Рішення № 108158639, 14.12.2022, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2452/21

Провадження № 2/202/254/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Пеки Д.В.,

прокурора - Чабаненко Т.В.,

представника позивача - Сивоконь А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2015 року у справі №184/2042/15-ц визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.03.2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Дніпроважбуд», визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлові приміщення, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1 . А-2 нежитлове приміщення №1 поз.1-10, загальною площею 171,9 кв.м., стягнуто заборгованість з орендної плати.

Спірне нерухоме майно, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року у справі №40/287, залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2010, відносилося до державної власності, однак орган державної влади, уповноважений розпоряджатися вказаним майном Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградських областях), всупереч ст.33 ЦПК України до участі у справі №182/2042/15-ц залучено не було.

В подальшому, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2016 року скасовано рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2015 року у справі №184/2042/15-ц та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення заборгованості з орендної плати.

Спірне нерухоме майно було відчужене ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16.02.2016 року.

В подальшому відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.11.2016 року спірне нерухоме майно відчужено ОСОБА_6 ОСОБА_3 .

Заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17 задоволено у повному обсязі позовні вимоги керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про витребування майна, залишеним в силі постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.05.2018 року та постановою Верховного Суду від 26.11.2019 року.

Так, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17 встановлено, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею.

В ході виконання вищевказаного рішення суду, державним виконавцем Індустріального ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 29.04.2020 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.6 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 171,9 кв.м, зареєстровано за ОСОБА_7 , державна реєстрація права власності проведена 31.07.2018 року на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, серія та номер: реєстровий №191, виданий 31.07.2018 року приватним нотаріусом ДМНО Бондаренко Р.О., тобто відчуження майна відбулося після набрання законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17, а саме 31.07.2018 року та ОСОБА_3 власником спірного майна вже не був, та останній не мав жодного права розпоряджатися вказаним майном.

А подальшому, у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 08.02.2020 ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватним нотаріусом Швецовою Н.В. 11.08.2020 року, на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, серія та номер:1068, виданий 11.08.2020 року, видавник приватний нотаріус ДМНО Швецова Н.В. , зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 чоловік померлої.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.03.2021 року право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 171,9 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_1 , державна реєстрація права власності проведена 19.11.2020 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, серія та номер: 16769, виданий 19.11.2020 приватним нотаріусом ДМНО Щетіловою О.В.

Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1, 12.06.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №42020042630000214 щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, а саме за фактом здійснення останнім відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , що складається з поз.1-10, загальною площею 171,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 842937612101) ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.07.2018 року.

Таким чином, майно вибуло поза волею власника Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях з державної власності іншим шляхом, а саме на підставі рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2015 року, яке в подальшому скасовано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2016 року.

Просили суд: витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в будівлі у гуртожитку літ.А-2 нежитлове приміщення № 1 на І поверсі, позиції 1-10, загальною площею 171,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 842937612101). Судові витрати просив покласти на відповідача, зокрема стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратура сплачений судовий збір.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2021 року, головуючим суддею у розгляді справи визначено суддю Слюсар Л.П.

23 квітня 2021 року в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом був направлений запит до ВАДР Управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 , відповідь з якого надійшла на адресу суду 13 травня 2021 року.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Слюсар Л.П. від 14 травня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року закрито підготовче провадження

01.02.2022 року від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_8 до суду надійшов відзив на позовну заяву, який був прийнятий судом. Відповідно до заперечень, викладених у відзиві, вказують на те, що ОСОБА_1 не заперечує той факт, що на підставі договору купівлі- продажу від 19.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Щетіловою О.В. вона придбала спірне нежитлове приміщення. Відповідно до договору, продаж нерухомого майна було вчинено за 697600 грн., які продавець отримав від покупця в повному обсязі. Під час оформлення договору купівлі-продажу відсутність заборони відчуження нерухомого спірного майна підтверджена інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна.

ОСОБА_1 зареєструвала право власності на законних підставах та вчинила дії необхідні для обслуговування приміщення, заключила договір з КП «Теплоенерго», про послуги з постачання теплової енергії, з ДТЕК «Дніпропетровські електромережі» про надання послуг з постачання електроенергії, яке здійснювало обслуговування спірного приміщення, змінила замки у приміщенні, протягом усього часу володіння нею сплачувалися необхідні платежі. Наразі відповідач здає приміщення в оренду, що підтверджується договорами, та сплачує податки, як фізична особа-підприємець (ідентифікатор об`єкта оподаткування 37800001 від 03.02.2021 року).

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем прав на спірне приміщення, оскільки воно вибуло від ОСОБА_2 (за яким було зареєстровано не момент вчинення договору купівлі-продажу) з його волі та внаслідок бездіяльності державного органу, а тому витребувано бути не може.

Вказали, що ОСОБА_1 після придбання спірного приміщення витратила кошти на ремонт та обладнання на загальну суму 170911,96 грн., що підтверджується відповідними квитанціями та перевищує вартість приміщення на час вибуття його з володіння.

