Рішення № 107785160, 08.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2022 року м. Київ № 640/25941/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить суд:

- бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» визнати протиправною; 2

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу»;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» з 31.10.2013 року по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено у виплаті грошової допомоги, чим порушено право позивача на отримання 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/25941/21в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

Відповідач своїм правом, передбаченим КАС України, на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

31.10.2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв`язку виходом на пенсію державного службовця.

29.06.2021 року позивач звернувся до Апарату Верховної Ради України з проханням виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Листом від 29 липня 2021 року № 15/26-2021/251509 Апарат Верховної Ради України відмовив у виплаті грошової допомоги, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч.13 ст.37 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при припиненні трудового договору вихідна допомога виплачується у випадках і розмірі, передбачених як ст.44 КЗпП, так і іншими нормами закону. Так, зокрема, при звільненні державного службовця у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі вихідна допомога виплачується йому не за ст.44 КЗпП, а згідно ст.37 Закону «Про державну службу».

Відтак, грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті їй у день її звільнення.

Згідно з пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769, Апарат ВРУ є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Пунктами 7, 10 цього Положення передбачено, що Апарат ВРУ організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України, забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України, здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Отже, саме на Апарат Верховної Ради України покладено обов`язок здійснювати оплату праці помічників-консультантів народних депутатів з урахуванням розподілу коштів, здійсненого депутатом відповідно до положень статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України. Частиною 3 даної статті визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Дані положення також визначені у ст.1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-ВР.

Згідно зі ст. 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Відтак, місячний фонд заробітної плати, який виділяється кожному народному депутату України, передбачає виплату за його рахунок заробітної плати помічникам-консультантам, що не може бути нижчою, ніж встановлена законом мінімальна заробітна плата, та матеріальної допомоги помічникам-консультантам для вирішення соціально-побутових питань.

З урахуванням наведеного, народний депутат визначає порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте останній не має права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

У контексті зазначеного суд визнає обґрунтованими доводи позивача щодо того, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Враховуючи вказані норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із відповідачем.

Наведене також підтверджується матеріалами справи, а саме документами Апарату Верховної Ради України з яких вбачається, що позивач був прикріплений до кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Доводи відповідача щодо того, що зі змісту до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та ст. 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку та здійснює інші виплати суд вважає такими, що не відповідає вищевказаним приписам. Так, у вказаних нормах міститься посилання лише на заробітну плату як вид щомісячного заохочення працівника та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Натомість, виплата грошової допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» та інші виплати не передбачені.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 27.03.2019 року у справі № 757/9144/16-ц. Так, Верховний Суд зауважив, що, оскільки позивач був прийнятий та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженням Апарату ВРУ, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із народним депутатом України.

Відтак, суд дійшов висновку, що саме на відповідача покладений обов`язок забезпечення фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату, у тому числі, виплата заробітних плат, оплата відпусток помічникам-консультантам, виплата грошової допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» та інших виплат.

Таким чином, саме відповідач через допущену ним протиправну бездіяльність у забезпеченні виконання вимог трудового законодавства, порушив право позивача на отримання грошової допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

З урахуванням наведеного, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачу грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» та зобов`язання Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарат Верховної Ради України виплатити заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» з 31.10.2013 року по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.

Закріплені у статях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Крім того суд зазначає, що за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Правовий висновок про наявність підстав, передбачених ст. 117 КЗпП України, для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у разі непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення, висловлений Верховним Судом у постановах від 31.10.2019 №821/649/17, від 29.01.2020 №440/4332/18, від 13.02.2020 №809/698/16, від 06.03.2020 №1240/2162/18, від 27.04.2020 №812/639/18, від 22.05.2020 №320/1263/19, від 30.09.2020 №821/952/17.

Вирішуючи питання про застосування наслідків, передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України, у контексті належного до виплати позивачу розміру середньомісячного заробітку, суд враховує висновки Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 №6-113цс16 та Верховного Суду у постановах від 01.04.2020 №761/16407/15-ц, від 26.06.2020 №761/9584/15-ц, від 04.09.2020 №260/348/19, від 30.11.2020 №480/3105/19, в яких цими судами застосовано принцип співмірності.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Згідно з наданими суду матеріалами справи вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення на день звільнення позивача становив 13 059, 93 грн.

Розмір грошову допомогу, яка підлягає виплаті становить 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, на думку суду, має визначатися з моменту звернення позивача до відповідача від 29.06.2021 з вимогою виплати грошової допомоги і до подання даного позову до суду (14.09.2021), що становив 55 робочих днів.

Тривалість невиплати до пред`явлення вимоги про її сплату пов`язана з тим, що відповідач не визнавав право позивача на отримання допомоги. У подальшому, невиплата відповідачем допомоги пов`язана з розглядом судом цієї справи.

При вирішенні справи суд враховує розмір належної позивачу до виплати суми допомоги, належність і своєчасність без невиправданих зволікань дій позивача щодо пред`явлення відповідачу вимоги про виплату спірної допомоги, відсутність спору між сторонами щодо розміру допомоги, а також ст. 258 КАС України строк розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (60 днів із дня відкриття провадження у справі).

Тривалий розгляд даної справи судом, який викликаний іншими об`єктивними обставинами (неповний склад суду, надмірне навантаження тощо), а не процесуальними діями чи рішеннями сторін, не може бути підставою для покладення на відповідача обов`язку із виплати відшкодування на дату прийняття судом рішення, розмір якого, на переконання суду, є очевидно неспівмірним із сумою допомоги.

Отже, вимога про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати підлягає задоволенню у частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середні заробіток за час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу з 29.06.2021 по 14.09.2021, що становив 55 робочих днів.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вбачає наявність для стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 454, 00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, ЄДРПОУ 20064120) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії- задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

3. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

4. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу з 29.06.2021 по 14.09.2021, що становив 55 робочих днів.

5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути з Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, ЄДРПОУ 20064120) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 454, 0 0 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривнi 00 копійок).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.В. Аблов