Рішення № 107785157, 08.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2022 року м. Київ № 640/1787/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора,

Шостої кадрової комісії

про визнання протиправним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (позивач, прокурор, ОСОБА_1) з позовом до Офісу Генерального прокурора (відповідач 1, Офіс ГП), Шостої кадрової комісії (відповідач 2, Комісія) в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Шостої кадрової комісії № 29 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 19.12.2019;

- визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття Наказ Генеральної прокуратури України № 2059ц від 21.12.2019;

- поновити позивача на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії про визнання протиправним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії № 29 від 19.12.2019 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 2059ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі, у порядку та за алгоритмом визначеним Постановами Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, та № 1155 від 11.12.2019 «Про умови оплати праці прокурорів», яка набрала чинності 16.01.2020, з урахуванням п. 3 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX. Стягнути витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 у розмірі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

Постановою Верховного Суду від 16.12.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України, та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийнято нове рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу №640/1787/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд, зокрема, зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не дослідили питання обчислення середньої заробітної плати, не визначили її розмір та відповідно не навели у своїх рішеннях розрахунки належних до стягнення сум. Відтак, в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2022 року прийнято адміністративну справу №640/1787/20 до провадження. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано від учасників справи письмові пояснення щодо постанови Верховного Суду від 16.12.2021

На виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2022 року представником позивача 27.01.2022 до суду подано додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначає про те, що враховуючи те, що позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації(відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України наказом Генерального прокурора №20594 від 21 грудня 2019 року, відлік періоду вимушеного прогулу розпочинається з 22 грудня 2019 року (першого дня після звільнення). Позивача поновлено 29 липня 2020 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами Офісу Генерального прокурора, (п. 2 Наказу Офісу Генерального прокурора від 29.07.2020 № 1982 ц). Відтак, на думку позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 22 грудня 2019 року по 28 липня 2020 року у розмірі 217 475, 64 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з листопада 2004 року, а з 2 жовтня 2019 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 подав заяву на проходження атестації.

Під час проходження атестації йому надійшло повідомлення від Шостої кадрової комісії. У такому повідомленні зазначено, що у своїх майнових деклараціях позивач вказує про право власності на автомобіль марки BMW 528i, 2013 року випуску, набутий у 2014 році, вартість на дату набуття 307 420 грн, яка є нижчою за ринкову. Запитувалися підтверджуючі документи щодо набуття транспортного засобу, які відображають вартість набуття, та пояснення щодо різниці між його вартістю набуття та ринковою ціною.

Також у повідомленні зазначено, що у своїх майнових деклараціях позивач відображає що у 2018 році у власності його дружини з`являється квартира у місті Києві, площею 208,4 кв.м., а також паркомісце 30,3 кв.м. Необхідно було повідомити вартість набуття у власність даних об`єктів нерухомості та пояснити джерела походження коштів, на які були набуті дані права із наданням підтверджуючих документів.

У відповідь на повідомлення комісії позивач надав пояснення, відповідно до яких 24 січня 2014 року набув у власність автомобіль марки BMW 528i, 2013 року випуску, шляхом його митного оформлення у режимі імпорт на митну територію України відповідно до митної декларації № 807110000/2014/0238. Задекларовано його вартість 307 420 грн (38 500 доларів США за офіційним курсом НБУ на 24 січня 2014 року), така ж вартість визначена та внесена до майнових декларацій шляхом складання суми «фактурної» вартості автомобіля, зазначеній у інвойсі (міжнародному рахунку-фактурі) та сум податків і зборів, сплачених при його митному оформленні. Інші, документально підтверджені відомості про складові вартості транспортного засобу (грошову винагороду особи, яка здійснювала його пошук, оплату та доставку з США, сертифікацію, брокерські послуги тощо) станом на дату першого декларування - 27 жовтня 2016 року та на теперішній час відсутні, у зв`язку з чим відсутні і об`єктивні підстави декларування іншої вартості. Вказував, що на відміну від зазначеної ним вартості, в ринкову вже включені всі перелічені складові, що і може бути поясненням потенційної різниці (надано копію митної декларації).

Щодо квартири та паркомісця, задекларованих у 2017 та 2018 роках, пояснив що ні в одній з декларацій не зазначав про наявність права власності на вказані об`єкти у його дружини - ОСОБА_2 . Вказані квартира та паркомісце є власність його матері ОСОБА_1 , а його родиною використовується з 1 липня 2017 року як інше право користування (безоплатне користування). Станом на 1 січня 2019 року у власності його дружини перебуває гараж у місті Харкові (надано копії майнових декларацій за 2017 та 2018 роки).

19 грудня 2019 року кадровою комісією № 6 прийнято рішення №29 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Так, комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема, на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності в частині пояснень щодо походження коштів на придбання рухомого та нерухомого майна, що перебуває у власності та/або користуванні прокурора, членів його сім`ї та близьких осіб, зокрема, квартири загальною площею 208,4 кв.м. та паркомісця у місті Києві, які належать на праві власності матері прокурора, автомобілів BMW 528i та BMW Х5, які належать ОСОБА_1 та його дружині. Офіційні доходи не дозволяли придбати вказане майно.

Наказом Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2059ц на підставі рішення кадрової комісії №6 позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.

Вказуючи на протиправність рішення кадрової комісії та наказу про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як зазначено вище, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії про визнання протиправним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено. Зокрема, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі, у порядку та за алгоритмом визначеним Постановами Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, та № 1155 від 11.12.2019 «Про умови оплати праці прокурорів», яка набрала чинності 16.01.2020, з урахуванням п. 3 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX.

Постановою Верховного Суду від 16.12.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України, та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийнято нове рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації (відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу №640/1787/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши подані документи і матеріали справи в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) (далі також - Порядок) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Суд встановив, що позивача звільнено 21.12.2019 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за жовтень та листопад 2019 року.

З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Так, відповідно до довідки про заробітну плату й інші доходи позивача, виданої Офісом Генерального прокурора від 04.06.2020 №21-808зп, заробітна плата позивача за жовтень 2019 року складає 31592, 74 грн., за листопад 2019 року - 31 592, 74 грн., середньоденний заробіток складає 1469, 43 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника.

Враховуючи, що позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо легалізації(відмивання) злочинних доходів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України наказом Генерального прокурора №20594 від 21 грудня 2019 року, відлік періоду вимушеного прогулу розпочинається з 23 грудня 2019 року (першого робочого дня після звільнення).

Разом з тим, судом встановлено, що 29 липня 2020 року позивача поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами Офісу Генерального прокурора, (п. 2 Наказу Офісу Генерального прокурора від 29.07.2020 №1982 ц ).

Відтак, суд зауважує, що 28.07.2020 завершився час вимушеного прогулу позивача, який зумовлений протиправним та скасованим у судовому порядку наказом Генеральної прокуратури України № 2059ц від 21.12.2019.

У цьому контексті суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд звертає увагу, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16, від 30.09.2020 у справі № 806/204/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18, від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20, тобто є сталою.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням наведеного, зважаючи на встановлені обставини справи, а також на той факт, що час вимушеного прогулу завершився 28.07.2020, позивача вже поновлено на посаді, а порушене право відновлено, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 на користь позивача середнього заробітку за період з 23 грудня 2019 року по 28 липня 2020 року.

Відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» від 08.08.2018 року №78/0/206-18, від 29.07.2019 № 1133/0/206-19, кількість робочих днів за період з 22 грудня 2019 року по 28 липня 2020 року становить 148 днів, а саме: грудень 2019 року - 6 днів, січень 2020 - 21 день, лютий 2020 року - 20 днів, березень 2020 року - 21 день, квітень 2020 року - 21 день, травень 2020 року - 19 днів, червень 2020 року - 20 днів, липень 2020 року - 20 днів.

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2019 року по 28 липня 2020 року розраховується наступним чином: 148 днів х 1469, 43 грн. та становить 217 475, 64 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 задоволенню не підлягають, а доводи позивача про відлік часу вимушеного прогулу з 22.12.2019 визнаються судом необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані документи і матеріали справи в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2019 року по 28 липня 2020 року у розмірі 217 475, 64 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051), Шостої кадрової комісії (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) про визнання протиправним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.12.2019 по 28.07.2020 у розмірі 217 475, 64 грн (двісті сімнадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять гривень, 64 копійки).

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.В. Аблов