Зазначила, що позивач дізнався про факт вибуття свого майна до іншої особи після винесення заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17. Відповідач же придбала спірне приміщення 19 листопада 2020 року, а даний позов поданий до суду 21 квітня 2021 року, тобто вважає що позивачем пропущено строк позовної давності. Просили в задоволенні позову відмовити.

14.03.2022 року від керівникаЛівобережної окружноїпрокуратури м.Дніпра Дніпропетровськоїобласті наадресу судунадійшла відповідьна відзив.В якійвказали нате,що непогоджуються зобставинами викладенимиу відзивіта правовоюоцінкою обставинвикладених уньому.Також,позивачем недопущено пропускустроку позовноїдавності щодозвернення вквітні 2021року досуду звимогою витребуваннямайна відвідповідача ОСОБА_1 ,оскільки заочнерішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17 набрало законної сили 03.08.2018 року.

В судовомузасіданні прокурорпідтримав позовні вимоги з підстав наведених в позові та відповіді на відзив на позовну заяву та просив суд позов задовольнити.

Представник позивача Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в судовому засіданні просила суд позов задовольнити з наведених в позові підстав.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд в позові відмовити з підстав наведених в відзиві на позовну заяву.

Треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися. Про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином. Про причину неявки суд не повідомила. Заяв та клопотань до суду не надійшло.

14.12 2022 року представник відповідача та відповідач не з`явилися в судові дебати. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином. Відповідач ОСОБА_1 повторно не з`явилася в судове засідання посилаючись на хворобливий стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України приймаючи до уваги що представником відповідача надано відзив на позовну заяву, відповідач та представник відповідача надавали пояснення в судовому засіданні, тому суд вважає проведення судових дебатів за відсутності відповідача та його представника.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2015 року у справі №184/2042/15-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ВАТ будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення заборгованості з орендної плати, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.03.2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Дніпроважбуд», визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлові приміщення, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1 . А-2 нежитлове приміщення №1 поз.1-10, загальною площею 171,9 кв.м., стягнуто заборгованість з орендної плати.

Спірне нерухоме майно відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року у справі №40/287, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, відносилося до державної власності, так позов Регіонального відділення ФДМУ задоволено частково, визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ «БМФ» «Дніпроважбуд» гуртожитків у м.Дніпропетровську, а саме: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ; визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня 1995 року № 114 в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» цих гуртожитків; визнано недійсним Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21 грудня 1994 року в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_9 по АДРЕСА_10 , АДРЕСА_5 по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_11 по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ; визнано право власності за державою в особі регіонального ФДМУ по Дніпропетровській області на вказані гуртожитки: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , підвал та прибудинкові споруди гуртожитку АДРЕСА_7 та 2,4,5 поверхи, прибудинкові споруди гуртожитку АДРЕСА_8 ; вилучено із незаконного володіння ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» вказані гуртожитки.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2016 року рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2015 року у справі №184/2042/15-ц скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення заборгованості з орендної плати.

Разом з цим, станом на 22 грудня 2016 року право власності на нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_12 , загальною площею 171,9 кв.м. зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення серія та номер 2435, виданий 24 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О..

Передумовою укладення цього договору став договір купівлі-продажу від 16 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В., зареєстрованого в реєстрі за №294, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 купив на нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_12 , загальною площею 171,9 кв.м.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17 за позовною заявою керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про витребування майна із чужого володіння, позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, витребувано у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_12 у буд. літ. А-2 нежитлове приміщення №1 поз. 1-10, загальною площею 171,9 кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 842937612101).

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року заочне рішення індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року залишено без змін.

На виконання Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі №202/436/17, провадження №2/202/853/2017 по цивільній справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про витребування майна із чужого володіння, Індустріальним районним судом 17 травня 2018 року було видано виконавчий лист.

21.05.2018 року постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Михайленко Ю.В. відкрито виконавче провадження №56441814.

Державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Михайленко Ю.В. 29.04.2020 року у виконавчому провадженні №56441814 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.6 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Р.О., зареєстрованого в реєстрі за №191, ОСОБА_3 продав ОСОБА_7 нежитлове приміщення №1 , яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_12 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_12 , загальною площею 171,9 кв.м, зареєстровано за ОСОБА_7 , державна реєстрація права власності проведена 31.07.2018 року на підстав договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, серія та номер: реєстровий №191, виданий 31.07.2018 року приватним нотаріусом ДМНО Бондаренко Р.О..

11.08.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального Швецовою Н.В., у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 08.02.2020 ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, серія та номер:1068, виданий 11.08.2020 року, видавник приватний нотаріус ДМНО Швецова Н.В. , зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 чоловік померлої. Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке в указаній частині посвідчується свідоцтвом складається з нежитлового приміщення № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_12 .

Згідно з Договором купівлі-продажу від 19 листопада 2020 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В., зареєстрованого в реєстрі за №16769, ОСОБА_2 (Продавець) передав у власність, а ОСОБА_1 (Покупець) приймає у власність нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_12 , нежитлове приміщення №1.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.03.2021 року право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_12 , загальною площею 171,9 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_1 , державна реєстрація права власності проведена 19.11.2020 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, серія та номер: 16769, виданий 19.11.2020 приватним нотаріусом ДМНО Щетіловою О.В.

Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1, 12.06.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №42020042630000214 щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, а саме за фактом здійснення останнім відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , що складається з поз.1-10, загальною площею 171,9 кв.м. ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 842937612101) ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.07.2018 року. Досудове розслідування триває.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані Конституцією України, нормами Цивільного кодексуУкраїни та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно змісту ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до ч. 1 ст.15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до змісту ст.ст.316,317,319,321ЦК України встановлено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1ст.386ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 387ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже статтею 388 ЦПК України встановлено порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача. Згідно з положеннями цієї статті власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, та коли такий набувач набув це майно за відплатним договором.

У постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 Верховний Суд України, вирішуючи питання правомірності витребування майна у добросовісного набувача залежно від обставин, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, висловив такий правовий висновок.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Зазначений правовий висновок підтримав у своїй постанові від 05 грудня 2018 року й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 752/2124/16-ц (провадження № 61-20676св18).

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

За пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.

За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17 встановлено, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17 є преюдиціальним для встановлення факту належності спірного майна до державної власності Регіонального відділення фронду Державного майна України по Дніпропетровській та Кіровоградських областях та вирішення питання про його повернення законному власнику.

Щодо заяви відповідача в відзиві на позовну заяву про пропуск строк позовної давності, то суд виходить з наступного.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність (стаття 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17 набрало законної сили 03.08.2018 року, з даним позовом до суду позивач звернувся 21.04.2021 року, тобто строк позовної давності не пропущено.

В судовомузасіданні встановлено,що державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_12 , загальною площею 171,9 кв.м, за ОСОБА_7 , проведена 31.07.2018 року на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, серія та номер: реєстровий №191, виданий 31.07.2018 року приватним нотаріусом ДМНО Бондаренко Р.О., тобто відчуження майна відбулося вже після набрання законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17, а саме 31.07.2018 року та ОСОБА_3 власником спірного майна вже не був, та останній не мав жодного права розпоряджатися вказаним майном, та в подальшому, у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за чоловіком померлої ОСОБА_2 та ним на підставі договору купівлі -продажу 19.11.2020 року продано відповідачу по справі ОСОБА_1 та зареєстровано право власності за нею.

Щодо посилання представника відповідача на бездіяльність позивача, яка полягає в нездійснення державної реєстрації права власності, з внесенням відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після набрання чинності рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17, яким задоволені позовні вимоги керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння, то суд приймає до уваги посилання прокурора на обставини, які унеможливлювали виконання заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 року у справі №202/436/17, державним виконавцем Індустріального ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а саме зупинення виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.08.2018 року (справа №202/436/17, провадження №61-38441ск18).

Суд також погоджується з доводами прокурора, що власник майна був позбавлений можливості після ухвалення заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2017 у справі №202/436/17, внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки вказане рішення переглядалося в Апеляційному суді Дніпропетровської області та в Верховному суді.

Також приймає до уваги, що саме протягом часу розгляду в апеляційній інстанції апеляційної скарги ОСОБА_3 , останній в протиправний спосіб відчужив нежитлове приміщення ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2018 за №191

Таким чином, нежитлове приміщення вибуло поза волею власника Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях з державної власності іншим шляхом, а саме на підставі рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2015 року, яке в подальшому було скасовано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2016 року, та майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

Суд також приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_1 , у разі витребування у неї майна, як покупець майна має право відповідно до ст.661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у неї товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу та отримати відшкодування збитків.

Слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи із вищевикладеного, приймаючи до уваги, що викладені докази не викликають у суду жодних сумнівів щодо їх належності, допустимості, об`єктивності та достатності для вирішення справи по суті, враховуючи, що спірне нежитлове приміщення продано особою, яка заволоділа ним незаконно та без відповідної правової підстави, та куплено відповідачем по даній справі, окрім цього, суд також враховує, що нежитлове приміщення вибуло з володіння позивача, який є законним його власником поза його волі, тому суд відповідно до вимог закріплених в ст.ст. 387, 388ЦК України вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити шляхом витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в будівлі у гуртожитку літ.А-2 нежитлове приміщення № 1 на І поверсі, позиції 1-10, загальною площею 171,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_12 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 842937612101).

Відповідно до ст.141 ЦПК України із відповідача підлягають стягненню на користь на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати по справі, а саме судовий збір за позовом в розмірі 10 314,00 грн. грн.

Керуючись: ст.ст.15,16,316,317,319,321,387,388 ЦК України, ст.ст.2,4,12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області (49051, м.Дніпро, вул.Осіння, буд.8) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м.Дніпро, вул.Центральна, 6, ЄДРПОУ: 13467337) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_13 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), треті особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_14 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_15 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), про витребування майна -задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в будівлі у гуртожитку літ.А-2 нежитлове приміщення № 1 на І поверсі, позиції 1-10, загальною площею 171,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_12 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 842937612101).

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_13 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького,38, МФО 82017, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ: 02909938) сплачений судовий збір в розмірі 10 314,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст буде складено 26.12.2022 року.

Суддя Л.П. Слюсар