Рішення № 107784845, 08.12.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2022м. ДніпроСправа № 904/3934/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м.Дніпро)

до Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 у загальному розмірі 1 232 318 грн. 36 коп. та заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого майна у розмірі 17 686 грн. 53 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 у загальному розмірі 1 232 318 грн. 36 коп. та заборгованість з відшкодування витрат на утримання орендованого майна у розмірі 17 686 грн. 53 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 588 611 грн. 26 коп. - заборгованість з орендної плати;

- 643 707 грн. 10 коп. - неустойка;

- 17 686 грн. 53 коп. - заборгованість з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 в частині повного та своєчасного внесення відповідачем орендної плати за період користування майном з березня 2018 року по липень 2019 року, внаслідок чого утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 588 611 грн. 26 коп. У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання щодо повернення майна після припинення договору (31.03.2017), на підставі пункту 10.13. договору та статті 785 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку за період з вересня 2018 року по липень 2019 року в сумі 643 707 грн. 10 коп. Крім того, відповідачем були порушені зобов`язання за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-028 від 01.08.2016 до договору оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 в частині відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг за період з липня 2017 року по липень 2019 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 17 686 грн. 53 коп.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим, ухвалою суду від 09.09.2019 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - 7 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №41755/19 від 16.09.2019).

Судом було встановлено, що з поданням даного клопотання визначені в ухвалі суду від 09.09.2019 недоліки позивачем усунено лише частково.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 43065/19 від 23.09.2019), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи поштовий опис вкладення та копію поштової квитанції в якості доказів направлення позовної заяви.

Враховуючи вказане, ухвалою суду області від 24.09.2019 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 17.10.2019.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 45562/19 від 07.10.2019), у якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та у зв`язку із зловживанням своїми правами позивачем судові витрати покласти на позивача, посилаючись на таке:

- додатки до позовної заяви за № 1-26 не містять в собі інформації щодо оренди вагонів та відповідної плати за них;

- єдиним належним, допустимими та достовірними доказами виниклої заборгованості можуть бути: рахунок та акти виконаних робіт підписані особисто відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства;

- додатковий договір від 10.03.2016 є нікчемним;

- загальна сума оплати з січня по вересень 2016 року становила 229 371 грн. 54 коп., тоді як згідно з пунктом 3.6. основного договору, відповідач був зобов`язаний сплатити на користь ПАТ "Укрзалізниця" лише 68 811 грн. 46 коп., що становить 30% загальної суми орендної плати, передбаченої договором. Таким чином переплата з орендної плати становить 160 560 грн. 08 коп.

- боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

У підготовче засідання 17.10.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися, причин нез`явлення суду не повідомили. Про день, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які наявні в матеріалах справи.

Враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, закінчувався 25.11.2019, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України (зокрема, подання до суду додаткових доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень), та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, а також для належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважав за необхідне продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 17.10.2019 строк проведення підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, а саме: по 25.12.2019 включно; підготовче засідання було відкладено на 04.12.2019.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 55642/19 від 03.12.2019), в якій позивач вважає викладені у відзиві на позовну заяву доводи позивача безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, та посилається на таке:

- в тексті позовної заяви позивачем було допущено описку, а саме: на сторінці 8 позовної заяви позивачем зазначено: "Документи, додані до позовної заяви (додатки 1-26), свідчать про правомірність нарахування плати за користування вагонами та безпідставність викладеного відповідачем у відомостях ф. ГУ-46 та накопичувальній картці заперечення. За умов відсутності згоди відповідача на списання плати користування вагонами в безспірному порядку, позивач змушений звернутися до суду за стягненням належним йому платежів. Вважаємо, що вимоги залізниці щодо сплати відповідачем нарахованої плати за користування вагонами є законними та обґрунтованими, а відмова відповідача від сплати зазначеного платежу є безпідставною". Вірним слід вважати: "Документи, додані до позовної заяви (додатки 1-26), свідчать про правомірність нарахування спірної суми. Вважаємо, що вимоги залізниці щодо сплати відповідачем нарахованих заборгованості з орендної плати, неустойки та заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна є законними та обґрунтованими, а відмова відповідача від сплати нарахованих платежів є безпідставною";

- якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Аналогічну правову позицію містить постанова Верховного суду від 05.06.2018 по справі 904/7825/17;

- норми законодавства щодо автоматичної пролонгації договірних відносин містять лише умови щодо відсутності письмового повідомлення однієї із сторін договору про припинення або зміну умов договору та не містять імперативної вказівки, що таке повідомлення сторона повинна отримати до закінчення місячного строку;

- відповідачем було проігноровано положення пункті 10.1. договору оренди № 12/02-3596-ОД від 21.08.2009, яким передбачено ряд додаткових умов, за яких термін дії договору може бути продовженим на тих самих умовах, які ним передбачені, а саме: надання інформації щодо виконання умов договору у вигляді наявності договору страхування, дозволу або декларації, наданої органам пожежного нагляду та узгодження балансоутримувача; заява орендаря щодо продовження терміну дії договору;

- в матеріалах справи містяться копії додаткових угод від 18.03.2016, 18.07.2016, 15.09.2016, 25.10.2016 та від 29.11.2016, якими змінювався строк дії договору, що є істотною умовою для орендних правовідносин;

- у відповідача не переривалися у зв`язку із заміною сторони орендодавця з РВ ФДМУ по Дніпропетровській області на ПАТ "Укрзалізниця" правовідносини з приводу користування орендованим майном на підставах, визначених умовами договору оренди №12/02-3596-ОД від 15.09.2009, відповідач фактично використовував це майно, а відтак має усі права та несе усі обов`язки орендаря відповідно до умов такого договору, зокрема, зобов`язаний сплатити орендну плату на умовах цього договору належному орендодавцеві (ПАТ "Укрзалізниця");

- доказів повернення об`єкту оренди позивачу відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати за період з березня 2018 року по липень 2019 року є доведеними. Аналогічну правову позицію містить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2019 по справі №904/7821/17.

У підготовче засідання 04.12.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив; про день час та місце вказаного засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення № 4930010096555 (№5005400183988) про вручення відповідачу 01.11.2019 ухвали суду від 17.10.2019.

Представником позивача у вказаному судовому засіданні заявлено усне клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 904/7821/17 та набранням законної сили прийнятим у ній рішення.

Розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд вважав клопотання таким, що підлягає задоволенню з огляду на таке:

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 по справі №904/7827/17 (суддя Манько Г.В.) позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни задоволено повністю; виселено фізичну особу - підприємця Ментій Тетяну Миколаївну з нерухомого майна, а саме, нежитлового вбудованого приміщення з прибудовою площею 347,4 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кириленка (Магістральна), буд. 14 прим. 77, яке належить публічному акціонерному товариству "Українська залізниця"; стягнуто з Фізичної особи - підприємця Ментій Тетяни Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариство "Українська залізниця" 15.09.2009 в розмірі 86 531 грн. 48 коп. та неустойку за період з квітня по травень 2017 у розмірі 98 670 грн.70 коп., судовий збір в сумі 4378 грн. 03 коп. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 по справі №904/7827/17 мотивоване тим, що нерухоме майно, в якому знаходиться орендоване відповідачем приміщення за договором оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 було включено до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця", внаслідок чого позивач набув право власності на це майно та є стороною цього договору у якості орендодавця. Строк договору оренди сплинув 31.03.2017 та більше не продовжувався сторонами. За період користування майном з січня по травень 2017 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 86 531 грн. 48 коп. Позивач повідомляв відповідача про закінчення терміну дії договору оренди та запропонував повернути майно протягом трьох робочих днів шляхом підписання акту приймання-передачі з одночасним погашенням заборгованості. До теперішнього часу вказаний розмір заборгованості залишився неоплаченим відповідачем, приміщення не повернуто. Враховуючи, що судом встановлено, що строк договору оренди закінчився 31.03.2017, нового договору оренди на спірне приміщення укладено не було, а орендар не повернув орендодавцю за актом приймання-передачі орендоване нерухоме майно, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 86 531 грн. 48 коп. та неустойки в розмірі 98 670 грн. 70 коп. за період квітень-травень 2017 року, а також підстав для виселення відповідача із орендованого приміщення. При цьому суд керувався положеннями статей 115, 329, 629, 759, 760, 762, 770, 785 Цивільного кодексу України, статей 85, 173, 283-286, 291 Господарського кодексу України, статей 15, 17, 19, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 2, 4, 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". При цьому, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 904/7821/17 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 у справі №904/7821/17 залишено без змін;

