Рішення № 107920417, 06.12.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2022 р. м. Київ Справа № 906/372/22

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Злагода Плюс», Житомирська область, Черняхівський р-н, с. Зороків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ЕРІДОН», Київська область, Переяслав-Хмельницький р-н, с. Чопилки

про відшкодування збитків

представники:

від позивача - О.О.Федоров

від відповідача - В.Ю.Нерода

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Злагода Плюс» б/н від 14.06.2022 року (вх. №984/22 від 18.07.2022) (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ЕРІДОН» (далі відповідач) про стягнення збитків за Договором поставки №512/22/101 від 11.11.2021 року у сумі 154031,00 грн.

Ухвалою суду від 20.09.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №906/372/22 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.10.2022 року.

До суду від відповідача надійшов відзив б/н від 30.09.2022 року (вх. №14393/22 від 14.10.2022), в якому відповідач проти позову заперечує.

До суду від відповідача надійшла заява б/н від 17.10.2022 року (вх. №14502/22 від 17.10.2022) про відкладення судового засідання.

Ухвалою суду від 18.10.2022 року відкладено підготовче засідання на 08.11.2022 року.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н, б/д (вх. №14517/22 від 18.10.2022).

До суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 27.10.2022 року (вх. №15362/22 від 01.11.2022).

До суду від відповідача надійшли заяви б/н від 07.11.2022 року (вх. №15812/22 від 08.11.2022) та б/н від 07.11.2022 року (вх. №15813/22 від 08.11.2022), в яких відповідач просить суд продовжити строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08.11.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 06.12.2022 року.

Представник позивача у судовому засіданні 06.12.2022 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.12.2022 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та запереченнях та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним підприємством «Злагода Плюс» (за договором - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ЕРІДОН» (за договором - постачальник) 11.11.2021 року укладено договір поставки №512/22/101 (далі Договір), згідно умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічого призначення (далі товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість цього товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід`ємною частиною (п. 1.2 Договору).

Ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначаються у Додатках до цього Договору. Загальна вартість товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору) визначається в Додатках та видаткових накладних з врахуванням п. 3.2 Договору (п.п. 2.1, 2.3 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається поставка та оплата товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення Додатків до цього Договору.

Згідно п. 3.3 Договору, оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати здійснюється покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1 та 3.2 Договору. Термін дії рахунку на оплату складає 3 банківських днів, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами.

Пунктом 5.1 та 5.2 Договору визначено, що умови та строки поставки товару зазначаються у Додатках до цього Договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки. Поставка товару здійснюється за умови дотримання покупцем строків та порядку оплати товару, передбачених Договором.

У п. 9.2 Договору сторони погодили, що Договір вступає в силу з моменту його підписання повноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Згідно Додатку №512/22/101/З-ЗЗР від 23.12.2021 року до Договору постачальник зобов`язався поставити покупцю засоби захисту рослин Ампліго к.е.(5 л.) з 01.01.2022 по 20.03.2022 по 100% передоплаті до 30.12.2021 року, згідно рахунку на оплату №136547 від 28.12.2021 року.

Позивачем згідно платіжного доручення №3938 від 28.12.2021 року здійснено оплату рахунку №136547 від 28.12.2021 року у сумі 420316,20 грн.

Як зазначає позивач, у лютому 2022 року ним для своєї господарської діяльності за Договором на тих самих умовах замовлено 120 л. Ампліго. Так, згідно п. 3.1 Договору, на умовах попередньої оплати допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки без укладення додатків до Договору. З урахуванням зазначеного, позивачем на підставі платіжного доручення №4264 від 22.02.2022 року здійснено оплату рахунку №10898 від 21.02.2022 року за 120 л. Ампліго на суму 350746,56 грн.

Так, позивачем, згідно платіжного доручення №3938 від 28.12.2021 року та №4264 від 22.02.2022 року, оплачено товар на загальну суму 771062,76 грн. Однак, зі слів позивача, відповідачем у строк до 20.03.2022 року передбачений Договором товар поставлено не було.

