Рішення № 108220743, 20.12.2022, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1445/22

Провадження № 2/369/3451/22

РІШЕННЯ

Іменем України

20.12.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарі судових засідань Житар А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Ідея Банк», третя особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку цивільного судочинства з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22.04.2021 року, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрієм Анатолійовичем, на підставі виконавчого напису № 13264 виданий 16.03.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем було відкрито виконавче провадження № 65257449.

Про дане провадження позивач дізналась зі Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Позивач вважає, що виконавчий напис № 13264 виданий 16.03.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню, з огляду на те, що вчинення виконавчого напису на підставі п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172, вчинений з порушенням діючого законодавства.

Позивач зазначила що виконавчий напис № 13264 виданий 16.03.2021 року вчинено з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки приватний нотаріус при вчиненні спірного виконавчого напису не перевірив безспірності стягнення грошових коштів, а саме: не отримав від сторін первинні документи щодо видачі кредиту, що є підставою вважати, що заборгованість не є безспірною.

Тому позивач просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 13264 виданий 16.03.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк», ідентифікаційний код юридичної особи 19390819, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, реквізити: IBAN НОМЕР_1 , МФО 336310, далі іменований - Стягувач, заборгованість за Кредитним договором Z62.00617/005888602 від 30.10.2019 року на загальну суму 46 457.03 гривень (сорок чотири тисячі сто вісім гривень п`ятдесят одна копійка). Судові витрати стягнути із Відповідача.

Ухвалою суду від 26.01.2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Витребувано у Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрія Анатолійовича належним чином засвідчену копію матеріалів нотаріальної справи, а саме документи, які підтверджують безспірність вимог стягувача та на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 13264 виданий 16.03.2021 року.

Відповідач подав до суду відзив, згідно якого зазначено, що АТ «Ідея Банк» не погоджується з позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вважає його безпідставним та необґрунтованим, натомість виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем за №13264 від 16.03.2021, таким, що в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає виконанню, підтвердженням чого є наступне.

ОСОБА_1 уже зверталася із цим предметом позову до АТ «Ідея Банк» в Галицький районний суд м. Львова (справа №461/3888/21).

Рішенням Галицьким районним судом м. Львова від 22.07.2021 у позові ОСОБА_1 повністю відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13.12.2021 рішення Галицького районного суду м. Львова залишено без змін.

АТ «Ідея Банк» звернулось до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. із заявою про вчинення виконавчого напису (копія додається) про стягнення із ОСОБА_1 44557,03 гривень боргу за Кредитним договором, та плати за вчинення виконавчого напису в розмірі 1900,00 грн., і тому 16.03.2021 приватним нотаріусом було вчинено оскаржуваний виконавчий напис №13264.

Позивачем не надано свого розрахунку чи будь-яких доказів, який би заперечував заборгованість заявлену Банком до стягнення.

Оскаржуваний виконавчий напис, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості згідно Кредитного договору в розмірі 46457,03 гривень (включаючи плату за вчинення виконавчого напису нотаріуса у сумі 1900,00 гри.), відповідає всім вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку та Переліку, а відтак є законним та підлягає виконанню.

Тому відповідач просив відмовити у вимогах позову, а розгляд справи здійснювати у відсутності представника відповідача.

Ухвалою суду від 25.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 21.11.2022 учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Позивач при подачі позовної заяви просила розгляд справи проводити у її відсутності та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник позивача у поданому відзиві просив суд відмовити у його задоволенні.

Треті особи письмових пояснень до суду не подали.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріали справи, 30.10.2019 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z62.00617.005888602, згідно якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 58766,00 грн., а Позичальник одержав його з змінюваною процентною ставкою 15%, строком на 12 місяців.

У зв`язку із невиконанням позичальником (позивачкою) умов вищезгаданого Кредитного договору щодо погашення кредитної заборгованості приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за зверненням АТ «Ідея Банк» було вчинено виконавчий напис № 13264 від 16 березня 2021 року про стягнення з позивачки заборгованості за Кредитним договором та витрат, пов`язаних з вчиненням цього виконавчого напису.