- постановою Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 904/7821/17 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 у справі № 904/7821/17 скасовано; справу № 904/7821/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Скасовуючи постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2017 у справі № 904/7821/17, Верховний Суд зазначив, що суди дійшли передчасного висновку про те, що позивачем у передбачений частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк було направлено заяву про припинення договору оренди, та, як результат, - про помилковість доводів відповідача щодо автоматичної пролонгації договору на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. Разом з тим, встановлення зазначених обставин є необхідним для правильного вирішення спору, оскільки без чіткого, достеменного та однозначного висновку про те, чи є лист від 13.04.2017 заявою однієї зі сторін договору оренди про припинення дії договору в розумінні частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та чи був він направлений в межах строку, передбаченого положеннями зазначеної статті, неможливо дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність обставин продовження терміну дії договору в порядку частини 2 статті 17 зазначеного Закону. Крім того, Верховний Суд вказав, що, зазначивши в описових частинах судових рішень про умови пункту 3.11. договору, відповідно до якого зобов`язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за три (базових) місяці оренди, який вноситься в рахунок плати за три останні місяці оренди, суди обох інстанцій не дослідили, чи здійснювався відповідачем відповідний платіж в якості завдатку та чи був він врахований при укладенні додаткового договору від 10.03.2016 до договору оренди нерухомого (або іншого) майна від 15.09.2009 №12/02-3596-ОД, та не врахували зазначеного при стягненні заборгованості з орендної плати;

- за результатом нового розгляду справи № 904/7821/17 рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2019 (суддя Петрова В.І.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі; виселено фізичну особу - підприємця Ментій Тетяну Миколаївну з нерухомого майна, а саме, нежитлового вбудованого приміщення з прибудовою площею 347,4 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кириленка (Магістральна), буд. 14 прим. 77, яке належить публічному акціонерному товариству "Українська залізниця"; стягнуто з Фізичної особи - підприємця Ментій Тетяни Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариство "Українська залізниця" 15.09.2009 в розмірі 86 531 грн. 48 коп. та неустойку за період з квітня по травень 2017 у розмірі 98 670 грн.70 коп., судовий збір в сумі 4378 грн. 03 коп. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2019р у справі № 904/7821/17 скасовано в частині про виселення, стягнення неустойки та розподілу судових витрат. Прийнято в цій частині нове рішення - у позовних вимогах АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" до ФОП Ментій Т.М. про виселення з нежитлового вбудованого приміщення з прибудовою площею 347,4 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул.Кириленка (Магістральна), буд. 14 прим. 77- відмовлено; у вимогах про стягнення 98 670 грн. 70 коп неустойки - відмовлено; в решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2019 у справі № 904/7821/17 залишено без змін;

- в той же час, ухвалою Верховного Суду від 02.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 904/7821/17 Господарського суду Дніпропетровської області за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2019;

- враховуючи численні скасування судових рішень та неодноразове направлення справи № 904/7821/17 на новий розгляд, а також те, що остаточне рішення у вказаній справі станом на 04.12.2019 не прийнято, та судовий розгляд справи № 904/3934/19 триває, з метою процесуальної економії, недопущення різних за своєю суттю судових рішень по одним і там самим правовідносинам, а також з метою дотримання принципу юридичної визначеності, суд вважав за доцільне зупинити провадження у справі до завершення розгляду Верховним судом справи № 904/7821/17.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 04.12.2019 провадження у справі № 904/3934/19 було зупинено до завершення розгляду Верховним Судом справи № 904/7821/17 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни; третя особа: Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області про виселення з приміщення нежитлової будівлі та стягнення заборгованості по пені і орендній платі у сумі 265 799 грн. 70 коп.

Від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі (вх. суду №35444/22 від 21.10.2022), в якій він просить суд поновити провадження у справі, у зв`язку з тим, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/7821/17, яке було ухвалено 25.08.2022, набрало законної сили - 23.09.2022, тому обставини, які були підставою для зупинення розгляду справи усунуті.

Від позивача надійшла заява (вх. суду № 35445/22 від 21.10.2022), в якій він просить суд врахувати наведені у заяві додаткові пояснення у справі, а саме: враховуючи встановлені під час розгляду справи № 904/7821/17 обставини, строк дії договору закінчився 31.09.2019, після 31.09.2019 відповідач не звільнив орендоване приміщення.

Відповідно до приписів статті 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Зважаючи на те, що обставини, які стали підставою для зупинення провадження у справі усунуті, суд вважав за необхідне поновити провадження у справі та призначити її розгляд у підготовчому засіданні.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 26.10.2022 провадження у справі було поновлено, справу було призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 15.11.2022.

У підготовче засідання 15.11.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив; про день час та місце вказаного засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить отримана 02.11.2022 представником відповідача телефонограма (а.с.22 у томі 2)

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважав, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У підготовчому засіданні 15.11.2022 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 15.11.2022 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 29.11.2022.

29.11.2022 у призначений час судового засідання з`явився представник позивача, проте, 29.11.2022 o 12 год. 45 хв. у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області відбулося екстрене відключення електропостачання, яке не було відновлено протягом робочого часу суду в цей день. Після відновлення електропостачання проведено роботи по перевірці працездатності електричної мережі суду та комп`ютерної техніки, сервер КП ДСС запущено лише 30.11.2022 з 09 год. 30 хв., що підтверджується Актом Господарського суду Дніпропетровської області № 38/22 від 30.11.2022 (а.с. 30 у томі 2).

Враховуючи вказані обставини, судове засідання, призначене на 29.11.2022, не відбулося.

Приймаючи до уваги усунення обставин, які перешкоджали проведенню судового засідання, суд дійшов висновку про необхідність призначення дати наступного судового засідання.

Так, ухвалою суду від 30.11.2022 судове засідання було призначено на 08.12.2022.

У судове засідання 08.12.2022 представники позивача та відповідача не з`явилися, причин нез`явлення суду не повідомили. Про день, час та місце судового засідання всі учасники справи повідомлялись судом, а саме:

- позивачу ухвала суду від 30.11.2022 була направлена на офіційну електронну пошту p.a-secretary@dp.uz.gov.ua, яку зазначено на офіційному сайті позивача, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідку про доставку електронного листа (а.с.34 у томі 2);

- у всіх ухвалах суду по справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/spisok/csz\. Отже, всі учасники справи обізнані з можливістю ознайомлення з рухом справи на веб-порталі судової влади України та мали для цього всі дані. Так, відповідач був повідомлений про дату судового засідання шляхом розміщення оголошення на веб-порталі судової влади України (а.с.34 у томі 2), а також за участю позивачу відповідачу надсилалась ухвала суду засобами поштового зв`язку у поштовому відправленні № 4930021095100.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 30.11.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106656869) надіслано судом 30.11.2022, зареєстровано в реєстрі 01.12.2022 та оприлюднено 02.12.2022, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, позивач та відповідач не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, суд наголошує на тому, що у всіх ухвалах суду по даній справі детально було описано як зміст позовних вимог, так і зміст відзиву на позовну заяву відповідача, а також зміст відповіді на відзив на позовну заяву. При цьому, будь-яких додаткових пояснень, заяв чи клопотань до суду від позивача та відповідача з моменту поновлення провадження у справі - 26.10.2022 не надходило, що свідчить, що всіма учасниками справи у повному обсязі викладені їх правові позиції.

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".

Враховуючи, що представником відповідача 02.11.2022 була отримана телефонограма щодо поновлення провадження у справі та призначення підготовчого засідання на 15.11.2022 (а.с.22 у томі 2), відповідач обізнаний про подальший розгляд даної справи та мав проявляти розумну зацікавленість щодо її руху у суді.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідачів про призначене у справі судове засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях для надання пояснень по суті справи.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Суд вважає, що представники позивача та відповідача не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим розглянути справу за їх відсутності, оскільки:

- останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);

- неявка в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України) є підставою для розгляду справи за відсутності такого учасника (учасників) справи.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору оренди майна, строк дії договору, умови передачі майна в оренду та повернення його з оренди, час користування ним орендарем, правомірність заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки, наявність часткової чи повної їх оплати, наявність підстав для стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого майна .

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 15.09.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Ментій Тетяною Миколаївною (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД (далі - договір, а.с.21-24 у томі 1), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення з прибудовою площею 347,4 кв.м, розміщене за адресою: м. Кривий Ріг, вул.Кириленко, 14/77, на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку , що перебуває на балансі ДП "Придніпровська залізниця", вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку/актом оцінки на 07.09.2009 і становить за незалежною оцінкою залишковою вартістю 970 908 грн.

У пункті 1.2. договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення кафе, що здійснює продаж підакцизної групи. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір укладено строком на 2 роки, що діє з 14.09.2009 до 14.09.2011 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органом пожежного нагляду та узгодження балансоутримувача, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

Доказів визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що внаслідок укладання договору № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Судом враховано, що відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найма оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до пункту 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання - передачі майна.

На виконання умов договору, 15.09.2009 орендодавцем передано, а орендарем прийнято об`єкт оренди - державне нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 347,4 кв.м, розміщене за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кириленко, 14/77, вартість якого за незалежною оцінкою на 07.09.2009 становить 970 908 грн. 00 коп., про що сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі в оренду нежитлових вбудованих приміщень від 15.09.2009 (а.с.25 у томі 1).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 15.09.2009, суд дійшов висновку щодо належного виконання орендодавцем обов`язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного нерухомого майна.

Відповідно до умов пункту 10.14 договору взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Пунктом 5.18. договору передбачено, що орендар у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, зобов`язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю та балансоутримувачу про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін.). У разі неподання орендарем до орендодавця заяви протягом встановленого цим пунктом договору терміну, або відмови орендодавця від продовження строку дії договору оренди на новий термін, договір припиняє свою дію, а орендар зобов`язаний виселитись у день, визначений за договором, як кінцевий термін дії договору оренди, та надати орендодавцю акт повернення орендованих площ балансоутримувачу. У разі невиконання цієї умови договору оренди орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення.

За умовами пункту 7.3. договору орендодавець зобов`язаний письмово повідомити орендаря не пізніше ніж за 30 діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання цього договору.

Відповідно до умов пункту 10.7. договору реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2011 сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до договору оренди, в якій, зокрема, погодили, що договір є пролонгованим з 15.09.2011 до 14.09.2013 (включно).

Протягом 2013-2015 років сторони укладали додаткові угоди до договору, якими змінювали певні умови щодо сплати орендної плати та строку чинності договору. Так, додатковою угодою від 26.02.2015 сторони узгодили, що договір оренди є пролонгованим з 01.04.2015 до моменту створення (реєстрації) ПАТ "Українська залізниця", але не більше ніж по 28.02.2018.

В подальшому, 10.03.2016 між ПАТ "Українська залізниця" (орендодавець) та ФОП Ментій Т.М. (орендар) укладено Додатковий договір до договору оренди нерухомого (або іншого) майна № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009, відповідно до умов пункту 1 якого сторони встановили, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди №12/02-3596-ОД від 15.09.2009, є ПАТ "Укрзалізниця". В пункті 3 цього додаткового договору сторони погодили викласти пункт 3.1 розділу 3 "Оренда плата" договору оренди № 12/02-3596-ОД в наступній редакції: "Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 21 095,85 грн. без ПДВ". В пункті 4 додаткового договору від 10.03.2016 сторони погодили викласти пункт 3.6 договору оренди в наступній редакції: "Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - Структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" ... не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Згідно з пунктом 11 додаткового договору від 10.03.2016 сторони домовились, що умови цього додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін, що виникли з 01.12.2015 Додатковий договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.03.2016 включно (а.с.28-29 у томі 1).

На виконання умов Додаткового договору від 10.03.2016, на підставі акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 10.03.2016, який підписаний сторонами, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул.Кириленко, 14/77, площею 347,4 кв. м, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 20.06.2013 і становить за незалежною оцінкою 429 851 грн. 00 коп. (а.с.30 у томі 1).

В подальшому, 18.03.2016 додатковим договором до договору оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 строк зазначеного договору оренди було пролонговано до 30.06.2016 (а.с. 31 у томі 1).

18.07.2016 додатковим договором до договору оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 строк дії зазначеного договору оренди було пролонговано до 31.07.2016 (а.с. 32 у томі 1).

15.09.2016 додатковим договором до договору оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 строк дії зазначеного договору оренди було пролонговано до 31.10.2016.

25.10.2016 додатковим договором до договору оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 пункт 3.1 розділу 3 договору оренди "Орендна плата" було доповнено абзацом 2 та викладено в наступній редакції: "Орендна плата визначена за домовленістю сторін, з 01.10.2016 становить 23 367 грн. 00 коп. без ПДВ" (а.с.33 у томі 1).

29.11.2016 додатковим договорам до договору оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 строк дії зазначеного договору оренди було пролонговано до 31.03.2017 (а.с.35 у томі 1).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" передбачено утворення на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" встановлено, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 затверджено Статут публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Пунктом 2 Статуту встановлено, що товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до пункту 20 Статуту товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту.

Пунктом 33 Статуту передбачено, що товариство здійснюючи право власності, володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, Статуту та меті діяльності підприємства.

Згідно з витягом з протоколу № 1 засідання ПАТ "Укрзалізниця" від 06.11.2015 датою початку фінансово-господарської діяльності ПАТ "Укрзалізниця" було визначено 01.12.2015.

Відповідно до Положення про регіональну філію "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 16.11.2015 (протокол № 5), відокремленим підрозділом товариства є Регіональна філія "Придніпровська залізниця", до якої в процесі реорганізації перейшли всі майнові права та обов`язки Державного підприємства "Придніпровська залізниця".

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачено, що внесення нерухомого майна залізничного транспорту до статутного капіталу товариства може здійснюватися на підставі обліку майна на балансах Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту відповідно до законодавства без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до частини 2 статті 5 вказаного Закону переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу товариства, здійснюється протягом двох років з дня державної реєстрації товариства; державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесеного до статутного капіталу товариства, здійснюється на підставі передавального акту та акту оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до статутного капіталу товариства. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу товариства.

Згідно з передавальним актом від 03.08.2015, затвердженим Міністром інфраструктури України 18.08.2015, орендоване майно за договорами оренди передане Державним підприємством "Придніпровська залізниця" до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".

На підставі Зведеного переліку майна ДП "Придніпровська залізниця", що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", затвердженого Міністром інфраструктури України 18.08.2015, майно за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кириленка, 14/77, площею 347,4 кв.м було включено до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця".

Правонаступництво Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" стосовно прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, як первісного орендодавця за договором оренди № 12/02-3596-ОД, випливає з положень статей 115, 329, 770 Цивільного кодексу України, статті 85 Господарського кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статей 2, 4, 5, 6 Закону України "Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", а також підтверджується передавальним актом від 03.08.2015 і зведеним переліком майна державного підприємства "Придніпровська залізниця", що вноситься до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженими Міністром інфраструктури України 18.08.2015, згідно з якими орендоване відповідачем за договором оренди № 12/02-3596-ОД нерухоме майно було передано Державним підприємством "Придніпровська залізниця" до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт оренди: вбудовано-прибудоване приміщення, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Кириленка, будинок 14, приміщення 77 належить на праві власності Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця"; право власності зареєстроване 14.09.2016, номер запису - 16432851 (а.с.54 у томі 1).

Отже, в силу вимог закону та договору відбулась заміна сторони у зобов`язанні, внаслідок чого до позивача перейшли права та обов`язки орендодавця за договором оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009, у тому числі і право вимагати сплати орендних платежів, тобто прав кредитора у зобов`язанні.

Вказані вище додаткові угоди до договору оренди, укладені між ПАТ "Українська залізниця" та ФОП Ментій Т.М., не визнані недійсними, є чинними та підлягають виконанню.

Враховуючи викладене, судом відхиляються заперечення відповідача в цій частині.

Отже, в матеріалах справи містяться додаткові угоди (додаткові договори) до договору оренди № 12/02-3596-ОД, якими неодноразово продовжувався строк дії договору.

Так, з урахуванням судової практики з аналогічних правовідносин у справі №904/8389/17, подальше продовження договору оренди нерухомого майна № 12/02-3596-ОД від 15.06.09 виглядає наступним чином:

- з 01.04.2017 по 31.08.2017;

- з 01.09.2017 по 31.01.2018;

- з 01.02.2018 по 31.06.2018;

- з 01.07.2018 по 31.11.2018;

- з 01.12.2018 по 31.04.2019;

- з 01.05.2019 по 31.09.2019.

