Рішення № 107805932, 01.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року Справа № 160/16087/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька обл, м. Хмельницький, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 21318350), головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою доголовного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047150019050 від 29.09.2022 року, яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 з 23 вересня 2022 року.

-зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п б) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»з 23 вересня 2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що остання звернулась до пенсійного фонду з завою про призначення пільгової пенсії за Списком № 2, оскільки пільговий стаж роботи становить - 24 року 21 день, проте, рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав не досягнення 55 років на момент звернення.

Позивач вважає дії відповідачів щодо відмови в призначенні пільгової пенсії неправомірними і таким, що не ґрунтуються на законі та порушують його права, тому звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.

На виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що позивач 23.09.2022 звернулася із заявою з питання призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивачці виповнилось 52 роки 10 місяців 2 дні.

У рішенні від 29.09.2022 №047150019050, прийнятому головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, зазначено, що станом на дату звернення страховий стаж позивача становить 33 роки 2 місяці 19 днів, пільговий стаж за Списком №2 24 роки 21 день, вік заявниці (позивача) 52 роки, відповідно, відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах станом на дату звернення у зв`язку із відсутністю 55-річного віку та зазначено, що позивач матиме право на пенсійну виплату з 08.11.2024.

Отже, у зв`язку з недосягненням позивачем пенсійного віку на дату звернення, їй було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

09 листопада 2022 року головним управління у Хмельницькій області надано до суду відзив на позовну заяву, якому зазначено, що станом на дату звернення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2 позивачка досягла віку 52 роки, враховуючи абз. 11 п. 2 ч. 2 ст.114 Закону 1058-ІV необхідний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2 становить 55 років.

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 29.09.2022 № 047150019050 відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за віком за Списком № 2 згідно заяви від 23.09.2022 року у зв`язку з недосягненням особою віку передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Велика Палата Верховного Суду у справі № 360/3611/20 від 03.11.2021 звертає увагу на те, що зміни до Закону № 1058-ІУ (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-УІІІ від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України раніше визнав неконституційним. При цьому рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю. У задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 згідно з паспортом серії НОМЕР_2 є громадянином України.

ОСОБА_1 23.09.2022 року звернулась до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.

До заяви позивачем додано:

-диплом № НОМЕР_3 ;

- довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру НОМЕР_1 ;

- довідки, визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років , установлені для окремих працівників 1451-1483;

- заява про призначення 6361;

-заява про спосіб виплати пенсії;

- паспорт НОМЕР_2 ;

-трудова книжка НОМЕР_4 .

Рішенням від 29.09.2022 року № 047150019050 головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовлено у призначенні пенсії, яке обґрунтовано тим, що особа матиме право н пенсійну виплату з 08.11.2014 року, тобто з моменту досягнення позивачем 55 років.

Позивач вважає незаконними рішення відповідачів і таким, що порушують його законне право на отримання пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, тому звернулась до суду з цим позовом.

Судом встановлено, що спір у справі виник у зв`язку з недосягненням позивачем, на думку відповідача, встановленого законодавством віку для призначення пенсії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року(далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року(далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XIIуредакціїЗакону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020усправі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункт «б» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б`статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно зРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років, за пунктом «б»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IVне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Наведене доводить, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного вікуЗаконом України від 02.03.2015 року №213-VIIIтастаттею 114Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів, наданих позивачем, всупереч приписам ст. 2 Кодексу адмінітративного судочинства України.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, таЗаконом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відтак, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхомвизнання протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047150019050 від 29.09.2022 року, яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 з 23 вересня 2022 року.

Стосовно вимоги про призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 від 23.09.2022 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, на підставіЗакону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції відповідно дорішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року.

Згідно з вимогамист.77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно дост.90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд зробив висновок про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 992,40 грн, що документально підтверджується квитанцією від 13.10.2022 року № 39145270.

Оскільки задоволено основну позовну вимогу, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )доголовного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька обл,м. Хмельницький, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 21318350), головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427)про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047150019050 від 29.09.2022 року, яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 з 23 вересня 2022 року.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 від 23.09.2022 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, на підставіЗакону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції відповідно дорішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 12.12.2022 року.

Суддя С.В. Ніколайчук