Рішення № 10777259, 10.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.08.10 р.                     Справа № 9/118                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Финн-Тайр”, м.Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донєвротранс-7”, м.Донецьк

про стягнення 17381грн.17коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: Полунов Є.В. – представник (за довіреністю б/н від 05.02.2010р.);

від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Финн-Тайр”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донєвротранс-7”, м.Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 17381грн.17коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 9519грн.96коп., інфляційних витрат в розмірі 704грн.48коп., 60% річних в розмірі 5052грн.74коп. та штрафу в розмірі 2103грн.99коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №08-07/Г від 08.07.2009р., видаткові накладні №РН-0000204 від 09.07.2009р., №РН-0000205 від 09.07.2009р., довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №13 від 09.07.2009р., претензію №50 від 09.12.2009р., рахунки фактури №СФ-0000239 від 08.07.2009р., №СФ-0000242 від 09.07.2009р.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду від 16.06.2010р. та 07.07.2010р. заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з’явився, тому згідно ст.75Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №6287570 Товариство з обмеженою відповідальністю „Донєвротранс-7”, м.Донецьк станом на 25.06.2010р., зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як юридична особа.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, господарський суд встановив:

08.07.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Финн-Тайр”, м.Донецьк та Товариством з обмеженою відповідальністю „Донєвротранс-7”, м.Донецьк укладений договір №08-07/Г, відповідно з яким постачальник (позивач) зобов`язується передати окремими партіями у власність (повне господарське відання) покупця (відповідача) належну постачальнику продукцію, а покупець зобов’язується прийняти наведені партії продукції та сплатити за них грошову суму у відповідності з умовами п.4 договору, або припинити зобов’язання платежу іншим способом, передбаченим додатковою угодою сторін (п.1.1 договору).

Відповідно до п.10.1 договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2009р., а щодо грошових розрахунків – до їх завершення.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором поставки №08-07/Г від 08.07.2009р.

Відповідно до п.3.1 договору, на підставі усної або письмової заяви покупця сторонами (постачальником та покупцем) узгоджуються необхідні реквізити партії продукції (кількість, найменування, розмір тощо). Постачальник за свій рахунок постачає покупцю до місця поставки, а покупець зобов’язаний без зволікання прийняти таку узгоджену партію продукції.

24.02.2009р. сторонами підписано специфікацію №1 до договору поставки №15/231 від 24.02.2009р., відповідно до якої постачання товару на загальну суму 5061грн.96коп. здійснюється на умовах EXW склад постачальника згідно Інкотермс 2000р. на протязі 3 днів після підтвердження заявки.

За твердженням позивача, останнім на адресу відповідача була здійснена поставка продукції на загальну суму 25519грн.96коп., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000204 від 09.07.2009р., №РН-0000205 від 09.07.2009р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Для всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд ухвалами від 16.06.2010р. та від 07.07.2010р. зобов’язав відповідача надати письмові пояснення стосовно факту отримання товарно-матеріальних цінностей за видатковими накладними №РН-0000204 від 09.07.2009р., №РН-0000205 від 09.07.2009р. Однак вимоги суду відповідачем не виконані, відповідні пояснення не надані.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що фактичне отримання відповідачем товару, зазначеного у видаткових накладних №РН-0000204 від 09.07.2009р., №РН-0000205 від 09.07.2009р. підтверджується підписом представника відповідача на вищезазначених накладних та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №13 від 09.07.2009р. (копія довіреності залучена до матеріалів справи), а отже прийнятий відповідачем без заперечень.

Наразі наведена довіреність не містить посилань ані на зазначений договір, ані на наведені накладні, проте суд вважає, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №13 від 09.07.2009р. видавалась відповідачем для отримання товарно-матеріальних цінностей за видатковими накладними №РН-0000204 від 09.07.2009р., №РН-0000205 від 09.07.2009р. на підставі договору №08-07/Г від 08.07.2009р., оскільки у зазначених накладних містяться посилання на вищенаведену довіреність та на рахунки фактури №СФ-0000239 від 08.07.2009р., №СФ-0000242 від 09.07.2009р., які, в свою чергу, містять посилання на договір №08-07/Г від 08.07.2009р.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що фактичні дії сторін свідчать про виникнення правовідносин на підставі договору №08-07/Г від 08.07.2009р.

