Ухвала суду № 108078098, 26.12.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

26 грудня 2022 рокуСправа № 280/7135/22 м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого: судді Семененко М.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі відповідач), в якій позивач просить суд зобов`язати відповідача зняти (скасувати) арешт (заборону відчуження) з майна ОСОБА_1 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14722729 від 28.07.2014 09:20:06, державним реєстратором Долговець Кирилом Вячеславовичем, Запорізьке міське управління юстиції, Запорізька область, обтяжувач: Ленінський ВДВС Запорізького МУЮ, код ЄДРПОУ 35036926.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

За змістом позову, позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Ленінському ВДВС у м.Запоріжжі перебувало виконавче провадження №41416279, відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса №3355 від 20.11.2013 про звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку за кредитним договором №612-99/К-07 від 24.09.2007, що належить на праві власності позивачу, в межах якого накладено арешт на майно боржника. 22.07.2014 на адресу Ленінського ВДВС у м. Запоріжжі стягувачем подано заяву про закінчення виконавчого провадження. Станом на 24.01.2022 у позивача відсутня заборгованість за Кредитним договором №612-99/К-07 від 24.09.2007, у зв`язку з чим в інтересах позивача представником направлялась заява про скасування арештів з майна боржника до Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі. Згідно інформації Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі здійснити перевірку вказаного виконавчого провадження на предмет наявності чи відсутності порушень Закону України «Про виконавче провадження» не представляється можливим, оскільки воно було знищено зі спливом строку зберігання. Позивач зазначає, що наявність арештів на все майно скаржника порушує його право власності, яке захищається Конституцією та Законодавством України, а тому він звертається з вказаною скаргою на бездіяльність виконавця. Посилається на положення статті 391 Цивільного кодексу України, відповідно до яких власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Слід зазначити, що визначальною відмінністю справи адміністративної юрисдикції є те, що особа звертається за захистом від неправомірних дій чи бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень.

У даному позові позивач не оскаржує правомірність накладення арешту на належне йому нерухоме майно, а лише просить зобов`язати скасувати вказаний арешт, оскільки такий на сьогоднішній день порушує його право мирно володіти майном.

Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій або бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, в яких виник спір.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового, приватного права чи інтересу. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 826/12775/15, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19, постановленої у справі за позовом до органу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника, зазначено, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Аналогічні висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 911/1247/18).

Відтак, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виникають з цивільних правовідносин, та відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами адміністративного судочинства законом не передбачено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 30.10.2019 по справі №320/1140/19.

Враховуючи відсутність відкритого (не завершеного) виконавчого провадження і те, що матеріали такого виконавчого провадження знищено, беручи до уваги положення частини другої статті 30 ЦПК України, можна дійти висновку, що заявлений у позові спір з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У свою чергу в силу положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 241, 243, 248 КАС України, суддя -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд даної справи має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 26.12.2022

Суддя М.О. Семененко