Рішення № 107724085, 07.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року Справа № 160/17430/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.11.2022 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, оформлену рішенням, яке має назву «Рішення про відмову у перерахунку» від 06.07.2022 року, у призначенні з 28.06.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пільгової пенсії за віком за списком №1 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», її скасувати та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 :

1) до пільгового стажу за Списком №2 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період з 11.08.1988 року по 05.12.1988 року (0 років 3 місяці 25 днів) роботи електрозварником другого розряду ручної зварки в Тресті «Криворіжстальконструкція» спеціалізованого управління №106, період з 04.04.1991 по 10.06.1991 (0 років 2 місяці 7 днів) роботи копровщиком в ГУ «Укрголовспецбуд»), 2) до пільгового стажу за Списком №1 згідно п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період з 06.02.1992 по 06.07.1992 роботи слюсарем третього розряду з ремонту технологічного обладнання агломераційної збагачувальної та дробільної фабрики у Спеціалізованому Управлінні №1 виробничого об`єднання з ремонту гірничого обладнання «Кривбасрудоремонт» (0 років 5 місяців 1 день), період з 03.06.1994 по 11.11.1998 роботи огнеупорником на гарячих дільницях робіт в Криворізькому спеціалізованому управлінні підприємства «Дніпрококсохимремонт» (4 роки 5 місяців 9 днів) та призначити з 28.06.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за Списком №1 зі зменшенням пенсійного віку згідно п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.06.2022 нарахувати та виплачувати пенсію за Списком №1 згідно п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі зменшенням пенсійного віку. При здійсненні розрахунку призначеної за рішенням суду пенсії застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" враховується для обчислення пенсії за 2019-2021 роки.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 28.06.2022 звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідачем-2 06.07.2022 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю підтвердження пільгового стажу роботи. Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом, зазначаючи, що пільговий стаж підтверджується записами в трудовій книжці. У період роботи позивача не вимагалось проведення роботодавцем атестації робочого місця працівника. Професія позивача «огнеупоник» віднесена до відповідного списку №1, а тому спірний період підлягає зарахуванню до пільгового стажу. Позивач вважає, що своєчасно звернувся за призначенням пенсії та надав необхідні документи, у тому числі й щодо пільгового стажу роботи, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

16.11.2022 представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування правової позиції зазначив, що документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. Записи трудової книжки не містять інформації щодо умов, в яких працював позивач, зайнятості певними роботами або на певних виробництвах упродовж повного робочого дня, не зазначено характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування Списків. До пільгового стажу роботи позивача не зараховано періоди роботи з 11.08.1988 по 05.12.1988, з 04.04.1991 по 10.06.1991, з 06.02.1992 по 06.07.1992, з 03.06.1994 по 11.11.1998, оскільки позивачем не надано уточнюючих довідок, передбачених Порядком № 637, а також не надано документів, підтверджуючих проведення атестації робочих місці. Відтак, на підставі наданих позивачем документів встановлено, що стаж роботи на пільгових умовах по Списку № 1, підтверджений необхідними документами, склав 7 років 11 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку. Оскільки, на час звернення позивача його право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось, у зв`язку з відсутністю документів, визначених чинним законодавством, то рішення відповідача-2 є таким, що в повному обсязі відповідає нормам чинного законодавства. Оскільки пенсія позивачу вже була призначена з 04.07.2019, то в даному випадку можливий лише перехід з одного виду пенсії на інший, а тому підстави для задоволення вимоги позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 відсутні. До того ж, відповідно до частини 3 статті 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Враховуючи те, що із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових позивач звернувся 29.06.2022, то відсутні підстави для переведення на пенсію за віком на пільгових умовах з 28.06.2022.

Ухвалою суду від 07.11.2022 відповідачу-1 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 вручена представнику відповідача-1 в приміщенні суду 23.11.2022, що підтверджується розпискою про отримання копії ухвали та позовної заяви з додатками.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем-1, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

З 04.07.2019 позивач отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

29.06.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про зарахування пільгових періодів роботи та призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

06.07.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову в перерахунку №046150003654. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем-2 зазначено наступне: на дату звернення ОСОБА_1 досяг віку 51 рік. Згідно наданих документів пільговий стаж роботи становить 7 років 11 міс 14 днів.

