень 41 копійок) - заборгованість за кредитом; 43795,53 доларів США, еквівалент 347079,58 гривень (триста сорок сім тисяч сімдесят дев'ять гривень 58 копійок) - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками; 12349,88 доларів США, еквівалент 97872,78 гривень (дев'яносто сім тисяч вісімсот сімдесят дві гривні 72 копійки) - пеня.

Крім того, згідно ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по держмиту та на ІТЗ судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 80 п. 1-1, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Т.Д. Плюс" (65481, Одеська обл.., м. Южне, вул.. Хіміків, буд. 22 (ПРУ), кімната 14, ЄДРПОУ № 32730945) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" (65000, м. Одеса, вул. Садова, 10, іден. код № 23876031) заборгованості за кредитом в загальній сумі 2182099,77 гривень (два мільйони сто вісімдесят дві тисячі дев'яносто дев'ять гривень 77 копійок), суму державного мита в розмірі 21821,00 гривень (двадцять одна тисяча вісімсот двадцять одна гривень), суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі - 236,00 гривень.

Рішення суду набуває законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК.

Суддя