Позивач звертався до відповідача з листами №11 від 04.04.2022 року, №13 від 06.04.2022 року, №15 від 12.06.2022 року в яких просив повідомити про дату поставки товару або повернути сплачені за товар грошові кошти. Крім того, листом №13 від 06.04.2022 року позивач повідомив відповідача про можливість виконання своїх зобов`язань шляхом придбання товару у ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» та подальшої його поставки позивачу.

Оскільки, станом на 29.04.2022 року відповідачем товар згідно Договору не було поставлено позивачу, останнім з ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» укладено Договір поставки №Д-ВА-22-01601 від 28.12.2021 року та Специфікацію №2 від 29.04.2022 року на поставку товару 270 л. Ампліго. На виконання Договору поставки №Д-ВА-22-01601 від 28.12.2021 року ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» на підставі видаткової накладної №23859 від 02.05.2022 року та товаро-транспортної накладної №ВА000-23859 від 02.05.2022 року поставлено товар 270 л. ампліго на суму 925094,52 грн., який оплачено позивачем на підставі рахунку на оплату №3240 від 29.04.2022 року згідно платіжного доручення №6 від 29.04.2022 року.

Як зазначено в позовній заяві, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач був змушений придбати непоставлений відповідачем товар у ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» за завищеними цінами, а саме, на 624,17 грн. та на 503,39 грн. за 1 л. дорожче ніж передбачено Договором, у зв`язку із чим позивачем понесено збитки на суму 154031,76 грн. Крім того, у зв`язку із неповерненням відповідачем грошових коштів за оплачений але не поставлений товар, для придбання товару позивач був змушений оформити кредит в АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується випискою банку за квітень 2022 року.

Викладене вище стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 154031,76 грн. збитків, що є різницею в оплаті за товар відповідачу та ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод».

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві зазначив, що ним було здійснено часткову поставку товару згідно умов Договору, зокрема, 35 л. ампліго на суму 98073,78 грн. Часткове виконання своїх зобов`язань відповідач пояснює непоставкою товару його імпортером ТОВ «Сингента», що підтверджується листом ТОВ «Сингента» №130/22 від 30.03.2022, а також, наявністю форс-мажорних обставин збройної агресії Російської Федерації. Відповідач листом від 06.04.2022 року повідомляв позивача про причини не поставки товару та запропонував позивачу замінити товар, який мав бути поставлений за умовами Договору на його аналог, або відмовитись від не переданого товару з подальшим поверненням відповідачем сплачених позивачем грошових коштів за товар. Так, відповідач здійснив повернення грошових коштів позивачу, що підтверджується платіжним дорученням від 13.05.2022, про що позивача повідомлено листом від 17.05.2022 року №24. Відповідач зазначає, що п. 3.1 Договору не може бути застосовано до спірних правовідносин сторін, оскільки, рахунок на оплату №10898 від 21.02.2022 року не містить усіх істотних умов, зокрема, періоду та місяця поставки, тому, позивачем не підтверджено наміру придбання товару в кількості 120 л. на суму 350746,56 грн., а у відповідача не виникло обов`язку щодо його поставки.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ході розгляду спору судом встановлено факт порушення відповідачем, як постачальником, умов Договору, а сааме, невиконання зобов`язань з поставки товару засіб захисту рослин Ампліго в кількості 235 л.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. У разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. (ч.ч. 3, 5 ст. 226 ГК України).

Таким чином, саме відповідач має довести відсутність своєї вини в порушенні зобов`язання з поставки товару за Договором, в тому числі довести, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення чи що неможливість виконання зобов`язання сталась внаслідок дії непереборної сили, тобто, надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не вжито всіх необхідних і залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення чи зменшення збитків, оскільки, відповідач із запізненням повідомив позивача про неможливість поставки лише в листі від 06.04.2022 року, враховуючи що період поставки товару становив з 10.01.2022 по 20.03.2022. Про заміщення недостатнього товару або повернення сплачених коштів за товар відповідач повідомив позивача лише 06.04.2022 року. Посилання відповідача на лист ТОВ «Сингента» №130/22 від 30.03.2022 року, в якому відповідача було повідомлено про неможливість подальшого імпорту товару у поточному сезоні, суд вважає необґрунтованими, оскільки, Договором визначено строк поставки товару з 10.01.2022 по 20.03.2022, тоді як відповідачем до цього часу не вживались дії щодо заміщення недостатнього товару та самостійного виконання зобов`язання в строк до 30.03.2022. Лише після звернення позивача до відповідача з листами про повідомлення дати поставки відповідачем було надіслано позивачу лист від 06.04.2022 року із зазначенням причин непоставки та пропозицією замінити товар на його аналог.

