Рішення № 107858791, 17.11.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2178/19

провадження № 2/753/3722/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді- КОЛЕСНИКА О.М.

за участю секретаря ЄРОШ Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання кредитного договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 12 вересня 2012 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 114542. Вважає, що при укладенні вищевказаного кредитного договору згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів» порушені його права як споживача.

Так, перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Проте, за твердженням позивача, працівники банку з умовами кредитування його належним чином не ознайомлювали, оформлення кредитного договору проходило дуже швидко, після чого йому було вручено кредитний договір. Вважає, що відповідач, скориставшись його необізнаністю, навмисно не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України, які визначені та встановлені Законом, що є істотними і необхідними для даного виду договорів, зокрема Банк не надав йому як позичальнику повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту.

На думку позивача, банком проігноровано наведені вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним. Позивач не мав часу детально ознайомитися з Кредитним договором за такий короткий строк.

Йому повинна була надана можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює.

Позивач вважає незаконним встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, яку той здійснює на власну користь. Це дає підстави для визнання такою пункту недійсним.

З урахуванням наведеного обґрунтування позивач просить суд визнати даний кредитний договір недійсним.

У судове засідання позивач не з`явився, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи, відзиву та пояснення щодо позову від нього до суду не надходило.

Згідно положень ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених сторін.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовні вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору у зв`язку із невиконанням відповідачем вимог статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Встановлено, що 12 вересня 2012 року між ПАТ «Терра Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №114542 про надання позивачу кредиту на споживчі цілі на умовах овердрафту з лімітом суми у розмірі 11 000, 00 грн., з фіксованою процентною ставкою за користування коштами у розмірі 0,1 % річних, та датою остаточного повернення 12.09.2014 року.

Договір скріплений печаткою Публічного акціонерного товариства «Терра Банк», з зазначенням коду Банку. При укладенні договору позивачу під розписку повідомлено сукупну вартість споживчого кредиту. Вказані обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи та належними і допустимими письмовими доказами, які прийнято до уваги судом, а саме копіями кредитного договору та таблиць визначення сукупної вартості кредиту.

Доказів на спростування встановлених судом обставин позивачем суду не надано і в матеріалах справи такі дані відсутні.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ «Терра Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Разом з тим, не можуть бути підставою для задоволення позову у повному обсязі та визнання кредитного договору недійсним в цілому доводи позивача про те, що перед укладенням договору його не було повідомлено про обставини, зазначені в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», всі складові частини договору ним були підписані без попереднього ознайомлення, оскільки матеріали справи свідчать про те, що позивач був обізнаий про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, поставивши свій підпис на договорі, позивач підтвердив, що відповідач письмово проінформував його про всі умови кредитування, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». Доказів про те, що позивача було введено в оману та роз`яснено інші умови кредитування, що були вказані у договорві, позивачем до суду надано не було.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позивачем ПАТ «Терра Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 (справа № 342/180/17 провадження № 14-131цс19).

Стосовно порушення відповідачем норм, встановлених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, суд зазначає наступне.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору у зв`язку із невиконанням відповідачем вимогЗакону України «Про захист прав споживачів» не підлягають до задоволення.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої у разі відмови в задоволенні позову позивача, який звільнений від сплати судового збору, судові витрати відносяться на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 42 Конституції України, статтями 1, 3, 15, 203, 207, 215, 267, 626, 627, 628, 633, 634, 638, 509, 1054, 1055 ЦК України, статтями 3, 4, 12, 13, 19, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: