Рішення № 10795237, 12.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.08.10 р.                     Справа № 20/120                               

Суддя господарського суду Донецької області Донець О.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь”, м.Маріуполь

до відповідача Приватного підприємства „Н-Транс”, м.Маріуполь

про стягнення 250191,97 грн.

За участю представників:

від позивача: Медников М.Є. – дов, Медникова О.С. - директор

від відповідача: Продун А.М. – дов.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь”, м.Маріуполь, із позовом до Приватного підприємства „Н-Транс”, м.Маріуполь, про стягнення 250191,97 грн., з яких 223526,15 грн. – сума основного боргу, 14309,22 грн. – сума пені, 2094,03 грн. – сума 3% річних, 10262,58 грн. – сума інфляції.

Крім того, у своєму позові позивач просить суд розірвати договір поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р., укладений між Приватним підприємством „Н-Транс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь”.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на факт порушення відповідачем умов договору поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р., приписи Господарського та Цивільного кодексів України та на надані суду документи, що наявні в матеріалах справи.

У письмових поясненнях від 03.06.10 р. позивач вважає, що відповідачем було порушено приписи ст.698 Цивільного кодексу України. Також позивач зазначає, що відповідачем необґрунтовано не були підписані видаткові накладні на поставку товару у січні 2010 р., а саме видаткова накладна від 11.01.10 р. № 11/01-01 на суму 32289,60 грн., видаткова накладна від 19.01.10 р. № 19/01-01 на суму 30384,00 грн., видаткова накладна від 26.01.10 р. № 26/01-01 на суму 23268,00 грн.

Заявою від 17.06.10 р. позивач залучив до матеріалів справи реєстр податкових накладних за період з 03.06.08 р. по 31.01.10 р., рахунки-фактури, акти звірки взаємних розрахунків.

Відповідач проти позову заперечив, про що надав суду письмовий відзив на позов від 17.06.10 р., в якому позовні вимоги вважає безпідставними та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування свого відзиву відповідач посилається на надані суду документи, що наявні в матеріалах справи.

У письмових поясненнях від 23.06.10 р. відповідач вважає викладені позивачем доводи безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставина справи. Крім того, у своїх поясненнях відповідач вважає, що підстави для задоволення позову ТОВ „Прогрес Маріуполь” про стягнення з ПП „Н-Транс” грошових коштів відсутні у зв’язку із недоведеністю заборгованості. В обґрунтування своїх пояснень відповідач посилається на надані суду документи, що наявні в матеріалах справи.

24 червня 20010 року позивач звернувся до суду із письмовими запереченнями на відзив відповідача, в яких повністю заперечив проти доводів відповідача та вважає їх необґрунтованими та недостовірними. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем повністю надана недостовірна інформація, яка не підтверджена ні єдиним доказом.

У письмових поясненнях від 12.07.10 р. відповідач вважає, що позивач в порушення приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України в наданих суду „Запереченнях на відзив відповідача від 16.06.2010 р.” не підтверджує ті фактичні обставини спору, на які сам неодноразово посилався як на підставу свої позовних вимог, у зв’язку із чим вважає, що позов про стягнення грошових коштів за договором поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р. не підлягає задоволенню.

15 липня 2010 року позивач звернувся до суду із письмовим клопотанням про витребування доказів, в якому просив суд витребувати від відповідача податкові накладні за період з червня 2008 р. по грудень 2009 р., реєстр отриманих податкових накладних за період з 03.06.08 р. по 31.01.10 р.

У додаткових поясненнях від 15.07.10 р. позивач підтримав позовні вимоги щодо розірвання договору поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р. на підставі ст.651 Цивільного кодексу України. Також позивач вважає, що всі ствердження відповідача не підтверджені ні єдиним доказом та не відносяться до суті спору.