Суд зазначає, що саме зволікання відповідача з належним вжиттям заходів щодо усунення негативних наслідків його господарської діяльності спричинили ситуацію, за якої позивач мав самостійно придбавати товар за завищеними цінами.

Таким чином, позивач здійснив заміщення непоставленого відповідачем товару шляхом придбання у ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» товару 270 л. Ампліго на загальну суму 925094,52 грн., що підтверджується Договором поставки №Д-ВА-22-01601 від 28.12.2021 року, Специфікацією №2 від 29.04.2022 року, видатковою накладною№23859 від 02.05.2022 року, товаро-транспортною накладною №ВА000-23859 від 02.05.2022 року, рахунку на оплату №3240 від 29.04.2022 року та платіжного доручення №6 від 29.04.2022 року. Позивачем придбано непоставлений відповідачем товар у ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» за завищеними цінами, а саме, на 624,17 грн. та на 503,39 грн. за 1 л. дорожче ніж передбачено Договором. Таким чином, на заміщення непоставленого відповідачем товару позивачем придбано товар у іншого контрагента на суму 154031,76 грн.

Щодо посилань відповідача, що ним частково виконано свої зобов`язання за Договором, зокрема, поставлено позивачу 35 л. товару на суму 98073,78 грн., що підтверджується видатковою накладною №26945 від 13.05.2022 року суд зазначає, що таку поставку здійснено після встановленого Договором строку на поставку товару та після того як позивач був змушений придбати непоставлений товар у іншого контрагента.

Стосовно посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про визнання форс-мажорними обставинами введення воєнного стану в Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18).

Сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку.

Однак, відповідачем не обґрунтовано пов`язаності наведених у сертифікаті Торгово-промислової палати України форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) з неможливістю виконання зобов`язання саме перед позивачем у період з 01.01.2022 до 30.03.2022.

Саме лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Суд зазначає, що відповідним сертифікатом повністю не охоплюється узгоджений в Договорі період поставки з 01.01.2022 до 30.03.2022, протягом якого відповідач міг і мав вжити належних заходів задля дотримання своїх зобов`язань та попередження значних збитків позивача. Відповідачем не вжито необхідних та залежних від нього заходів для попередження виникнення збитків - своєчасного повідомлення позивача про неможливість поставки товару у строк до 30.03.2022 року. Відповідачем не обґрунтовано та не доведено існування надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, які унеможливили належне виконання зобов`язань за Договором. Зокрема, враховуючи період поставки, відповідач міг самостійно усунути недоліки своєї господарської діяльності та своєчасно замістити товар з меншими збитками.

При цьому, саме лише посилання відповідача на те, що у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, ТОВ «Фірма Ерідон» не змогло виконати взяті на себе згідно Договору зобов`язання, не є безумовною підставою настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, оскільки, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що відповідачем було зупинено виробничу діяльність підприємства, оскільки, має бути оцінено неможливість саме фактичного виконання Договору поставки у сукупності з усіма обставинами.

При цьому, ускладнені обставини на які посилається відповідач, щодо організації логістики та налагодження роботи у воєнний час, неможливість ведення звичайної господарської діяльності, вплинули однаково на обох учасників відносин, а не виключно на останнього. Таким чином, відповідачем всупереч установленому законом та договором порядку не підтверджено настання в останнього форс-мажорних обставин та не доведено причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин та неможливістю виконання ТОВ «Фірма Ерідон» договірних зобов`язань.

Крім того, п. 8.2 та пп. 8.8.2 п. 8.2 Договору сторони погодили, сторона, яка порушила зобов`язання за Договором звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили, що виникли після укладення Договору внаслідок подій надзвичайного характеру та які сторона не могла ні передбачити ні запобігти розумними заходами. Сторона, яка зазнала дії форс-мажору та внаслідок цього не в змозі виконати зобов`язання за Договором повинна негайно звернутись до компетентних органів для фіксації таких обставин, а також, не пізніше 5 робочих днів з моменту настання та припинення таких обставин письмово та обґрунтовано сповістити про це іншу сторону. Несвоєчасне повідомлення про форс-мажор та/або ненадання підтвердження форс-мажору позбавляє сторону права посилатись на нього як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань за Договором.

Однак, відповідачем в порушення п. 8.2 Договору, не вжито необхідних та залежних від нього заходів щодо своєчасного повідомлення позивача про обставини, які ставлять під загрозу поставку передбаченого договором товару.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Також, відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Згідно ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 225 ГК України, при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що за порушення умов цього Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього Договору.

Суд зазначає, що в разі добросовісної поведінки відповідача та своєчасного повідомлення позивача про причини непоставки, у сторін була б можливість своєчасно виправити ситуацію та уникнути значних збитків, які також зумовлені необхідністю укладення договору заміщення невиконаної (зірваної) відповідачем поставки. З вини відповідача позивач був змушений шукати можливості для заміщення недопоставленого товару і за такий товар позивач сплатив за цінами, які існували на момент фактичного заміщення, тобто поніс витрати, яких можна було б уникнути в разі належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, своєчасного повідомлення про неможливість виконання чи своєчасної закупівлі товару для поставки позивачу.

Таким чином, враховуючи, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань з поставки обумовленої договором партії товару та несвоєчасним повідомленням про неможливість виконання зобов`язання, позивач був змушений понести додаткові витрати на придбання відповідного товару у іншого контрагента, відповідні додаткові витрати у вигляді різниці вартості товару, яка підтверджена матеріалами справи в сумі 154031,00 грн, відповідна сума є реальними збитками, які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем було замовлено товар лише у кількості 150 л. шляхом укладення та підписання Додатку №512/22/101/З-ЗЗР від 23.12.2021 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1 Договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається поставка та оплата товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення Додатків до цього Договору.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.

Так, відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату №136547 від 28.12.2021 на суму 420316,20 грн. та №10898 від 21.02.2022 на суму 350746,56 грн., доказів надіслання позивачу Додатку №512/22/101/7-ЗЗР від 14.02.2022 року до Договору матеріали справи не містять та відповідачем не надано, доданий відповідачем примірник Додатку №512/22/101/7-ЗЗР від 14.02.2022 року не підписано позивачем, натомість, долучений до матеріалів справи рахунок на оплату №10898 від 21.02.2022 на суму 350746,56 грн. на поставку 150 л. товару ампліго містить всі необхідні умови згідно Договору для його поставки, такий рахунок оплачено позивачем, що відповідачем не спростовано.

Зобовязання з поставки товару за рахунками №136547 від 28.12.2021 та №10898 від 21.02.2022 відображено відповідачем у податковій звітності, що не спростовано відповідачем.

Виставлені позивачем рахунки на оплату від 136547 від 28.12.2021 та №10898 від 21.02.2022 містять підписи уповноважених сторін та їх печатки, а також, усі необхідні умови для поставки товару, а тому, заперечення відповідача що позивачем було замовлено товар лише у кількості 150 л. шляхом укладення та підписання Додатку №512/22/101/З-ЗЗР від 23.12.2021 року не приймаються судом до уваги, як необґрунтовані.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Судом взято до уваги рішення Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 року у справі №910/13407/17.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Злагода Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» (08467, Київська обл., Переяслав Хмельницький р-н., с. Чопилки, вул. Богдана Хмельницького, буд. 35, код ЄДРПОУ 43106699) на користь Приватного підприємства «Злагода Плюс» (12336, Житомирська обл., Житомирський р-н., с. Зороків, вул. Перемоги, буд. 57А, код ЄДРПОУ 39689108) 154031 (сто п`ятдесят чотири тисячі тридцять одну) грн. 00 коп. збитків та 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 19.12.2022 року.

Суддя Д.Г. Заєць