Рішення № 10821985, 05.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.10                                                                                 Справа № 8/144

За позовом Приватного підприємства «Листрансбуд», м. Лисичанськ Луганської області,

до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанський желатиновий завод», м. Лисичанськ Луганської області, -

про стягнення 29344 грн. 54 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Пурик І.А. - представник, - довіреність № б/н від 21.06.2010 року;

від відповідача - представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

встановив:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу за надані автотранспортні послуги у сумі 26550,00 грн., інфляційних нарахувань у сумі 2150,00 грн. та 3% річних у сумі 643,99 грн.

На підставі розпорядження заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 23.06.10 року розгляд справи доручено судді Середі А.П.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 24.06.10 року до 12.07.10 року; оголошено перерву з 12.07.10 року до 19.07.10 року та відкладено з 19.07.10 року до 05.08.10 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

До початку судового засідання 05.08.10 року від позивача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він свої вимоги підтримав у повному обсязі; він заперечив проти надання відповідачу розстрочки сплати суми боргу.

Відповідач участь свого представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про вирішення спору по суті за його відсутності до суду не спрямував.

12.07.10 року він надав до справи відзив на позов (вих. №б/н від 12.07.10 року), згідно якому позов визнав у повному обсязі та заявив клопотання про надання розстрочки сплати боргу на період з 12.07.10 року до 30.07.10 року; до відзиву додано платіжне доручення №2264 від 08.07.10 року про добровільне погашення частки боргу у розмірі 6550,00 грн. (а.с.44-45 та 49).

19.07.10 року позивач надав до справи листа (вих. №1483/320 від 19.07.10 року), згідно якому ставить суд до відома про те, що вивченням документів щодо спірних автоперевезень відповідач встановив, що маються розходження між кілометражем, виставленим замовником, та кілометражем згідно з даними ТИС Trans»в 4770 км на суму 21226,50 грн., - у зв’язку з чим відповідач заявив клопотання про відкладення розгляду справи та надання йому можливості уточнити свої доводи та довести їх до відома позивача (а.с.55).

Судом було задоволено це клопотання, однак, відповідач жодного документу на підтвердження власних доводів до суду та на адресу позивача не надав, до судового засідання не з’явився, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання (а.с.58).

Позивач у судовому засіданні заявив клопотання про вирішення спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів, оскільки вважає, що дії відповідача умисно спрямовані на затягування судового процесу та ухилення від сплати боргу.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання до суду додаткових доказів у вищезгаданій частині, а термін вирішення спору, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України, добігає кінця 08.08.10 року, що унеможливлює подальше відкладення розгляду справи.

Обставини, про які йдеться у листі відповідача за вих. №1483/320 від 19.07.10 року, за наявності законних підстав можуть бути предметом окремого судового провадження.

Керуючись ст.ст.4-3,ч.3 ст.22, ст.ст.32-34,43,69 та 75 ГПК УКраїни, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          14.11.08 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) укладено договір перевезення №347, відповідно до якого перевізник зобов’язується виконати транспортно-експедиційні перевезення вантажу замовника у відповідності до умов цього договору (п.1.1), а замовник зобов’язується своєчасно сплачувати перевізнику плату за доставку вантажів (п.2.4).

Замовник повідомляє перевізника усним замовленням на перевезення вантажу до початку перевезення (п.2.6).

Оплата за перевезення вантажу здійснюється замовником згідно ТТН та акту виконаних робіт з розрахунку 4,80 грн. за 1 км, у т.ч. ПДВ (п.3.1), впродовж місяця після завершення рейсу шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника (п.3.2).

Сторони домовилися, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань з перевезення сторони несуть відповідальність згідно чинному законодавству України (п.5.1).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.09 року (п.6.3) (а.с.9-10).

На підтвердження виконання умов договору позивач надав до справи:

акт взаємозвірки стану розрахунків за вищевказаним договором, згідно якому за період з 01.01.09 року по 30.06.09 року перевізник надав замовнику автопослуг з перевезення вантажів на суму 244327,25 грн., з яких замовник сплатив тільки 217777,25 грн., - тобто залишок суми боргу склав 26550,00 грн., - наявність якого відповідач визнав шляхом підписання акту взаємозвірки (а.с.36);

акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-300606 від 30.06.09 року на суму 55220,05 грн., підписані та затверджені обома сторонами, - оскільки у зв’язку з неповною сплатою боргу саме за цим актом виник борг у сумі 26550,00 грн (а.с.11).