12 серпня 2010 року відповідач надав суду письмові пояснення, в яких вважає вимоги позивача щодо прийняття та підписання видаткових накладних на дизельне паливо у січні 2010 року безпідставними, оскільки вони порушують господарську самостійність юридичної особи. Також відповідач зазначає, що доводи позивача щодо правомірності ненадання ним на підтвердження доводів про відвантаження пального автоцистернами відповідачу товарно-транспортних накладних є надуманими та в правовому відношенні некоректними, у зв’язку із чим відповідач вважає позов ТОВ „Прогрес Маріуполь” безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 12.08.10 р. відповідач заявив усне клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи для визначення питання про дату відвантаження товару та його вартість.

За клопотанням сторін строк розгляду справи було продовжено в порядку ч.4 ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошувались перерви з 17.06.10 р. до 24.06.10 р., з 15.07.10 р. до 02.08.10 р.

           Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

02 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь” (далі-Продавець) та Приватним підприємством „Н-Транс” (далі-Покупець) було укладено договір поставки № 02/06-01 (далі-Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, Продавець зобов’язався у порядку та на умовах, визначених Договором передати у власність Покупцю товар – паливно-мастильні матеріали в асортименті, а Покупець зобов’язався в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти та оплатити товар.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що кількість, ціна, одиниці виміру товару, який поставляється за Договором, зазначаються у рахунках на оплату, які попередньо узгоджуються сторонами.

Згідно із п.п.3.1, 3.2 Договору, Продавець відпускає товар зі свого складу. Датою поставки є дата отримання Покупцем товару, яка відображена у накладній на отримання товару.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що форма оплати – передоплата або оплата на розрахунковий рахунок Продавця на протязі одного дня з моменту отримання товару.

Відповідно до п.5.3 Договору, при несвоєчасній оплаті Покупець оплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Як стверджує позивач, починаючи з 2009 р. по січень 2010 року позивачем на адресу відповідача був поставлений товар на загальну суму 1832610,76 грн. Факт поставки підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а також виданими відповідачем довіреностями на отримання ТЦМ.

За кожну поставку позивачем відповідачу виставлялись рахунки-фактури на оплату поставленого товару на загальну суму 1832610,76 грн.

За ствердженням позивача, відповідач отриманий товар сплатив частково в сумі 1589084,61 грн.

22 березня 2010 року позивач звернувся до відповідача із вимогою сплатити у триденний строк заборгованість за поставлений товар в сумі 223526,15 грн., яка отримана відповідачем 23.03.10 р., про що свідчить квитанція № 380440185636 від 22.03.10 р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не були підписані видаткові накладні на поставку товару у січні 2010 р., а саме видаткова накладна від 11.01.10 р. № 11/01-01 на суму 32289,60 грн., видаткова накладна від 19.01.10 р. № 19/01-01 на суму 30384,00 грн., видаткова накладна від 26.01.10 р. № 26/01-01 на суму 23268,00 грн.

29 березня 2010 року позивач повторно направив на адресу відповідачу вимогу про сплату заборгованості та вимогою підписати видаткові накладні. Крім того, у зазначеній вимозі позивач виступив з ініціативою розірвати договір поставки № 02/06-1 від 02.06.08 р. Зазначена вимога була отримана відповідачем 08.04.10 р., про що свідчить поштове повідомлення про вручення.

Посилаючись на те, що зобов’язання по сплаті заборгованості за поставлений за договором № 02/06-01 від 02.06.08 р. товар в сумі 223526,15 грн. відповідач не виконав, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 250191,97 грн., з яких 223526,15 грн. – сума основного боргу, 14309,22 грн. – сума пені, 2094,03 грн. – сума 3% річних, 10262,58 грн. – сума інфляції.

Крім того, у своєму позові позивач просить суд розірвати договір поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р., укладений між Приватним підприємством „Н-Транс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь”.

Відповідач проти позову заперечив, про що надав суду письмові відзиви на позов.