Пунктом 4.2 договору сторони передбачили, що покупець оплачує постачальнику кожну партію продукції не пізніш, ніж через 30 календарних днів від дня приймання такої партії продукції.

За приписом ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, граничний строк оплати відповідачем отриманої продукції за видатковими накладними №РН-0000204 від 09.07.2009р., №РН-0000205 від 09.07.2009р. є 08.08.2009р. включно.

За твердженням позивача, відповідач всупереч вимогам договору та закону, на момент подання позовної заяви до суду, не оплатив вартість отриманого товару, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 9519грн.96коп.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 9519грн.96коп.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 9519грн.96коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Финн-Тайр”, м.Донецьк в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 9519грн.96коп. обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 2103грн.99коп.

Відповідно до п.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписом ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що у разі порушення покупцем обов’язку платежу покупець зобов’язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60% річних від простроченої суми за весь період прострочення. Крім того, якщо порушення покупцем обов’язку платежу буде тривати більш, ніж 1 календарний місяць, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від суми наведеного грошового зобов’язання.

Договір в цій частині підписаний сторонами без заперечень, в судовому порядку недійсним не визнаний.

На підставі зазначеного, у відповідності до п.8.1 договору, за розрахунком позивача, розмір штрафу становить 2103грн.99коп.

Розглянувши наданий розрахунок, суд вважає, що сума штрафу, нарахована позивачем, є обґрунтованою, однак позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне:

За приписом п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

З приписів зазначених статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оскільки, штраф є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

В даному випадку, оскільки сторони мають специфічний характер своєї діяльності, розмір штрафу, на думку суду, не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення. У зв’язку з зазначеним, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки (штрафу).

З огляду на викладене, враховуючи відсутність у позивача збитків (доказів зворотнього позивачем не представлено), суд вважає за доцільне вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 2103грн.99коп. задовольнити частково та зменшити розмір штрафу на 50%.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 50% від суми штрафу, який нарахований позивачем, а саме – 1051грн.99коп.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача 60% річних в розмірі 5052грн.74коп. та інфляційних витрат в розмірі 704грн.48коп.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного та п.8.1 договору, за розрахунком позивача, 60% річних становлять суму в розмірі 5052грн.74коп. та розмір інфляційних витрат становить 704грн.48коп. за період прострочення з 11.08.2009р. по 14.06.2010р.

Перевіривши арифметичний розрахунок позивача, суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення 60% річних в розмірі 5052грн.74коп. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 4998грн.81коп.

Одночасно розглянувши представлений розрахунок суми інфляційних витрат, з огляду на наявність заборгованості за договором, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 704грн.48коп. не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають пропорційному розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 230, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Финн-Тайр”, м.Донецьк до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донєвротранс-7”, м.Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 17381грн.17коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 9519грн.96коп., інфляційних витрат в розмірі 704грн.48коп., 60% річних в розмірі 5052грн.74коп. та штрафу в розмірі 2103грн.99коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донєвротранс-7” (за адресою: вул.Велика Північна, б.73, м.Донецьк, 83084, код ЄДРПОУ 35397774) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Финн-Тайр” (за адресою: вул.Воїнська, 37а, м.Донецьк, 83096, р/р 26004002752000 в ЦО ПАО „Донгорбанк” в м.Донецьк, МФО 334970, код ЄДРПОУ 36062538) суму основного боргу в розмірі 9519грн.96коп., інфляційні витрати в розмірі 704грн.48коп., 60% річних в розмірі 4998грн.81коп., штраф в розмірі 1051грн.99коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 173грн.27коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235грн.27коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 10.08.2010р. оголошено повний текст рішення.

Суддя