Рішення № 108051529, 23.12.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15652/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2022 рокумісто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною і скасування вимоги

в с т а н о в и в :

I. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул. Стрийська, 35 в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу як самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2021 №5423-50.

Позов обґрунтований протиправністю дій відповідача щодо нарахуванню позивачу боргу (заборгованості) по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) за 2017-2020 роки.

Так, позивач стверджує, що з 25.08.2011 по 15.07.2015 вона провадила незалежну професійну діяльність приватну нотаріальну діяльність. Проте, наказом Головного управління юстиції у Львівській області від 13.07.2015 №140/6 нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 припинено. В подальшому в період з 16.07.2015 по 16.03.2016 позивач не працювала, не була зареєстрована самозайнятою особою чи фізичною особою-підприємцем. Крім того, в період з 17.03.2016 по 02.07.2018 позивач працювала за трудовим договором у ТзОВ «Брама».

Проте, за період з 2017 по 2020 роки відповідач продовжував нараховувати позивачу єдиний соціальний внесок, у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 38888,64грн.

28.11.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній проти позову заперечив. Вважає, що сплата єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) повинна здійснюватися незалежно від отримання платниками ЄСВ доходу від провадження незалежної професійної діяльності.

20.12.2022 позивач подала до суду додаткові пояснення, в яких вказала, що про існування оскарженої вимоги вона довідалася 19.10.2022 з листа відповідача від 19.10.2022 №18060/6/13-01-24-11.

II. Рух справи

Ухвалою від 07.11.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову чи доказів у справі не вживались.

III. Фактичні обставини справи

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 25.08.2011 по 15.07.2015 провадила незалежну професійну діяльність приватну нотаріальну діяльність на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності від 15.08.2011 №381.

Наказом Головного управління юстиції у Львівській області від 13.07.2015 №140/6 нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 припинено, реєстраційне посвідчення анульоване.

Відповідно до даних інтегрованої картки по єдиному соціальному внеску станом на 01.06.2015 у позивача існувала переплата у сумі 12783,77грн.

За 2017-2020 роки відповідач нарахував позивачу заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 38888,64грн.

17.02.2021 позивач подала до податкового органу заяву про зняття з обліку як самозайнятої особи.

У зв`язку з несплатою суми заборгованості зі сплати єдиного внеску в добровільному порядку відповідач сформував податкову вимогу від 23.11.2021 №Ф-5423-50 на суму 26104,97 грн.

Про існування вказаної податкової вимоги позивач дізналася 19.10.2022 з листа відповідача від 19.10.2022 №18060/6/13-01-24-11. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Вважаючи протиправними дії податкового органу щодо нарахування їй єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки, позивач звернулася до суду з цим позовом.

IV. Позиція суду

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон №2464-VI).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі Закон України № 2464-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2464-VI (в редакції від 08.07.2010) реєстр застрахованих осіб автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Згідно абзацу 2 частини другої статті 30 Закону №2464-VI відомості про фізичних осіб підприємців та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, подаються безпосередньо зазначеними особами.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-6 затверджений «Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Порядок №21-6).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку №21-6 Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - платники єдиного внеску).

Згідно пункту 4.1 Порядку №21-6 платники єдиного внеску (крім фізичних осіб), на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», беруться на облік в органах Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них заяви за формою згідно з додатком 4.

Платники єдиного внеску (фізичні особи), на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», беруться на облік в органах Пенсійного фонду за місцем проживання не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них заяви за формою згідно з додатком 4 або 5. Заява зазначеними платниками подається в 10-денний термін із дня початку провадження відповідної діяльності або укладення трудового договору з найманим працівником чи укладення договору цивільно-правового характеру з фізичною особою. (пункт 4.2 Порядку №21-6).

Із наведених положень Порядку №21-6 вбачається, що з прийняттям 08.07.2010 Закону №2464-VI взяття на облік платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю і, зокрема, нотаріальною діяльністю, здійснюється виключно за заявою таких осіб.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 №458 затверджено «Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі МЮУ) 25.09.2013 за №1646/24178; далі Порядок №458), який також поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464.

Відповідно до пунктів 1,3,4 розділу ІІІ Порядку №458 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», органом доходів і зборів здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них заяви про взяття на облік платником єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1. На основі документів, зазначених у пункті 2 цього розділу, вносяться відповідні записи в реєстр страхувальників, а одержані копії документів підшиваються до облікової справи платника єдиного внеску. Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», органом доходів і зборів наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2, в якому зазначається клас професійного ризику виробництва.

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються «Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162 (зареєстровано в МЮУ 03.12.2014 за № 1553/26330; далі Порядок №1162) (пункт 2 розділу І Порядку №1162). Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку №1162).

Пунктом 1 Розділу V Порядку №1162 передбачено, що у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755, платник єдиного внеску зобов`язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ згідно з додатком 5 до цього Порядку та копії таких документів

Отже, враховуючи диспозицію вказаною правової норми даний порядок поширюється на платників податків, які самостійно прийняли рішення про припинення своєї діяльності.

Однак, самостійного рішення про припинення діяльності позивач не приймала, діяльність позивача як нотаріуса припинено, у зв`язку з анулюванням реєстраційного посвідчення по реєстрацію приватної нотаріальної діяльності від 15.08.2011 №381 на підставі наказу Головного управління юстиції у Львівській області від 13.07.2015 №140/6.

Крім того, Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів, де розділом XI урегульований порядок зняття з обліку платників податків у контролюючих органах. Підпунктом 3 пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів передбачено, що внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється, зокрема, у разі анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності або скасування реєстраційної дії щодо державної реєстрації фізичної особи підприємцем, - з дати такого анулювання чи скасування.

Отже, з дня анулювання посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності від 15.08.2011 №381 згідно з наказом Головного управління юстиції у Львівській області від 13.07.2015 №140/6, тобто з 15.07.2015 позивач не здійснює приватної нотаріальної діяльності, а відтак припинила діяльність як самозайнята особа.

Таким чином, позивач не належить до категорії осіб, які є платниками єдиного внеску відповідно до норм, встановлених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки не здійснює приватної нотаріальної діяльності внаслідок її припинення.

Суд також враховує, що за період з 17.03.2016 по 02.07.2018 позивач працювала за трудовим договором у ТзОВ «Брама».

Оцінюючи вказану обставину, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як само зайняті особи, проте фактично доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як самозайнята, проте доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням викладеного, суд висновує, що у період з 17.03.2016 по 02.07.2018 позивач була учасницею системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник і саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Разом з тим, суд зазначає, що контролюючий орган не надав доказів отримання позивачем доходу від провадження підприємницької чи іншої діяльності у спірний період.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що оскаржена вимога фактично спричиняє подвійну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

Приймаючи спірне рішення, відповідач зазначені обставини залишив поза увагою, що свідчить про його необґрунтованість.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким сином суд висновує про відсутність підстав для нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки.

Водночас, суд звертає увагу, що дії відповідача щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску, не можуть бути самостійним предметом оскарження, оскільки не мають самостійного юридичного значення, не порушують самі по собі права позивача та повністю охоплюються оскарженою податковою вимогою. Тому в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача необхідно відмовити повністю.

З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2021 №Ф-5423-50.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропрційно задоволеним вимогам у розмірі 496,2 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2021 №Ф-5423-50.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ ВП 43968090, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість)грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

СуддяА.Г. Гулик