Як вбачається з акту взаємозвірки, відповідач визнав наявність боргу у сумі 55220,05 грн. та вжив заходів до часткової його сплати на загальну суму 28670,05 грн.

Оскільки відповідач не вжив заходів до повного погашення боргу, 23.11.09 року позивач (перевізник) спрямував на його адресу претензію, у якій запропонував сплатити борг відповідно до чинного законодавства (а.с.12); відповідач отримав цю претензію 25.11.09 року (а.с.13) та повністю визнав її (а.с.14).

У зв’язку з тим, що станом на 08.06.10 року відповідач борг не сплатив, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Крім суми основного боргу у розмірі 26550,00 грн., станом на 28.05.10 року він нарахував:

інфляційні нарахування за період з 31.07.09 року по 30.04.10 року у сумі 2150,55 грн.;

3% річних за період з 31.07.09 року по 30.04.10 року у сумі 643,99 грн., - а всього 29344,54 грн., які він просить стягнути з відповідача.

Відповідач позов визнав у повному обсязі та у встановлені законом порядку та у спосіб не оспорив його.

Перевірка судом розрахунку суми інфляційних нарахувань та 3% річних показала, що він позивачем зроблений невірно.

Так, інфляційні нарахування за період з 31.07.09 року по 30.04.10 року ним визначені у сумі 2150,55 грн., виходячи з індексу інфляції 108,1%, - що не відповідає дійсному рівню інфляції у державі за вказаний період, з огляду на що правильною сумою є 1991,25 грн.

Позивач 3% річних визначив за вищезгаданий період у сумі 643,99 грн., вирахувавши їх не з суми основного боргу, а з суми названого боргу плюс сума інфляційних нарахувань, що суперечить ст. 625 Цивільного кодексу, згідно якій 3% річних нараховуються на прострочену суму.

Отже, правильною сумою 3% річних є 595,74 грн.

Крім того, відповідач під час розгляду спору надав до справи платіжне доручення №2264 від 08.07.10 року –про добровільне погашення частки боргу у розмірі 6550,00 грн.

Таким чином, правильно визначеним предметом спору слід вважати:

основний борг у сумі 20000,00 грн. (26550,00 грн. –6550,00 грн.);

інфляційні нарахування у сумі 1991,25 грн.;

3% річних у сумі 595,74 грн., - а всього 22586,99 грн.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ), який є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Згідно приписам ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору про надання автотранспортних послуг з перевезення вантажу.

          Згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.           Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

          Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

          Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.           Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а відповідач не спростував цей висновок, з огляду на що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Таким чином, позовні вимоги суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

          Враховуючи обставини справи, думку позивача з приводу надання розстрочки сплати суми боргу, виходячи з того, що відповідач не надав належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість його клопотання про розстрочку сплати суми боргу, суд не вбачає підстав для застосування правила п.6 ст. 83 ГПК України.

Судові витрати, керуючись ст.ст.44,45,47-1 та 49 ГПК України, суд покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведеного до суду, а саме:

державне мито у сумі 291,37 грн., - оскільки суд вважає, що державне мито підлягає стягненню з суми правильно визначеного розміру боргу в 29136,99 грн. (26550,00 грн. + 1991,25 грн. + 595,74 грн.), яка мала місце на день звернення позивача з цим позовом до суду;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 234,33 грн.

Решта судових витрат покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 16, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 908,909,916,917,919,921,929,931,932,934 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,45,47-1,49,75,п.1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Лисичанський желатиновий завод», ідентифікаційний номер 00418030, яке знаходиться за адресою: місто Лисичанськ-9 Луганської області, - на користь Приватного підприємства «Листрансбуд», ідентифікаційний код 35988242, яке знаходиться за адресою: місто Лисичанськ, вул. Орджонікідзе, 126, Луганської області, - основний борг за послуги з автомобільного перевезення вантажів у сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 1991 (одна тисяча дев’ятсот дев’яносто одна) грн. 25 коп. 3% річних у сумі 595 (п’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 74 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 291 (двісті дев’яносто одна) грн. 37 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 234 (двісті тридцять чотири) грн. 33 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          4.Решту судових витрат покласти на позивача.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 05.08.10 року за згодою позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 09 серпня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа