Рішення № 108134368, 14.12.2022, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5756/22

Провадження № 2/357/2360/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В. П. ,

секретар судового засідання Чайка О.В ,

за участю представника позивача - адвоката Фатєєва А.О., представника відповідача - адвоката Телющенка П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон перукарня «Золушка» до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук Марина Володимирівна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Салон перукарня «Золушка» (далі «Позивач», «Товариство») звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач»), третя особа - державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на наступні обставини.

21.12.2021 року до складу засновників (учасників) Товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено інформацію про учасника ОСОБА_1 з розміром частки 2 093,24 грн.

Як стало відомо Позивачу, Відповідач набула право на частку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук Мариною Володимирівною 01.12.2021 у спадковій справі № 335/2014.

Проте, свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом має бути визнано недійсним, оскільки воно видане на майно, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

Відповідач є спадкоємцем частки в статутному капіталі ТОВ «Салон перукарня «Золушка» у розмірі 7,24 відсотків, що становить 2 093,24 грн, що належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 була учасником Товариства, проте 25.12.2013 року вона виявила бажання вийти зі складу учасників та просила належну їй частку у розмірі 7,24 відсотків, що становить 2 093,24 грн. виплатити їй до 31.12.2013 року. Вказане підтверджується відповідною нотаріальною заявою, справжність підпису на якій засвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3800.

25.12.2013 року Товариство виплатило ОСОБА_2 за її частку 25 000 грн. На підтвердження повного розрахунку за свою частку в статутному капіталі Товариства ОСОБА_2 в присутності трьох свідків ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) у цей же день написала розписку на ім`я директора Товариства про те, що вона отримала вказану суму грошей за свою частку в Товаристві, а також вказала, що претензій до Товариства вона не має та не буде мати.

Посилаючись на приписи матеріального і процесуального права України, Позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук Мариною Володимирівною 01.12.2021 року у спадковій справі №335/2014.

12.09.2022 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження (а.с. 133-134).

13.09.2022 року судом задоволено заяву Позивача про забезпечення позову та постановлено ухвалу про заборону особам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії, у тому числі внесення змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон перукарня «Золушка» (а.с. 136-140).

23.09.2022 року на адресу суду засобами електронного зв`язку надійшла заява про відмову від позову за підписом виконуючого обов`язки директора Товариства Борщук В.В., в якій зазначено, що даною заявою Товариство відмовляється від позовних вимог до ОСОБА_1 та просить закрити провадження у справі (а.с. 149).

07.10.2022 року на адресу суду від представника Відповідача адвоката Телющенка П.П. надійшов відзив на позов, разом із клопотанням про продовження процесуального строку для його подання та підтвердженням його направлення Позивачу. У відзиві той зазначив, що з огляду на відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу Позивача, він заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі (а.с. 205-207).

25.10.2022 року представником Позивача адвокатом Фатєєвим А.О. подано суду заперечення на заяву ОСОБА_5 про відмову від позову в яких зазначено, що подана до суду заява підписана не уповноваженою особою. До свого заперечення представник Позивача приєднав виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.10.2022 року, у якій директором Товариства зазначена ОСОБА_4 (а.с. 215-218).

26.10.2022 року ухвалою суду заяву про відмову від позову повернуто заявнику, оскільки приєднана до вказаної заяви копія протоколу загальних зборів учасників Товариства від 22.07.2022 року, в якому міститься рішення про звільнення ОСОБА_4 з посади директора та покладення виконання обов`язків директора Товариства на ОСОБА_5 не є передбаченим законом документом, який підтверджує юридичний факт звільнення директора та набуття особою повноважень виконуючого обов`язки директора цього Товариства. У свою чергу, з боку представника Позивача на підтвердження тієї обставини, що діючим керівником Товариства є ОСОБА_4 , надано суду актуальну виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 18.10.2022 року. Оскільки заяву про відмову від позову підписано особою, яка не має повноважень її підписувати, суд дійшов до висновків про необхідність повернути заяву заявнику (а.с.232-233).

23.11.2022 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті (а.с.245).