До пільгового стажу роботи не включено наступні періоди: з 11.08.1988 по 05.12.1988, з 04.04.1991 по 10.06.1991, з 06.02.1992 по 06.07.1992, з 03.06.1994 по 11.11.1998, оскільки відсутні документи, що підтверджують, що заявник в вищезазначені періоди роботи повний робочий день працював на пільгових умовах та до іншої роботи не залучався, не перебував у відпустках без збереження заробітної плати, що відсутні періоди неритмічної роботи підприємств, а також відсутні дані щодо проведення атестації робочих місць (дані про проведення атестації робочих місць в трудовій книжці відсутні).

В рішенні зазначено, що для здійснення перерахунку пенсії з урахуванням пільгового стажу необхідно надати документи передбачені пунктом 20 Порядку 637 та надати виписки із наказів по підприємствах про проведення атестації на відповідному робочому місці.

Отже, враховуючи вищезазначене переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах немає можливості, оскільки ОСОБА_1 не набув пільгового стажу роботи для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

У висновку оскаржуваного рішення зазначено про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах згідно заяви від 29.06.2022.

Вказане рішення направлено супровідним листом відповідача-1 на адресу позивача 08.07.2022 за №0400-010221-8/68957.

Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 17.08.1988 містить наступні записи про роботу позивача, не зараховані відповідачем:

- з 11.08.1988 по 05.12.1988 працював електрозварником другого розряду ручної зварки в Тресті «Криворіжстальконструкція» спеціалізованого управління №106;

- з 04.04.1991 по 10.06.1991 працював копровщиком в ГУ «Укрголовспецбуд»;

- з 06.02.1992 по 06.07.1992 працював слюсарем третього розряду з ремонту технологічного обладнання агломераційної збагачувальної та дробільної фабрики у Спеціалізованому Управлінні №1 виробничого об`єднання з ремонту гірничого обладнання «Кривбасрудоремонт»;

- з 03.06.1994 по 11.11.1998 працював огнеупорником на гарячих дільницях робіт в Криворізькому спеціалізованому управлінні підприємства «Дніпрококсохимремонт».

Відповідно до оскаржуваного рішення, відповідачем-2 не зараховано до пільгового стажу вказані періоди роботи позивача оскільки відсутні документи, що підтверджують, що заявник в вищезазначені періоди роботи повний робочий день працював на пільгових умовах та до іншої роботи не залучався, не перебував у відпустках без збереження заробітної плати, що відсутні періоди неритмічної роботи підприємств, а також відсутні дані щодо проведення атестації робочих місць (дані про проведення атестації робочих місць в трудовій книжці відсутні).

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається ст.100 даного Закону за змістом якої особам які не мають повного стажу роботи із особо шкідливими і особо важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12. знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58.

Між тим пунктом 20 Порядку підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підпункт, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Відповідачем -2 не зараховано до пільгового стажу:

- за Списком №2 період з 11.08.1988 по 05.12.1988 роботи позивача електрозварником другого розряду ручної зварки в Тресті «Криворіжстальконструкція» спеціалізованого управління №106 (дана професія міститься в постанові Ради міністрів СРСР від 22.08.1956р.№1173 Розділ XXXII п.24;

- за Списком №2 період з 04.04.1991 по 10.06.1991 роботи копровщиком в ГУ «Укрголовспецбуд»). Даний період зараховується до пільгового стажу за Списком №2, що передбачено Постановою Кабінету Міністрів України № 10 від 26.01.1991 року Розділу 21500000 XIV «Металообробка» 2150100а-13121.

Відповідачем-2 не зараховані за Списком №1 періоди роботи:

- з 06.02.1992 по 06.07.1992 слюсарем третього розряду з ремонту технологічного обладнання агломераційної збагачувальної та дробільної фабрики у Спеціалізованому Управлінні №1 виробничого об`єднання з ремонту гірничого обладнання «Кривбасрудоремонт»;

- з 03.06.1994 по 11.11.1998 огнеупорником на гарячих дільницях робіт в Криворізькому спеціалізованому управлінні підприємства «Дніпрококсохимремонт»

Вказані періоди не зараховані через відсутність відомостей про атестацію робочих місць.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивачем надавався із заявою про призначення пенсії наказ про проведення атестації №86 від 29.04.1994 року з переліком професій, який містить професію огнеупорник, так і архівна довідка від 04.03.2021 №Л-449 виконкому Криворізької міської ради, архівний відділ.

В архівній довідці зазначено наступне: «В особових картках звільнених працівників Криворізького спеціалізованого управління підприємства «Дніпрококсохімремонт» (11.1997 - 05.1998 - ВАТ «Дніпрококсохімремонт», 06.1998 - ВАТ «Криворіжкоксохімремонт») « ОСОБА_1 » (мовою оригіналу) значиться «огнеупорщиком 2 разряда участка №7» з 03 червня 1994 (наказ №159 від 01.06.1994), «огнеупорщик 3 разряда участка №7» з 01 грудня 1994 року (наказ №280 від 07.12.1994), «огнеупорщик 4 разряда участка №7» з 01 грудня 1995 року (наказ №140 від 01.08.1995), звільнений 11 листопада 1998 року (наказ №209 від 11.11.1998).