Згідно даного виконавчого напису запропоновано задовольнити вимогиАкціонерного товариства «Ідея Банк№ та стягнути з ОСОБА_1 за період з 30.11..2020 року по 03.02.2021 року включно у розмірі: 38214,24 гривень 24 копійки прострочений основний борг; 2139,41 гривень 41 копійка - прострочені проценти; 4203,38 гривні 38 копійок - прострочена плата за обслуговування кредиту.

Відповідно до рішення Галицького районного суду міста Львова від 22 липня 2021 року по справі № 461/3888/21, було повністю відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, приватний виконавець Сидорчук Андрій Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 22 липня 2021 року - без змін.

Так рішення суду першої інстанції від 22 липня 2021 року, було встановлено що на виконання вимог зазначеного Переліку АТ «Ідея Банк» надало приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. всі необхідні документи для вчинення 16.03.2021 виконавчого напису №13264, які перераховано вище.

Нотаріус в межах своїх повноважень перевірив безспірність заборгованості по наданих документах, тобто, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному вище Переліку та чи відповідають вони встановленим вимогам, чи дотримані строки, а не визначав її розмір, не розглядав спору про право, так як це не являється його компетенцією, внаслідок чого посвідчив право стягувача на стягнення грошових сум.

В рішенні також зазначено що детальним розрахунком заборгованості в повній мірі відображено структуру боргу ОСОБА_1 .

Не знайшли свого й підтвердження посилання позивача на те, що Приватний нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень.

Судом також було встановлено що позивачу було надіслано вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань із застереженням про вчинення виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання вимог, довідку-розрахунок заборгованості за кредитним договором №Z62.00617.005888602 від 30.10.2019, станом на 03.02.2021, що вбачається із списку ф. 103 згрупованих поштових відправлень АТ «Ідея Банк» (з відміткою поштового відділення зв`язку); списку згрупованих відправлень; опису вкладення в цінний лист (з відміткою поштового відділення зв`язку), рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №7950101730747, що підтверджує направлення на адресу Позивача документів, визначених пунктами 4-5 даного переліку та їх отримання, а також фіскального чеку про оплату вказаних послуг поштового зв`язку.

Тому в рішенні було становлено, що виконавчий напис, вчинений 16.03.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за №13264 є таким, що в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає виконанню.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року.

Відповідно до ст. ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно зі ст.87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року.

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.

Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 р., встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, наведеній вище.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 р. «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 р. № 1172 в редакції постанови КМУ від 29.11.2001 р.

Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р., встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в справі № 750/1627/18 (провадження № 61-43895св18) від 06.06.2019 р., яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, при здійсненні своєї діяльності нотаріус не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.

Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

При цьому, з точки зору ст.88 Закону України «Про нотаріат», безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Враховуючи ці обставини та вимоги ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Суд при цьому має перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

В той же час законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості.

Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 р. у справі № 6-887цс17.

Таким чином нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

Аналогічну позицію викладено в ухвалі колегії суддів судової палати цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01.03.2017 р. № 201/1662/16-ц.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частина 4 статті 82 ЦПК України передбачає що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина „судового розгляду".

Таким чином, обставини встановлені рішенням Галицького районного суду міста Львова від 22 липня 2021 року, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, та відповідні висновки які зроблені в ньому не можуть бути поставлені під сумнів.

Позивачем ОСОБА_1 не було надано належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження своїх вимог, які не було досліджені в попередньому рішенні суду.

Оскільки позивачем не надано докази, які підтверджують, що на час вчинення виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса не були всі необхідні документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, тобто докази, які мають підтверджувати, що нотаріус мав, передбачені законом, підстави для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Ідея Банк», третя особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення,має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Дубас Т.В.