Рішення № 10793374, 10.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

10.08.2010Справа №2-18/3253-2010 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Арда», м. Дніпропетровськ ( 49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1)

До відповідача – Фізичної особи-підприємця Нагорної Рити Вікторівни, м. Ялта (98637, АР Крим, м. Ялта, вул. Рєчна, буд. 14)

Про стягнення 21915, 48 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Смоляр М.П. – представник, довіреність від 15.03.2010 року.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда», м. Дніпропетровськ – позивач, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Нагорної Рити Вікторівни, м. Ялта – відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача загальну суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 19418, 35 грн., 3 % річних в розмірі – 318, 78 грн., неустойку в розмірі – 2178, 35 грн., а всього в розмірі – 21915, 48 грн. ( двадцять одна тисяча дев’ятсот п'ятнадцять грн.. 48 коп.)

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей ст. 193, ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 530 Цивільного кодексу України та мотивуються тим, що 30.06.2009 р. між позивачем та відповідачем був підписаний Договір поставки № 1075-СИМ. Відповідно до умов Договору позивач належним чином передав товар у власність відповідача, на суму 40743, 90 грн. що засвідчують видаткові накладні, підписані представником відповідача. На момент звернення позивача до суду відповідачем отриманий товар був оплачений лише частково, хоча відповідно договору, він був зобовя’заний оплачувати кожну партію переданого товару не пізніше 21 календарних днів з дня її поставки, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

10.08.2010 року представник позивача у судовому засіданні надав суду новий розрахунок заборгованості, відповідно з яким сума пені становить 1254,83 грн.

Суд залучає такий розрахунок до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання тричі не з’явився. Суду причини неявки не відомі. Про день та час судового засідання відповідач був сповіщений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.

Суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

30.06.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Арда» (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Нагорною Ритою Вікторівною (покупець) укладено договір поставки № 1075-сим.

Відповідно до пункту 2.1 договору, постачальник зобов’язується передати у власність покупця, а покупець приймати і оплачувати на у мовах і у порядку, визначених цим договором, товар у асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у виконання своїх зобов’язань за договором поставки від 30.06.2009 року позивач поставив відповідачеві товар на суму 40743,90 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 10-23).

Відповідач зазначений товар отримав, про що свідчать підпис та штамп відповідача у графі «отримав» видаткових накладних.

Згідно з пунктом 4.2 договору, покупець зобов’язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 21 календарного дня з дати її поставки.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем вказана вартість отриманого товару у повному обсязі сплачена не була, в результаті чого на момент звернення позивача до суду, за відповідачем рахувалася заборгованість у сумі 18163,52 грн.

Проте у процесі вирішення дійсного спору відповідач, 16.07.2010 року, частково сплатив кошти за поставлений товар у сумі 118,58 грн.

Приймаючи до уваги цю обставину, провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 118,58 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із відсутністю предмету спору у цій частині позовних вимог.

Доказів оплати заборгованості у сумі 18044,94 грн. відповідач суд не представив.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання—відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідач не представив суду доказів оплати позивачеві коштів у сумі 18044,94 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18044,94 грн. підлягають задоволенню.

Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 318,78 грн. та інфляційні витрати у сумі 1254,83 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом вище встановлено факт прострочення оплати відповідачем отриманої продукції, то з відповідача підлягає стягненню інфляційні витрати у сумі 1254,83 грн. за період з вересня 2009 року по квітень 2010 року та 3% річних за період з 22.08.2009 року по 18.05.2010 року у сумі 318,78 грн.

У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача неустойку у сумі 2178,35 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до п. 6.5 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець зобов’язаний сплатити на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочення.

Дослідивши правову природу неустойки, вказаної у пункті 6.5 договору, у контекстні статті 549 Цивільного кодексу України, суд зауважує наступне.

Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543.96 ВР, винна сторона сплачує пеню в розмірі не більш ніж 2-а облікова ставка НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у пункті 6.5 договору сторони погодили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань саме у вигляді пені, що також вказано позивачем у своїх розрахунках.

Суд звертає увагу, що у судовому засіданні 10.08.2010 року позивач надав суду новий розрахунок пені, відповідно до якого пеня, яка заявляється позивачем до стягнення становить 1832,88 грн.

Перевіривши у судовому засіданні такий розрахунок суми пені, наданий позивачем у судовому засіданні 10.08.2010 року, суд погоджується з ним, у зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню лише у сумі 1832,88 грн.

Враховуючи те, що позивач на надавав суду заяву щодо зменшення позовних вимог у частині стягнення суми пені, то суд відмовляє у позові у частині позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 345,47 грн. (2178,35 – 1832,88).

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд враховує, що кошти у сумі 188,58 грн. були сплачені відповідачем вже після порушення провадження у дійсній справі.

В судовому засіданні 10.08.2010 року судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.08.2010 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з фізичної особи-підприємця Нагорної Рити Вікторівни, м. Ялта (98637, АР Крим, м. Ялта, вул. Рєчна, буд. 14; ідентифікаційний код 2046822082) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Арда», м. Дніпропетровськ ( 49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; код ЄДРПО України 32232867) заборгованість у сумі 18044,94 грн., 3% річних у сумі 318,78 грн., інфляційні витрати у сумі 1254,83 грн., пеню у сумі 1832,88 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 214,51 грн. та 231,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          Провадження у справі щодо стягнення заборгованості у сумі 188,58 грн. припинити на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

4.          У позовних вимогах щодо стягнення пені у сумі 345,47 грн. в позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.