Рішення № 108051530, 23.12.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15342/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2022 рокумісто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій

в с т а н о в и в :

I. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул. Стрийська, 35 в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати дії (нарахування боргу та оформлення вимоги про сплату боргу) відповідача, який без фізичної звірки даних про сплату страхувальником позивача (Львівським національним університетом імені Івана Франка) необхідних сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування додатково в автоматичному режимі ІС Податковий блок за 2017-2020 роки протиправно/безпідставно нарахував неіснуючий борг (заборгованість), який вказаний у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 03.06.2021 №Ф-5035-51 (по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), що становить 37788,74грн станом на 10.09.2022), оскільки такі дії суперечать вимогам законодавства України, відповідно до норм якого ОСОБА_1 немає боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки.

Позов обґрунтований протиправністю дій відповідача щодо нарахуванню позивачу боргу (заборгованості) по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) за 2017-2020 роки.

Так, позивач стверджує, що з 2007 року він зареєстрований як приватний підприємець, проте з 2015 року він призупинив господарську діяльність, про що письмово повідомив податковий орган. Також з 16.09.2015 він працює за трудовим договором на посаді доцента кафедри історії держави, права та політико-правових вчень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

18.11.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній проти позову заперечив. Вважає, що сплата єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) повинна здійснюватися незалежно від отримання платниками ЄСВ доходу від провадження незалежної професійної діяльності.

II. Рух справи

Ухвалою від 02.11.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

III. Фактичні обставини справи

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 19.01.2007 по 17.11.2021 був зареєстрований як приватний підприємець та перебував на податковому обліку відповідача. За 2017-2020 роки відповідач нарахував позивачу заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, яка становить 37788,74грн.

У зв`язку з несплатою суми заборгованості зі сплати єдиного внеску в добровільному порядку відповідач сформував податкову вимогу №Ф-5035-51 від 03.06.2021 на суму 37788,74грн.

Про існування вказаної податкової вимоги позивач дізнався у серпні 2022 року з інформації, наведеної в особистому кабінеті платника податків. Доказів протилежного відповідачем не надано.

19.08.2022 позивач звернувся до відповідача зі зверненням про визнання безпідставним (помилковим) нарахування йому податкового боргу на суму 37788,74 грн.

З відповіді Головного управління ДПС у Львівській області від 12.09.2022 №16375/6/13-01-24-11 вбачається, що у задоволенні заяви позивача відмовлено з тих підстав, що нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є правомірним.

Вважаючи протиправними дії податкового органу щодо нарахування йому єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. Позиція суду

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон №2464-VI).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі Закон України № 2464-VI).

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно вказаним Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Зі змісту абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції станом на 2013 рік зазначалось, що Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1статті 4 вказаного Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої таким Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу;

В абзаці 1 пункту 1, пункті 2 та пункті 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» видно, що (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 вказаного Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 вказаного Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої таким Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці повинні сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-7 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається, що у спірний період (з 2017 по 2020 роки) був найманим працівником у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Вказане також підтверджується довідкою Львівського національного університету імені Івана Франка від 19.10.2022 №827, згідно з якою позивач з 16.09.2015 працює за трудовим договором на посаді доцента кафедри історії держави, права та політико-правових вчень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

З урахуванням викладеного, суд висновує, що за період з 2017 по 2020 роки позивач був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник і саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Разом з тим, суд зазначає, що контролюючий орган не надав доказів отримання позивачем доходу від провадження підприємницької діяльності за спірний період.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що оскаржена вимога фактично спричиняє подвійну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

Приймаючи спірне рішення, відповідач зазначені обставини залишив поза увагою, що свідчить про його необґрунтованість.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, суд висновує про протиправність нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки у сумі 37788,74грн.

Водночас, суд звертає увагу, що дії відповідача щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску, не можуть бути самостійним предметом оскарження, оскільки не мають самостійного юридичного значення, не порушують самі по собі права позивача та повністю охоплюються оскарженою податковою вимогою. Тому в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача необхідно відмовити повністю.

З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, керуючись частиною 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5035-51 від 03.06.2021.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5035-51 від 03.06.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ ВП 43968090, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

СуддяА.Г. Гулик