Згідно із ст.4-2) Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.4-3) зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.43 зазначеного кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, зокрема, посилається на видаткові накладні.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинним документом є - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Одним з таких документів є накладна, якою оформлюється факт приймання-передачі суб’єктами господарювання товарно-матеріальних коштовностей.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні на поставку товару у січні 2010 р., а саме видаткова накладна від 11.01.10 р. № 11/01-01 на суму 32289,60 грн., видаткова накладна від 19.01.10 р. № 19/01-01 на суму 30384,00 грн., видаткова накладна від 26.01.10 р. № 26/01-01 на суму 23268,00 грн. не підписані з боку отримувача, тобто позивачем не надано суду доказів узгодження ціни та доказів підтвердження самого факту поставки товару.

Докази попереднього узгодження сторонами ціни товару у рахунках також відсутні.

Таким чином, оскільки позивачем не надано суду належних доказів в підтвердження факту поставки в січні 2010 року, а отже й наявності боргу у відповідача перед позивачем за цей період, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Свої позовні вимоги позивач підтверджує наявними в матеріалах справи договором поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р., видатковими накладними, вимогами, рахунками-фактурами.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 137584,55 грн. – суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 9911,44 грн. – суми пені, 1450,45 грн. – суми 3% річних, 7243,93 грн. – суми інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, у своєму позові позивач просив суд розірвати договір поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р., укладений між Приватним підприємством „Н-Транс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь”.

Відповідно до п.8.1 Договору, Договір вступає в законну силу з моменту підписання його сторонами та діє до 02 червня 2009 року.

Згідно із п.8.2 Договору, у випадку, якщо до закінчення строку дії Договору ні одна із сторін не подала у письмовому вигляді повідомлення про розірвання Договору, Договір вважається пролонгованим на наступні 12 місяців.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії Договору.

Відповідно до ст.631 зазначеного кодексу, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

В силу ст.639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ст.654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З вищенаведеного випливає, що у разі, якщо договором передбачений певний порядок та форма продовження строку його дії, договір може вважатися продовженим лише за умови дотримання сторонами цього порядку та форми.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 29.03.10 р. звертався до відповідача із пропозицією розірвати договір поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р.

Таким чином, термін дії договору поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р. закінчився 02 червня 2010 року, тобто під час вирішення даного спору.

Враховуючи вищевикладене, провадження у справі в цій частині позову слід припинити у зв’язку з відсутністю предмету спору відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем, зокрема, заявлена позовна вимога про розірвання договору, строк дії якого сплинув в процесі розгляду справи.

Заперечення відповідача проти позову в цілому суд до уваги не приймає з огляду на вищевикладене.

Клопотання відповідача про призначення судової експертизи судом залишено без задоволення за необґрунтованістю та достатністю матеріалів справи для вирішення спору по суті.

Судові витрати покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, п.1-1 ст.80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.509, 525, 526, 530, 657 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь”, м.Маріуполь, до Приватного підприємства „Н-Транс”, м.Маріуполь, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Н-Транс” (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Артема, 82; поточний рахунок 26000003501 в ЗАТ „Донгорбанк”, МФО 335786, ЄДРПОУ 31190976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Маріуполь” (87549, Донецька область, м.Маріуполь, бул.Шевченка, б.76, кв.54; поточний рахунок 26000301718067 у філії Жовтневого відділення ПІБ в м.Маріуполь, МФО 334475, ЄДРПОУ 32787724) 137584,55 грн. – суму основного боргу, 9911,44 грн. – суму пені, 1450,45 грн. – суму 3% річних, 7243,93 грн. – суму інфляції, 1614,96 – суму витрат по сплаті державного мита, 147,33 грн. – суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти майнових позовних вимог – відмовити.

Провадження у справі щодо розірвання договору поставки № 02/06-01 від 02.06.08 р. – припинити.

Видати наказ у встановленому порядку.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 12.08.10 р.

Повне рішення складено 17.08.10 р.

Суддя                               

Надруковано 3 примірники:

1          позивачеві;

1 – відповідачеві;

1 – у справу

Вик.Канаховська В.В.