13.12.2022 року в судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. Пояснив суду, що 04.02.2022 року директору Товариства стало відомо про те, що 21.12.2021 року до складу засновників (учасників) Товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено інформацію про учасника ОСОБА_1 з розміром частки 2 093,24 грн..

Як виявилося пізніше, ОСОБА_1 набула право на частку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В. 01.12.2021 у спадковій справі № 335/2014.

Спірне свідоцтво про право на спадщину має бути визнано є недійсним, оскільки воно видане на майно, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

Як зазначено в оспорюваному свідоцтві, ОСОБА_1 є спадкоємцем частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон перукарня «Золушка» у розмірі 7,24 відсотків, що становить 2 093,24 грн., що належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 була учасником Товариства, проте 25.12.2013 року вона виявила бажання вийти зі складу учасників та просила виплатити до 31.12.2013 року належну їй частку у розмірі 7,24 відсотків, що становить 2 093,24 гривні. Вказане підтверджується відповідною нотаріальною заявою, справжність підпису на якій засвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3800.

Того ж дня, 25.12.2013 року Товариство виплатило ОСОБА_2 за її частку 25 000,00 грн. На підтвердження повного розрахунку за свою частку в статутному капіталі Товариства ОСОБА_2 в присутності трьох свідків ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) 25.12.2013 року написано розписку на ім`я директора Товариства про те, що вона отримала суму грошей в розмірі 25 000,00 грн. за свою частку в Товаристві.

Тобто, 25.12.2013 року у ОСОБА_2 припинено право на частку в розмірі 7,24 відсотків Статутного капіталу, що становить 2 093,24 грн., оскільки у ході реалізації волі останньої як учасника Товариства стосовно виходу зі складу його учасників, остання отримала виплату вартості своєї частки, у зв`язку з чим її корпоративні відносини з Товариством припинено.

Отже, оскільки 25.12.2013 року право на частку у Товаристві ОСОБА_2 припинено, то починаючи з 26.12.2013 року зазначена частка, яку успадкувала відповідач, не належала померлій. Вказана обставина була достовірно відома відповідачу ОСОБА_1 , оскільки, як вже зазначалося вище, вона була свідком виплати Товариством вартості частки ОСОБА_2 , про що ставила особистий підпис у відповідній розписці.

13.12.2022 року в судовому засіданні представник Відповідача не оспорював ті обставини, які обґрунтовуються письмовими доказами та містяться у матеріалах справи: факт виходу у грудні 2013 року ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства та отримання нею при виході грошової компенсації у сумі 25 000,00 грн. за свою частку у розмірі 7,24 відсотків статутного капіталу цього Товариства. При цьому, у задоволенні позовних вимог просив відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

А ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Згідно з приписами статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини згідно із ч. 1 ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1 та 2 частини 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Право учасника на вихід із товариства з обмеженою відповідальністю, передбачене ст. 148 ЦК України та ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» (що діяла на момент написання заяви про вихід ОСОБА_2 ), реалізується ним шляхом вчинення одностороннього правочину - подання товариству відповідної заяви про вихід. І такий правочин не потребує зустрічного волевиявлення чи згоди інших учасників товариства, самого товариства. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/2968/19.

Судом встановлено наступні обставини та зміст спірних правовідносин.

01.12.2021 року ОСОБА_1 у спадковій справі № 335/2014 отримано свідоцтво про право на спадщину від 01.12.2021, яке зареєстровано у Реєстрі за № 1-1842 (а.с.11-12).

21.12.2021 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань державним реєстратором Тодоренко О.В. здійснено реєстраційну дію (1003531070007003102) - державну реєстрацію змін про юридичну особу (зміна складу засновників або зміна відомостей про засновників юридичної особи) Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон перукарня «Золушка» стосовно внесення відомостей про учасника Товариства ОСОБА_1 з часткою у розмірі 7,24 відсотків статутного капіталу цього Товариства, внаслідок успадкування останньою зазначеної частки Товариства, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 Аркатовій ОСОБА_6 (а.с.22-25).

У свою чергу, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 25.12.2013 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області (зареєстровано в Реєстрі за № 3800) останньою за власним волевиявленням здійснено вихід зі складу учасників Товариства (а.с.26).

