Рішення № 10795597, 12.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/24512.08.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арія Вин» До           Науково-виробничої фірми «Зігфрід»

Про           стягнення 9223,89 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Погорілий Д.І. – по дов. № б/н від 30.10.2010

Від відповідача не з‘явився

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арія Вин»про стягнення з Науково-виробничої фірми «Зігфрід»9223,89 грн. заборгованості , яка складається з: 8935,98 грн. основного боргу по сплаті отриманого товару, 248,98 грн. пені та 38,93 грн. –3% річних в зв‘язку з неналежним виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки продукції № 501/ДАО-859 від 02.03.2009.

В судовому засіданні 12.08.2010 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 6435,98 грн. основного боргу, пені у розмірі 266,26 грн. та 43,38 грн. –3% річних.

Відповідач в судове засідання 12.08.2010 не з‘явився.

Проте відповідачем через відділ діловодства суду 12.08.2010 подано письмовий відзив на позов, в якому відповідач просить розгляд справи відкласти, в зв‘язку з неможливістю направити повноважного представника для участі у справі. Проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки відповідно до п. 4.2. договору термін оплати 21 календарних днів з моменту реалізації покупцем отриманого товару. Відповідно до укладеного договору поставлену позивачем для реалізації продукцію відповідач не реалізував, тому у позивача на сьогодні відсутні правові підстави вимагати стягнення коштів за продукцію. Яка знаходиться на торгівельних полицях і на сьогодні не реалізована.

Розглянувши заявлене клопотання про відкладення розгляду справи суд відзначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не зазначено поважної причини з якої відповідач не має можливості направити представника.

Крім того, стаття 28 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що представництво юридичних осіб можуть здійснювати не тільки представники, що діють на підставі довіреностей а й керівники підприємства та інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами.

В судовому засідання 12.08.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

02.03.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арія Вин»(поставщик) та Науково-виробничою фірмою «Зігфрід»(покупець) було укладено договір поставки продукції № 501/ДАО-859 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору поставщик зобов‘язався поставити окремими партіями та передавати у власність покупцю за замовленнями товар, а покупець зобов‘язався приймати товар, реалізовувати його і оплачувати. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначена у накладних на кожну окрему партію.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість проданого товару, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 6435,98 грн. та нараховані пеня у розмірі 266,26 грн. та 3% річних в сумі 43,38 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п. 4.1. договору, ціна на товар вказана в товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній. Вартість товару є узгодженою сторонами за наявності печаток (штампів) сторін на накладній. Накладні виконують функцію специфікації.

Як вбачається з матеріалів справи позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних № АС-0008323 від 30.12.2009 на суму 4 435,98 грн. та № АС-0007404 від 30.11.2009 на суму 6 817,44 грн., разом на суму 11 253,42 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору термін оплати 21 календарних днів з моменту реалізації покупцем отриманого товару.

Твердження відповідача про те, що товар ще не реалізований не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем належних доказів на підтвердження викладеного не подано.

Як свідчать матеріали справи 14.05.2010 позивачем було направлено відповідачу претензію за № 1 від 14.05.2010 з вимогою в строк до 22.05.2010 сплатити вартість товару в розмірі 8935,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка складає 6 435,98 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6 435,98 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у разі затримки оплати за отриманий товар, покупець зобов‘язаний постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов’язання щодо оплати вартості товару.

Позивач нараховує пеню на суму боргу 6 435,98 грн. за період з 23.05.2010 по 12.08.2010 в розмірі 266,26 грн.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.3. договору, розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить 266,26 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 266,26 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних в сумі 43,38 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 43,38 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арія Вин»обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 825 від 05.08.2009, яка втупила в дію 13.08.2009, внесено зміни до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», згідно якої розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у господарських справах встановлено в сумі 236 грн.

Згідно листа Територіального управління державної судової адміністрації в місті Києві Державної судової адміністрації України від 23.06.2010 № 1021-4/4 станом на 23.06.2010 станом на 23.06.2010 змінено реквізити при сплаті судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ, які розглядаються Господарським судом міста Києва.

Проте, додане позивачем до позовної заяви платіжне доручення № 367 від 17.05.2010 про сплату витрат на за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є належним доказом сплати зазначених витрат, оскільки витрати були сплачені за діючими на день оплати реквізитами.

Позивач 23.07.2010 в якості доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу подав інше платіжне доручення № 460 від 20.07.2010 про сплату витрат в розмірі 236 грн. за зміненими реквізитами.

Отже, за розгляд даного позову позивачем сплачено витрати в більшому розмірі ніж передбачено.

Відповідно до положення пункту 13 статті 6 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ», повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи.

Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Стаття 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» передбачає часткове повернення сплаченого державного мита у випадку внесення його в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Враховуючи викладене, зайве сплачені позивачем витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Науково-виробничої фірми «Зігфірд»(м. Київ, м. Київ, вул. Луначарського, 24 код ЄДРПОУ 30373911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арія Вин»(Одеська область, Тарутинський район, смт. Тарутине, вул. Панасенко Кавпітана, 1 А, код ЄДРПОУ 31851973) 6 435 (шість тисяч чотириста тридцять п»ять) грн. 98 коп. основного боргу, 266 (двісті шістдесят шість) грн. 26 коп. пені, 3% річних в сумі 43 (сорок три) грн. 38 коп., 102 (сто дві) грн. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Арія Вин» (Одеська область, Тарутинський район, смт. Тарутине, вул. Панасенко Кавпітана, 1 А, код ЄДРПОУ 31851973) з Державного бюджету України зайві сплачені платіжним дорученням № 460 від 20.07.2010 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. Платіжне доручення № 460 від 20.07.2010 залишається в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/245.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 13.08.2010.