Постанова № 10792557, 07.04.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

07 квітня 2010 р. № 29/60-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,

Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 23.12.2009 року

у справі№29/60-09 господарського суду Харківської області

за позовомСтатутного територіально-галузевого об’єднання Південна залізниця в особі Служби вагонного господарства

до1)          Державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів "Укрспецвагон"

2)           Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод"

провитребування майна,

за участю представників сторін від:

позивача:Ольховський В.М. –за довіреністю від 09.01.2009р.

відповідачів:1)          не з’явились

2)          Тюрін О.В. –за довіреністю від 23.12.2009р. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.07.2009р. (суддя Тихий П.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.12.2009р. (судді Карбань І.С. –головуючий, Бабакова Л.М., Шутенко І.А.), в позові щодо Державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів "Укрспецвагон" відмовлено; позовні вимоги щодо Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" задоволено повністю; стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" на користь позивача 533182грн., 5331,82грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ТДВ "Попаснянський вагоноремонтний завод" в касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову і передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, перевіркою фінансово-господарської діяльності структурних підрозділів позивача - вагонного депо Основа, вагонного депо Куп'янськ, вагонного депо Полтава СТГО Південна залізниця, яка була проведена Південним регіональним управлінням контролю та внутрішнього аудиту Укрзалізниці, було виявлено відсутність підтверджуючих документів на повернення Державним підприємством "Попаснянський вагоноремонтний завод" на адресу позивача 1209 колісних пар вантажних вагонів. За наслідками зазначеної перевірки позивач звернувся з позовом до суду про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Звертаючись з позовом, позивач вказав, що з метою виконання Програми оздоровлення парку вантажних вагонів для забезпечення перевезень на залізницях України позивачем за період 1997-2001 роки відправлено до ДП "Укрспецвагон" і ДП "Попаснянський вагоноремонтний завод" 6159 колісних пар, отримано після ремонту 3890 колісних пар. Факт передачі (відправки) Державному підприємству "Попаснянський вагоноремонтний завод" колісних пар підтверджується наданими позивачем первинними документами, а саме пересильними відомостями та квитанціями про прийняття вантажу

Згідно вказівки Укрзалізниці №000133 від 12.05.1999 року, після ремонту на вагоноремонтних заводах колісні пари необхідно було направляти вагонним депо залізниць, які надсилали дані колісні пари. На отримані колісні пари, які підлягали виключенню із інвентарю вагоноремонтних заводів повинні складатися акти ф. ВУ-89 у трьох екземплярах, один з яких обов'язково повинен направлятися тій залізниці, яка відправляла колісні пари в ремонт.

Відповідно до телеграми Укрзалізниці №000313 від 22.08.2000 року і телеграми Укрзалізниці №00335 від 17.04.2001 року між ДП "Укрспецвагон", ДП "Попаснянський вагоноремонтний завод" і Південною залізницею проводилася звірка по кількості відправлених і отриманих з ремонту колісних пар вантажних вагонів за минулі роки. Залишок на квітень 2001 року не повернутих з ремонту ДП "Попаснянський вагоноремонтний завод" колісних пар вантажних вагонів по Південній залізниці складав 2269 колісних пар, з них: по вагонному депо Основа - 203 колісні пари, вагонному депо Куп'янськ - 242 колісні пари, вагонному депо Полтава - 764 колісні пари, що підтверджується копіями Актів звірки взаємних розрахунків по кількості колісних пар Південної залізниці на Попаснянському ВРЗ за період з 01.07.1997 року по 01.07.2000 року та за період з 01.01.1997 року по 01.04.2001 року, копіями квитанцій про приймання вантажу (ф.ГУ-29-О) №45 та копіями пересильних відомостей (ф.ВУ-50).

2-й відповідач надав на адресу позивача повідомлення від 12.12.2007 року № 5329 згідно з яким, 11 грудня 2007 року ДП "Попаснянський вагоноремонтний завод" припинив свою діяльність на підставі ст. 14 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

11.12.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України і Товариством з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" згідно ст.15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладено договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод", згідно з п.1.4 якого та п.1.7 Статуту ТДВ "Попаснянський вагоноремонтний завод" Товариство з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" у встановленому діючим законодавством порядку є правонаступником усіх прав та обов'язків Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод".

В обґрунтування позовних вимог позивач надав зведений висновок №1243 від 29.07.2009 року комплексної експертизи про оцінку вартості 1209 колісних пар, який надано позивачем в обґрунтування позовних вимог, та який підтверджує вартість майна (колісних пар).

Задовольняючи позовні вимоги стосовно відповідача-2, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТДВ "Попаснянський вагоноремонтний завод" не надав доказів в підтвердження повернення позивачу колісних пар у кількості 1209 к.п. Також суди дійшли висновку, що правовідносини, які діяли між сторонами, відбувалися на бездоговірній основі, терміни виконання ремонтних робіт та повернення колісних пар з ремонту сторонами узгоджені не були, позивач дізнався про порушення його права безпосередньо під час перевірок, які відбулися у 2008 році, що підтверджується витягами з актів перевірок № 75-ЦКРУр-Півд(в)/01072823, № 106-ЦКРУр-Півд(а)/01073722, № 72-ЦКРУр-Півд(в)/04712358, проведеними Південним регіональним управлінням контролю та внутрішнього аудиту Укрзалізниці.

При цьому суди відхилили твердження відповідача-2 про те, що за спірними правовідносинами сплинув строк позовної давності, оскільки позивач був обізнаний про рух колісних пар, що підтверджується зверненнями його вагонної служби до ДП "Попаснянський ВРЗ" №13/692 від 14.08.2001р. та №18/1085 від 19.12.2001 року з проханням зробити розрахунки або повернути колісні пари. Так, на думку суду апеляційної інстанції початок перебігу строку позовної давності розпочався для позивача з моменту встановлення Південним регіональним управлінням контролю та внутрішнього аудиту Укрзалізниці залишку колісних пар, які знаходяться в ремонті, а зазначені вище листи є внутрішньою перепискою між підприємствами та не є вимогою щодо повернення 1209 колісних пар.

Вищий господарський суд України не може погодитися з переконливістю висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результаті –захист порушеного права.

Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Місцевий господарський суд, вирішуючи питання щодо строку позовної давності, взагалі залишив поза правовою увагою листи позивача №13/692 від 14.08.2001р. та №18/1085 від 19.12.2001 року. Натомість суд апеляційної інстанції, належної правової оцінки вказаним листам не надав, обмежившись посиланням на те, що дані листи є внутрішньою перепискою підприємств. Однак, суд не навів правового обґрунтування такого висновку і не дав оцінки тій обставині, що листи містять посилання на необхідність повернення спірного майна.

Таким чином, доводи відповідача-2 стосовно визначення початку перебігу позовної давності, а саме, визначення дати, коли позивач дізнався про порушення свого права, судами належним чином розглянуті не були.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.12.2009 року та рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2009 року у справі №29/60-09 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя                                                             Д.Кривда

Судді                                                                                 Г.Жаботина

А.Уліцький