Цією заявою також підтверджено відсутність з боку ОСОБА_2 жодних матеріальних, майнових, фінансових та інших претензій до Товариства та його учасників.

Довідкою № 421-01/14 підтверджується, що за нотаріальне засвідчення справжності підпису ОСОБА_2 на заяві про вихід зі складу засновників Товариства від 25.12.2013 року сплачено 200,00 грн. (а.с.27).

Відповідно до розписки, написаної власноруч ОСОБА_2 від 25.12.2013 року на ім`я директора Товариства ОСОБА_4 у присутності трьох свідків ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), останньою підтверджено отримання 25.12.2013 року від Товариства грошових коштів у сумі 25 000,00 грн. за свою частку, а також про відсутність жодних претензій (а.с.28).

У ході судового розгляду судом досліджено надані представником Позивача оригінали документів, якими обґрунтовано правові підстави позовної заяви, а саме: статут Товариства (затверджений на загальних зборах учасників Товариства на підставі протоколу № 1 від 15.05.2013 року), наказ № 1 від 02.07.1992 року про призначення ОСОБА_4 на посаду директора Товариства, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 04.02.2022, нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 25.12.2013 року про вихід з Товариства, довідку № 421-01/14 від 25.12.2013 року, заяву ОСОБА_2 від 25.12.2013 року про отримання грошової компенсації від Товариства за свою частку, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 18.10.2022 року.

При цьому, суд відхиляє доводи представника Відповідача про те, що написана ОСОБА_2 власноруч вказана розписка від 25.12.2013 року про отримання грошової компенсації від Товариства за свою частку не може бути належним доказом підтвердження розрахунку за її частку внаслідок зазначення у шапці відповідної розписки «Директору ТОВ «Золушка» ОСОБА_4 », замість повної назви Товариства, оскільки матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 мала частку у розмірі 7,24 відсотків статутного капіталу цього Товариства, що становить 2093,24 грн. та дійсно 25.12.2013 року виявила бажання вийти зі складу учасників з отриманням відповідної грошової компенсації за частку.

Отже, зазначеними документами підтверджується, що 26.12.2013 року частка у розмірі 7,24 відсотків статутного капіталу Товариства , яку успадкувала ОСОБА_1 , вже більше не належала ОСОБА_2 , внаслідок реалізації нею свого права на вихід зі складу учасників Товариства.

Наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності дають підстави зробити висновок про наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 01.12.202 року, оскільки вказане свідоцтво видано на майно, яке не належало спадкодавцю.

При цьому, суд не погоджується з доводами представника Відповідача про відсутність жодного порушеного права та охоронюваного законом інтересу Позивача, оскільки внаслідок успадкування у такий спосіб ОСОБА_1 частки Товариства у розмірі 7,24 відсотків його статутного капіталу, яка належала померлій ОСОБА_2 , саме Товариство 25.12.2013 року здійснило грошову компенсацію за відповідну частку у сумі 25 000,00 грн., що доведено у судовому засіданні. Разом з цим, ОСОБА_1 має можливість незаконно використовувати частку у Товаристві, що зумовлює необхідність задоволення позовних вимог. Наявні всі правові підстави для цього.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих сторонами доказів.

При цьому суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому сплачений Позивачем судовий збір у загальному розмірі 3640,00 грн. за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача (а.с. 32). Недоплачену частину судового збору у розмірі 81,50 грн. (2481,00 грн. + 1240,50 грн. = 3721,50 грн. 3640,00 грн. = 81,50 грн.) необхідно стягнути з Відповідача на користь держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон перукарня «Золушка» до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук Марина Володимирівна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук Мариною Володимирівною 01.12.2021 року у спадковій справі №335/2014.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон перукарня «Золушка» судовий збір в розмірі 3640,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 81,50 грн.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Салон перукарня «Золушка», місцезнаходження: 09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Олеся Гончара будинок 11, ЄДРПОУ: 20605260.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Третя особа: Державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук Марина Володимирівна, місцезнаходження: 09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Павліченко будинок 65-А.

Повне судове рішення складено 26.12.2022 року.

Суддя В. П. Цукуров