Ухвала суду № 10773548, 22.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2010 р. К-26850/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.

при секретарі Коротковій О.В.,

за участю представників сторін

позивача:Орловського С.О.

відповідача:Лисенко О.В.

Шилова А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

на постановуГосподарського суду Запорізької області

від21.04.2008 р.

та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від25.05.2009 р.

у справі№24/2/08-АП-9/206/08-АП

за позовомПриватного підприємства «Рюрик»

доДержавної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 21.04.2008 р. (суддя О.М.Нечипуренко), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя О.В.Юхименко, судді: Н.А.Бишевська, М.П.Кожан), задоволено позов Приватного підприємства «Рюрик»(далі позивач, ПП «Рюрик») до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі відповідач, ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя). Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя №0002682302 від 19.11.2007 р..

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не доведено невідповідності ціни, за якою позивачем було здійснено безоплатну передачу товару контрагенту, рівню звичайних цін, а тому донарахування підприємству податкового зобовязання, як основного, так і штрафних (фінансових) санкцій, визнано безпідставним.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем не надано.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи.

Позивачем 20.11.2006 р. було укладено з ТОВ «АТБ-Торгстрой»договір дарування нерухомого майна, умовами якого передбачалася безоплатна передача останньому обєкту нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення №275 загальною площею 1.568,5 мІ, розташованого за адресою: вул. Чумаченка, 34, м. Запоріжжя.

Обєкт нерухомого майна було передано відповідно до нотаріально засвідченого акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.11.2006 р..

Балансова вартість обєкта дарування становила 1.833.526,31 грн. (з урахуванням ПДВ). Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №12554676 від 17.11.2006 р., виданим Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», визначено вартість майна на рівні 1.124.115,00 грн..

На виконання вимог Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР) позивачем було видано контрагенту податкову накладну №52 від 22.11.2006 р. на загальну суму 1.833.526,31 грн. (у т.ч. ПДВ 305.587,72 грн.).

Податковий орган з метою здійснення перевірки відповідності зазначеної господарської операції (договору дарування) нормам чинного законодавства звернувся до Запорізького обласного управління статистики Державного комітету статистики України із запитом щодо звичайної (ринкової) вартості 1 мІ нежитлового приміщення будинку №34 по вул. Чумаченка у м. Запоріжжі станом на листопад 2006 р., у відповідь на який Листом №14-05/314 від 13.06.2007 р. Головне управління статистики у Запорізькій області повідомило, що така інформація відсутня.

Для визначення звичайної ціни відповідач звернувся до Регіонального судово-експертного бюро та до ТОВ «Оцінка Плюс»з аналогічними запитами, у відповідь на які зазначеними підприємствами було визначено ринкову вартість обєкту дарування на рівні 10.106.854,87 грн. (з ПДВ) та 8.660.409,00 грн. (без ПДВ) відповідно.

У листопаді 2007 року представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «АТБ-торгстрой»за період з 01.10.2006 р. по 31.12.2006 р., якою встановлено порушення підприємством п.4.2 ст.4 Закону України №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість у листопаді 2006 р. на суму 1.426.494,00 грн..

За результатами вказаної перевірки було складено акт №215/23-2/30771251 від 12.11.2007 р., на підставі якого 19.11.2007 р. прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0002682302/0/52683, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 2.852.988,00 грн. (1.426.494,00 грн. основного платежу та 1.426.494,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань стало заниження, на думку податкового органу, підприємством бази оподаткування податком на додану вартість при проведенні господарської операції з поставки товару, а саме здійснення відчуження обєкту нерухомості шляхом дарування, оскільки ціну такого обєкту визначено нижчою за звичайні ціни.

Відповідно до п.4.2 ст.4 Закону України №168/97-ВР у разі здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з п.1.18 ст.1 зазначеного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 р. з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №334/94-ВР).

Нормами пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР встановлено, що у випадку якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Під справедливою ринковою ціною розуміється ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Зазначеною нормою під поняттям «ринок товарів (робіт, послуг)»розуміється сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території; під поняттям «ідентичні товари (роботи, послуги)»товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися; під поняттям «однорідні товари (роботи, послуги)»товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави суду касаційної інстанції погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що звичайною вважається ціна, визначена сторонами у договорі (в т.ч. і у договорі дарування), якщо не встановлено інше. Тобто, лише за умови наявності інших цін на ідентичні або однорідні товари на ринку у період здійснення господарських операцій сторонами, можливе встановлення факту заниження або завищення такої звичайної ціни.

Слід зазначити, що відповідач у доводах, наведених у касаційній скарзі, зазначає, що у перевіряємий період неможливо було дійти обґрунтованого висновку щодо ідентичності (однорідності) товару, який подаровано позивачем контрагенту, з іншими товарами (нежитловими приміщеннями), чим фактично підтверджує справедливість визначеної у договорі позивачем та його контрагентом ціни обєкту нерухомості та відповідності такої ціни рівню звичайної у розумінні пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР.

Згідно з положень пп.1.20.2 п.1.20 вказаної статті, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Зі змісту зазначеної норми вбачається необхідність проведення ряду дій для визначення звичайної ціни товару, які, як було правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, не було здійснено податковим органом, а лише взято без будь-яких на те підстав за обєкт оподаткування ціну, встановлену ТОВ «Оцінка Плюс», у розмірі 8.660.409,00 грн. (без ПДВ).

Посилання скаржника на відсутність статистичних даних про рівень звичайних цін на ідентичні товари у листопаді 2006 року, як на підставу для самостійного визначення такої ціни спростовуються зазначеним вище.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставності та незаконності донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість є цілком обґрунтованими.

Оскільки донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судовими інстанціями необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000 р., також здійснено правильно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 21.04.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р. у справі №24/2/08-АП-9/206/08-АП залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 21.04.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р. у справі №24/2/08-АП-9/206/08-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Конюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.