Рішення № 10821969, 05.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.10 Справа № 8/176

За позовом Закритого акціонерного товариства «Машзавод»м. Новогродівка, м. Новогродівка Донецької області,

до Фізичної особипідприємця ОСОБА_1, м. Луганськ, -

про стягнення 40111 грн. 18 коп.,

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.

в присутності представників сторін:

від позивача Мельник Т.С. юрисконсульт, - довіреність №1266 від 16.07.10 року;

від відповідача представник не зявився, -

розглянувши матеріали справи, -

встановив:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 35623,42 грн., пені у сумі 2776,91 грн., 3% річних у сумі 403,65 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1307,20 грн., нарахованих у звязку з неповною сплатою відповідачем вартості відпущеного йому позивачем товару згідно видатковим накладним №РН-0000153 від 15.04.09 року на суму 180409,87 грн. та №РН-0000379 від 09.09.09 року на суму 43294,63 грн.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 19.07.10 року до 05.08.10 року у звязку з неявкою відповідача.

До початку судового засідання позивач подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі, але надав до справи документальні докази часткового на суму 2670,00 грн. погашення боргу відповідачем після звернення позивача з позовом до суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату. час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1 та 27).

Судом на юридичну адресу відповідача (АДРЕСА_1, що підтверджується позовною заявою (а.с.2-5)та довідкою з ЄДР (а.с.20-21) були спрямовані ухвали про призначення справи до слухання, однак, обидва поштові відправлення оператором поштового звязку повернуті до суду з доданн7ям довідки «за вказаною адресою не проживає».

За таких обставин суд керується підпунктом 3.6 пункту 3 розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Позивач не заперечив проти вирішення спору по суті за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, - суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Письмовий договір сторони між собою не укладали.

Позивач відпустив на користь відповідача товар на загальну суму223704,50 грн., що підтверджується наданими до справи видатковими накладними №РН-0000153 від 15.04.09 року на суму 180409,87 грн. та №РН-0000379 від 09.09.09 року на суму 43294,63 грн. (а.с.12-13).

Факт отримання товару в асортименті, зазначеному у накладних, підтверджується підписами відповідача на кожній з накладних, а також довіреностями ні його імя № 446 від 13.04.10 року та №550 від 09.09.09 року (а.с.10-11).

Позивач стверджує, що відповідач неналежним чином поставився до обовязку про сплату вартості отриманого товару та лише частково оплатив його, внаслідок чого станом на 25.11.09 року залишок боргу склав 58623,42 грн., що підтверджується доданою позивачем до справи претензією №1862 від 25.11.09 року, якою він запропонував відповідачеві впродовж 10-ти календарних днів з моменту отримання претензії сплатити борг (а.с.14).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 15.06.10 року (дата складання позовної заяви (а.с.2-5)) залишок боргу становив 35623,42 грн.

На вказану суму боргу позивач, керуючись чинним законодавством, нарахував:

пеню у сумі 2776,91 грн. (1213,29 грн. + 1563,62 грн.);

3% річних сумі 403,65 грн.;

інфляційні нарахування у сумі 1307,20 грн., а всього 40111,18 грн., які просив стягнути з відповідача.

Як сказано вище у цьому рішенні, після звернення позивача з позовом до суду відповідач погасив частку боргу у сумі 2670,00 грн., звідки сума основного боргу становить 32953,42 грн., нарахування на неї у вищеназваних сумах.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ. Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

1.Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ)).

Статтею 6 ЦКУ встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 ЦКУ). Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦКУ визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним ЦКУ встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

А згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Укладення усного договору за обставин, які мають місце по цій справі, не суперечить правилу пункту 1 ст. 208 Цивільного кодексу, згідно якому у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором НЕ порушили вищеперелічені вимоги чинного законодавства та уклали усний договір, тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ), - тобто, уклавши його в усній формі, сторони набули низку прав та зобовязань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно наявним доказам, сторони не встановлювали термін сплати відповідачем вартості отриманого товару, а тому позивач правомірно скористався правилом частини 2 ст. 530 ЦКУ, якою встановлено, що у разі, коли строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №1682 від 25.11.09 року, у якій поставив вимогу про сплату боргу у 10-денний термін, однак, відповідач її не виконав.