З приводу звільнення від доказування у даній справі факту закінчення 31.09.2019 строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/7821/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни про виселення та стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009.

За результатами розгляду вказано справи, Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 25.08.2022, яким позовні вимоги задоволені частково; стягнуто з Фізичної особи - підприємця Ментій Тетяни Миколаївни на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" 86 531 грн. 48 коп. - заборгованості з орендної плати за період січень-травень 2017 року та 1 297 грн. 97 коп. - судового збору; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено (а.с.13-14 у томі 2).

Під час прийняття судового рішення по справі № 904/7821/17 судом було встановлено, зокрема, що строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009, закінчився 31.09.2019.

При цьому, вказане не рішення не було оскаржено сторонами та набрало законної сили 23.09.2022, що підтверджується наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2022, виданим на примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2022 у справі № 904/7821/17.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі № 910/11287/16, від 18.06.2021 по справі № 910/16898/19 та ін.).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Таким чином, факт закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 - 31.09.2019 вставлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2022 у справі №904/7821/17, яке набрало законної сили 27.09.2022, та не підлягає доказуванню під час розгляду даної справи у відповідності до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 2.5. договору у разі припинення договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі, копія якого надається орендарем орендодавцю у місячний термін з дати його підписання.

Доказів повернення орендованого за спірним договором оренди майна з оренди матеріали справи не містять.

Згідно з умовами пункту 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства - 30% балансоутримувачу щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до пункту 3.11. договору зобов`язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за три (базових) місяці оренди, який вноситься в рахунок плати за три останні місяці оренди.

Згідно з пунктом 3.12. договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

В той же час, позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов`язання за договором оренди нерухомого майна № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 в частині повного та своєчасного внесення відповідачем орендної плати за період користування майном з березня 2018 року по липень 2019 року, внаслідок чого утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 588 611 грн. 26 коп. Крім того, на думку позивача, строк дії договору закінчився 31.03.2017, та відповідач не повернув орендоване майно, у зв`язку з чим, на переконання позивача, відповідач допустив простроченням виконання зобов`язання щодо повернення майна після припинення договору (31.03.2017), у зв`язку з чим на підставі пункту 10.13. договору та статті 785 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку за період з вересня 2018 року по липень 2019 року в сумі 643 707 грн. 10 коп.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2016 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - балансоутримувач, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ментій Тетяною Миколаївною (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № ПР/ДН-2-16-028/НКМ-В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди від 15.09.2019 № 12/02-3596-ОД (а.с.36-39 у томі 1), відповідно до умов пункту 1.1. якого балансоутримувач структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" здійснює обслуговування майна, що знаходиться за адресою; м.Кривий Ріг, вулиця Кириленко, 14/77 (надалі - майно), загальною площею 347,4 кв. м, а також утримання прилеглої території, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна, експлуатаційні витрати та комунальні послуги, у тому числі на компенсацію плати податку на землю, пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Згідно з пунктом 2.2. договору № ПР/ДН-2-16-028/НКМ-В орендар зобов`язується не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок балансоутримувача за утримання орендованого майна та прилеглої території згідно виставленого рахунку фактично наданих послуг (підпункт 2.2.3 договору № ПР/ДН-2-16-028/НКМ-В).

У пункті 7.1. вказаного договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту укладання та діє протягом строку дії договору оренди. У будь-якому випадку його умови розповсюджуються на відносини сторін до повернення майна орендарем балансоутримувачу згідно з актом приймання-передачі.

Позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов`язання за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № ПР/ДН-2-16-028 від 01.08.2016 до договору оренди № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 в частині відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг за період з липня 2017 року по липень 2019 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 17 686 грн. 53 коп., яку він також просить стягнути з відповідача.

