Рішення № 107784303, 28.09.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 428/1653/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В при секретарі судових засідань - Луста В.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного (загального) провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», третя особа: Акціонерне товариство «Альфа - Банк» про захист прав споживача, зобов`язання вилучити недостовірну інформацію,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2019 р. позивач звернувся до суду з позовом та просить визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію інформацію, що в Єдиному Реєстрі наявності кредитної історії, формування та ведення якого здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», в кредитній історії позивача вказана недостовірна і така, що не відповідає дійсності інформація про наявність у ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Альфа-Банк» поточної заборгованості в сумі 150530,99 грн. та поточної простроченої заборгованості в сумі 150530,99 грн. за договором від 02.09.2008, а також наявність загальної поточної заборгованості в сумі 4 275 080,12 грн. та загальної поточної простроченої заборгованості в сумі 4 275 080,12 грн. Поширення відповідачем недостовірної інформації принижує її ділову репутацію, оскільки в нього відсутня заборгованість перед банком, яка сформована ТОВ. Позивач, представник позивача, просили розглядати справу в відсутність, позов підтримали. Представник відповідача ТОВ «УБКІ» надав пояснення. Представник відповідача АТ «Альфа - Банк» не надав пояснення. 08.04.2021 з Сєверодонецького міського суду Лугаської області до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 09.04.2021 р. відкрито провадження в порядку загального. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 23.11.2021 р. призначено до судового розгляду . Судом встановлено що в Єдиному Реєстрі наявності кредитної історії, формування та ведення якого здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», в кредитній історії позивача вказана недостовірна і така, що не відповідає дійсності інформація про наявність у ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Альфа-Банк» поточної заборгованості в сумі 150530,99 грн. та поточної простроченої заборгованості в сумі 150530,99 грн. за договором від 02.09.2008, а також наявність загальної поточної заборгованості в сумі 4 275 080,12 грн. та загальної поточної простроченої заборгованості в сумі 4 275 080,12 грн. Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до статті 277 ЦК України спростуванню підлягає лише недостовірна інформація. Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Пунктом 17 вказаної Постанови Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події. Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК). Відповідно до ст. 13 ЦК цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1). При їх здійсненні особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4). Не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч. 5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені чч. 2-5 ст. 13 ЦК, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема, згідно із ч. 3 ст. 16 ЦК суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень чч. 2-5 ст. 13 ЦК. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї. Виконання цивільного обов`язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яка встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ст. 14 ЦК). До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права. Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд зважує на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ( Chahal v . the United Kingdom , (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року ( заява № 38722/02 )). Відповідно до ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються користувачем до Бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 9 Закону інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону Бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього.

Відповідно до ст.. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Відповідно ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про організацію формування та обігу кредитних історій» Бюро вилучає з кредитної історії:інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, договору або визнання їх недійсними;всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього;інформацію, яка передбачена пунктами 2-4 частини першої статті 7, у разі закінчення терміну зберігання інформації в кредитній історії.

Бюро має право за участю Користувача здійснювати звірення інформації, яка була надана цим Користувачем для формування кредитної історії, та вносити до неї зміни на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та Договором.

Бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного правочину.

Судом встановлено, що відповідно до ст.. 1 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» метою цього закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов`язань, функціонування інституцій, пов`язаних з обміном інформацією про грошові зобов`язання та забезпечення прав та інтересів суб`єктів кредитної історії.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» є лише особою, яка збирає, зберігає та використовує інформацію , яка надається банками.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про вилучення інформації, оскільки Бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного договору і тільки зі спливом цього строку вилучає вказану інформацію.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про вилучення інформації, оскільки Бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного договору і тільки зі спливом цього строку вилучає вказану інформацію. Оскільки судом будь-яких порушень прав, свобод чи законних інтересів позивача не встановлено, позовні вимоги позивачем не доведені, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати позивачу не відшкодовуються. Керуючись ст.ст. 16,201,277 ЦК України, ст..12,13,77,79, 81,263,264,27,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», третя особа: Акціонерне товариство «Альфа - Банк» про захист прав споживача, зобов`язання вилучити недостовірну інформацію. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту до Київського апеляційного суду.

Дата складання повного тексту рішення 12.10.2022 р.

Суддя Остапчук Т.В.