Отже, позивачем заявлена вимога про сплату боргу 25.11.09 року.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у семиденний строк з дня отримання письмової вимоги позивача оплатити його вартість, однак в частині спірного залишку боргу не зробив цього.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу вказану у видаткових документах кількість товару.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися вимог вищецитованої статті.

Такий його обовязок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, - а також договором. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобовязання).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо сплати вартості отриманого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

По справі доведено, що сторони не укладали між собою письмовий договір.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 2776,91 грн.

Згідно чинному законодавству пеня є одним із видів забезпечення виконання зобовязання (ст. 546 ЦКУ), при цьому правочин щодо забезпечення виконання зобовязання повинен вчинятися у письмовій формі, - в іншому випадку він вважається нікчемним (ст. 547 ЦКУ).

Сторони не уклали вищезгаданий правочин у письмовій формі, а тому позивач не має права на стягнення пені.

Що стосується стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, то за приписами ст. 625 Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на цю норму закону, позивач правомірно визначив суми 3% річних за користування відповідачем чужими грошовими коштами, а також суму інфляційних нарахувань.

Сума основного боргу підлягає зменшенню на 2670,00 грн. з вищевикладених підстав.

Таким чином, оцінивши доводи позивача та наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, саме:

основний борг у сумі 32953,42 грн.;

3% річних у сумі 403,65 грн.;

інфляційні нарахування у сумі 1307,20 грн., - а всього 34664,27 грн., - з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, покладає їх на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог (з урахуванням суми в 2670,00 грн., яку сплачено відповідачем після звернення позивача з позовом до суду) як на сторону, яка порушила умови договору та вимоги чинного законодавства, а саме:

державне мито у сумі 373,34 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 219,66 грн.

Решта судових витрат покладаються на позивача.

Судом встановлено, що позивач при зверненні з цим позовом до суду припустився надмірної сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Так, позивач згідно платіжному дорученню №1691439952 від 21.01.10 року сплатив на користь Державного бюджету України державне мито у сумі 648,96 грн. (а.с.8).

Пунктом «а»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»за розгляд господарським судом майнового позову (до цієї категорії належить позов по даній справі) на користь Державного бюджету України підлягає сплаті державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не мене 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.), - тобто при ціні позову в 40111,18 грн. державне мито підлягало сплаті у сумі 401,11 грн., - з огляду на що позивач надмірно сплатив державне мито у сумі 247,85 грн. (648,96 грн. 401,11 грн.), яка підлягає поверненню на користь платника з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34, 43,44, 47-1, частиною 2 ст. 49 та ст.ст.75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Закритого акціонерного товариства «Машзавод»м. Новоргодівка, ідентифікаційний код 14310336, яке знаходиться за адресою: місто Новогродівка, вул. Вуглезбірна, 1 Донецької області, - основний борг у сумі 32953 (тридцять дві тисячі девятсот пятдесят три) 42 грн., 3% річних у сумі 403 (чотириста три) грн. 65 коп., інфляційні нарахування у сумі 1307 (одна тисяча триста сім) грн. 20 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 373 (триста сімдесят три) грн. 34 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 219 (двісті девятнадцять) грн. 66 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Повернути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Машзавод»м. Новогродівка, ідентифікаційний код 14310336, яке знаходиться за адресою: місто Новогродівка, вул. Вуглезбірна, 1 Донецької області, - надмірно сплачене державне мито у сумі 247 (двісті сорок сім) грн. 85 коп.

Підставою для повернення вказаних сум грошових коштів є примірник цього рішення, скріплений підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Решту судових витрат покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 05.08.10 року за згодою позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 09 серпня 2010 року.

Суддя А.П.Середа