Ухвала суду № 10773571, 22.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2010 р. К-27820/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників: позивача:Пясецької К.В., Мухіної Н.В. відповідача-1:Стеценка О.Л,

відповідача-2:не зявився,

прокурора:Комаса О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Кіровограді та Першого заступника прокурора Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.02.2009 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 року

у справі №2-а-464/09/1170

за позовом Приватного підприємства «Балтимор»

до 1. Державної податкової інспекції у м. Кіровограді,

2. Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області,

за участю Заступника прокурора Кіровоградської області,

про скасування рішення та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Балтимор»звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді та Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 18.11.2008 року №0008131520/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2008 року на 5316892,00 грн., а також про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зазначеному розмірі.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.02.2009 року (суддя Притула К.М.), залишеною без ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Мірошниченко М.В., судді Проценко О.А., Туркіна Л.П.), позов задоволено.

Висновок судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішень та наявність підстав для стягнення на користь позивача бюджетної заборгованості мотивований відсутністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням приміщення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми податку його постачальниками у ланцюгу поставок.

Вважаючи, що постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.02.2009 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 року були прийняті з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у м. Кіровограді та Перший заступник прокурора Кіровоградської області звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просять їх скасувати, оскільки вважають, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач надав письмові заперечення на касаційні скарги, за змістом яких проти вимог останніх заперечує з мотивів їх необґрунтованості та просить вказані касаційні скарги залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Кіровограді було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку позивача з питань достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за вересень 2008 року. У результаті даної перевірки було складено акт від 11.11.2008 року №197/15-20/32892810, яким встановлено факт непідтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість по операції з попередньої оплати вартості нежитлового приміщення по вул. К.Маркса, 38/33 у м. Кіровограді контрагентом позивача та його постачальником, зокрема, ПП «Заготоптсервіс-Плюс», яке станом на 01.07.2008 року не мало залишків оборотних та необоротних активів, що підтверджується ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 30.09.2008 року у справі №11/13 про банкрутство зазначеного підприємства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що наведені докази у спірному випадку не можуть впливати на право платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У свою чергу, п. 7.5 ст. 7 названого Закону визначає події, з якими законодавець повязує виникнення у платника податку права на податковий кредит, однією з яких є дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що придбання основних фондів з метою подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання нежитлового приміщення у ПП «Юліус», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачами спростовані не були. При цьому, як правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, право власності ПП «Балтимор»на придбане приміщення було зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобовязання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

У свою чергу, надані позивачем документи давали судам попередніх інстанцій підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання приміщення своєму постачальнику ПП «Юліус»яке виписало позивачу податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому їх оцінка судом відповідає правильному застосуванню підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Кіровограді та Першого заступника прокурора Кіровоградської області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.02.2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 року у справі №2-а-464/09/1170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіКонюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.