Наведені вище обставини і стали причиною виникнення спору у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що спір виник за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності стосовно платежів з орендної плати та неустойки, які підлягають сплаті відповідачем, як орендарем, у зв`язку з несвоєчасним виконанням ним обов`язку повернути орендоване майно позивачу, як орендодавцю, після припинення договору оренди.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відтак, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору, а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

В той же час, у даній справі позивач заявив до стягнення з відповідача орендну плату, розраховану відповідно до умов договору оренди, в сумі 588 611 грн. 26 коп., розраховану за період з березня 2018 року по липень 2019 року. Крім того, за період з вересня 2018 року по липень 2019 року, але вже на підставі пункту 10.13. договору та статті 785 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку в сумі 643 707 грн. 10 коп. Таким чином, за період з вересня 2018 року по липень 2019 року позивач, фактично, просить суд стягнути потрійний розмір орендної плати.

З приводи вимоги позивача про стягнення орендної плати, розрахованої на підставі договору оренди, за період з березня 2018 року по липень 2019 року в сумі 588 611 грн. 26 коп. суд зазначає таке.

Як було встановлено судом вище, закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 відбулось 31.09.2019, отже у даній справі спірною є заборгованість з орендної плати, розрахованої в період дії вказаного договору, а саме: з березня 2018 року по липень 2019 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем, заборгованість відповідача з орендної плати за період з березня 2018 року по липень 2019 року складає 588 611 грн. 26 коп. При цьому відповідачем не надано доказів сплати ним завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за три (базових) місяці оренди, який повинен був внесений в рахунок плати за три останні місяці оренди (відповідно до умов пункту 3.11. договору).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку орендної плати за період з березня 2018 року по липень 2019 року в сумі 588 611 грн. 26 коп., зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено вихідні дані та період нарахування, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок орендної плати у сумі 588 611 грн. 26 коп., долучений до позовної заяви (а.с.16-17 у томі 1), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 588 611 грн. 26 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення неустойки в сумі 643 707 грн. 10 коп. суд зазначає таке.

Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився суперечить змісту правовідносин за договором оренди та регулятивним нормам Цивільного кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Відтак, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 15.09.2009 припинив свою дію 31.09.2019.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до пункту 10.13. договору, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна після припинення договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1статті 611 Цивільного кодексу України).

Законодавець у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Тобто неустойка згідно із частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, зазначає таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відтак, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах , проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

В той же час, оскільки позивач нарахував та заявив до стягнення неустойку за період з вересня 2018 року по липень 2019 року, а строк дії договору закінчився лише 31.09.2019, тобто у період нарахування позивачем неустойки обов`язок з повернення майна з оренди не існував, відповідно застосування неустойки, передбаченої пунктом 10.13. договору та статтею 785 Цивільного кодексу України є безпідставним та неправомірним.

Враховуючи вказане, у задоволенні вимог позивача в частині стягнення неустойки за період з вересня 2018 року по липень 2019 року в сумі 643 707 грн. 10 коп. суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого майна у розмірі 17 686 грн. 53 коп. суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За нормами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, в матеріалах справи наявні рахунки-фактури, які виставлялись позивачем в період з липня 2017 року по липень 2019 року в оплату відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, з огляду на умови пункту 2.2.3. договору № ПР/ДН-2-16-028/НКМ-В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди від 15.09.2009 № 12/02-3596-ОД від 01.08.2016, строк оплати послуг балансоутримувача є таким, що настав, проте відповідачем своєчасно не вносилися кошти на відшкодування експлуатаційних та комунальних витрат, понесених балансоутримувачем.

Отже, порушення відповідачем умов спірного договору підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано доказів з відшкодування компенсаційних витрат за період з липня 2017 року по липень 2019 року.

Враховуючи вказане, вимоги позивача в частині стягнення витрат на утримання орендованого майна за період з липня 2017 року по липень 2019 року підлягають задоволенню в сумі 17 686 грн. 53 коп.

Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 9 094 грн. 47 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3596-ОД від 24.12.2009 у загальному розмірі 1 232 318 грн. 36 коп. та заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого майна у розмірі 17 686 грн. 53 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м.Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49600, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108; ідентифікаційний код 40081237) - 588 611 грн. 26 коп. заборгованості з орендної плати за період з березня 2018 року по липень 2019 року, 17 686 грн. 53 коп. - заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого майна за період з липня 2017 року по липень 2019 року та 9 094 грн. 47 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 09.12.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко