Рішення № 107812055, 12.12.2022, Широківський районний суд Дніпропетровської області

справа № 197/667/21

провадження № 2/197/136/22

ШИРОКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2022 року смт Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Шевченко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Гетьманенко О.І.,

розглянувши у приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

Позивач 18.07.2021 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості станом на 14.04.2021 за кредитним договором № Б/Н від 19.09.2015 у розмірі 27065,79 грн, яка складається з:

-19547,36 грн - заборгованість за кредитом,

-7518,43 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом,

та 2270 грн - судовий збір.

В обґрунтуванні позову представник позивача зазначає, що 19.09.2015 між сторонами було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 14.04.2021 виникла заборгованість у розмірі 27065,79 грн.

ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 28.07.2021 позовна заява залишена без руху.

02.08.2021 представник позивача надіслав до суду заяву з додатками на виконання ухвали судді від 28.07.2021.

Ухвалою судді від 29.09.2021 постановлено позовну заяву прийняти до розгляду, відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін суддею одноособово.

Ухвалою суду від 12.12.2022 постановлено провести розгляд справи на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановити заочне рішення).

Позивач, представник позивача повідомлені у встановленому законом порядку про дату, час та місце судового засідання, в судове засідання представник не з`явився, у п. п. 4, 5 позовної заяви, клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача просить розглянути справу без участі представника позивача. Проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечував.

Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ч. ч. 7, 11 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив (тобто не з`явився без поважних причин), відзив до суду не подавав. Ніяких клопотань, заяв від цієї особи до суду не надходило.

За письмової згоди позивача суд вважає за потрібне розглянути цю справу в порядку ст. 280 ЦПК України за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів і ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 цієї Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що сторони, їхні представники не прибули в судове засідання і представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає можливим здійснювати судовий розгляд без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Акціонерне товариство «Акцент-Банк» є правонаступником усіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», у зв`язку з тим, що рішенням Загальних зборів учасників від 25.04.2018 змінено найменування з Публічного Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на Акціонерне товариство «Акцент-Банк», а також змінено тип акціонерного товариства з публічного на приватне, про що зазначено у абз. 5, 6 п. 1.1. Статуту АТ «А-БАНК». Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк», згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів (учасників) від 14.05.2009 (арк. с. 14).

19.09.2015 відповідачем з Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Акцент-Банк», ідентифікаційний код: 14360080, було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (далі - анкета-заява), у якій зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування та основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими у рекламному буклеті, складають між сторонами договір про надання банківських послуг (арк. с. 5).

У вищевказаній анкеті-заяві відсутній розмір кредиту або кредитного ліміту, розмір відсотків за користування кредитом, порядок та строки повернення кредиту, порядок та умови нарахування штрафних санкцій за порушення умов видачі кредиту тощо.

У розрахунку заборгованості станом на 14.04.2021 за договором № SAMABWFC00000184548 від 19.09.2015, укладеним між сторонами, зазначено, що у відповідача:

-загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 19547,36 грн,

-залишок заборгованості за тілом кредиту - 15626,68 грн,

-залишок заборгованості за тілом кредиту (прострочений) - 3920,68 грн,

-загальний залишок заборгованості за процентами - 7518,43 грн,

-залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість - 998,70 грн,

-залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість - 6519,73 грн,

-разом - 27065,79 грн (арк. с. 30-39).

Згідно з довідкою АТ «А-Банк» відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та надано картки:

-№ НОМЕР_2 , видана 30.11.2012, строк дії - листопад 2022 року,

-№ НОМЕР_4, видана 23.12.2014, строк дії - грудень 2018 року,

-№ НОМЕР_5, видана 20.01.2020, строк дії - грудень 2024 року,

-№ НОМЕР_6, видана 23.01.2020, строк дії - грудень 2024 року,

-№ НОМЕР_7, видана 23.03.2017, строк дії - серпень 2020 року (арк. с. 40)

Довідкою за лімітами встановлено, що відповідачу за кредитним договором № б/н від 19.09.2015, внутрішньобанківський референс SAMABWFC00000184548, за період з 19.09.2015 по 29.07.2021:

-19.09.2015 встановлено ліміт 5000 грн,

-09.03.2016 збільшено ліміт до 8000 грн,

-16.06.2016 збільшено ліміт до 11000 грн,

-24.10.2016 збільшено ліміт до 14000 грн,

-24.11.2016 збільшено ліміт до 17000 грн,

-13.12.2016 збільшено ліміт до 20000 грн,

-20.01.2020 встановлено ліміт 0 грн,

-23.01.2020 встановлено ліміт 0 грн,

-28.07.2021 зменшено ліміт 19547,36 грн (арк. с. 41).

Позивачем надана виписка за період 19.09.2015 по 29.07.2021 за рахунком відповідача, згідно з якою витрати - 112148,66 грн, надходження - 83180,67 грн, кредитний ліміт - 19547,36 грн, сума комісії - 619 грн (арк. с. 42-47).

ІV. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права, оцінка суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Приписами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина 1 статті 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша ст. 1055 ЦК України).

Згідно зі змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом, позивач надав копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку, яка підписана відповідачем, а також розрахунок заборгованості, виписку по рахунку відповідача, довідку про видачу картки, довідку про ліміти.

Відповідачем не надано заперечень щодо того, що він підписував вищевказану анкету-заяву, отримував в банку позивача кредитну картку, а також користувався нею, отримуючи від банку кредитні кошти, тобто те, що він отримав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України згідно зі змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом (в т. ч. простроченим) кредиту у розмірі 19547,36 грн підлягають задоволенню.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, в тому числі їхній розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «А-Банк» (далі - Правила), Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» (далі - Тарифи).

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила та Тарифи у відповідній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків.

Згідно зі ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг

Згідно зі ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний тощо. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Тому відсутні підстави вважати, що під час укладення договору з відповідачем позивач дотримався вимог, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.

Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій ст. 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

Також судом встановлено, що позивачем не надано Правила та Тарифи, які містять підпис відповідача. Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що саме ці Правила та Тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Правила та Тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву та, відповідно, чи брав він на себе зобов`язання зі сплати саме такого, який зазначено в Правилах та Тарифах, розміру процентів.

А тому, відповідно, вказані Правила та Тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Судом встановлено, що анкета-заява, підписана відповідачем, не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, порядку і строків повернення кредиту тощо.

Враховуючи вищезазначене, відсутні підстави вважати, що сторони у письмовому вигляді обумовили розмір процентної ставки, порядок її зміни, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені та штрафу) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Отже, позовні вимоги АТ «А-Банк» в частині стягнення заборгованості за відсотками є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки позивачем не доведено наявність договірних відносин з відповідачем щодо розміру процентів, в частині їх стягнення з відповідача слід відмовити.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, від 17.07.2019 у справі № 175/4576/14-ц.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.

Ціна позову - 27065,79 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб (з розрахунку на одну особу) становить 2270 грн з 01.01.2021.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторони не звільнені від сплати судового збору, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270 грн.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1639,43 грн ( 2270 грн х 19547,36 грн / 27065,79 грн).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 207, 525, 526, 530, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 81, 141, 247, 263, 265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № Б/Н від 19.09.2015 станом на 14.04.2021 у розмірі 19547 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) гривень 36 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір в розмірі 1639 (одна тисяча шістсот тридцять дев`ять) гривень 43 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи (дані):

Позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк», місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, ідентифікаційний код: 14360080.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

СУДДЯ О.В.ШЕВЧЕНКО