В наказах з кадрових питань (особового складу) відсутні накази про переведення на іншу роботу, про роботу з неповним робочим днем, відомості про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Ксерокопії наказу про прийом, наказу про підсумки проведеної атестації робочих місць за умовами праці, переліків робочих місць, карток обліку відпрацьованого часу з шкідливими умовами праці, карт умов праці, особової картки звільненого (форми №Т-2).

Наказом (розпорядженням) №159 від 01.06.1994 про прийом на роботу з 03.06.1994 року ОСОБА_1 зараховано огнеупорником.

Наказом №86 від 29.04.1994 року Криворізького спеціалізованого управління підприємства «Дніпрококосохімремонт» затверджені висновки проведеної атестації робочих місць за умовами праці (Список №1, Список №2).

Згідно з переліком професій, які мають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 є професія «огнеупорник».

Архівною довідкою від 04.03.2021 №Л-450 архівного відділу виконкому Криворізької міської ради підтверджується, що ОСОБА_1 , працюючи у період з червня 1994 року по грудень 1998 рік отримував заробітну плату.

Картами умов праці підтверджується, що ОСОБА_1 , працюючи огнеупорником підпадав під вплив шкідливого виробничого середовища та трудового процесу та ОСОБА_1 мав на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 за результатами проведеної атестації.

За таких обставин, суд вважає безпідставним незарахування відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період з 11.08.1988 року по 05.12.1988 року роботи електрозварником другого розряду ручної зварки в Тресті «Криворіжстальконструкція» спеціалізованого управління №106, період з 04.04.1991 по 10.06.1991 роботи копровщиком в ГУ «Укрголовспецбуд», за Списком №1 згідно п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період з 06.02.1992 по 06.07.1992 роботи слюсарем третього розряду з ремонту технологічного обладнання агломераційної збагачувальної та дробільної фабрики у Спеціалізованому Управлінні №1 виробничого об`єднання з ремонту гірничого обладнання «Кривбасрудоремонт», період з 03.06.1994 по 11.11.1998 роботи огнеупорником на гарячих дільницях робіт в Криворізькому спеціалізованому управлінні підприємства «Дніпрококсохимремонт».

Як наслідок, вимога про зарахування вказаних періодів до пільгового стажу підлягає задоволенню судом.

Суд не проводить розрахунок строку роботи позивача, оскільки відповідні повноваження покладено на органи Пенсійного фонду України.

Стосовно зменшення пенсійного віку за п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

З 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що відповідачем-2 під час розгляду заяви про призначення пенсії не надавалась правова оцінка наявності права позивача на зменшення пенсійного віку та не відмовлялось позивачу у вказаному, у зв`язку з не зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи, зарахованих цим судовим рішенням. Однак, з метою остаточного вирішення питання про наявність права позивача на переведення на пенсію на пільгових умовах, є доцільним зазначити про необхідність розгляду заяви позивача про призначення пенсії з урахуванням норм п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про визнання відмови протиправною, яка не відповідає вимогам ч.2 ст. 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, належним захистом прав позивача є вимога про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перерахунку №046150003654 від 06.07.2022, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Щодо позовних вимог про зобов`язання призначити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На час розгляду справи пенсія ще не призначена. Призначення пенсії за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України. Суд не має права перебирати на себе функції органів пенсійного фонду щодо призначення пенсії, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, отже, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.

Проте, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати належний орган призначення повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах, подану 29.06.2022, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи позивача.

Додатково суд роз`яснює позивачу, що відповідно до ч.3 ст. 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Оскільки позивач з 04.07.2019 отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, то в даному випадку має місце переведення позивача з одного виду пенсії на інший.

Проте, суд зобов`язує розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки відповідну назву заяви визначено позивачем, з метою усунення неточностей при виконанні рішення суду.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах та призначення пенсії, суд зазначає про таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 29.06.2022 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як визначений суб`єкт призначення.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплачувати пенсію задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без здійснення відповідного нарахування військовою частиною. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також не підлягає задоволенню вимога про застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" враховується для обчислення пенсії за 2019-2021 роки, при здійсненні розрахунку призначеної за рішенням суду пенсії, оскільки відповідні вимоги є передчасними, пенсія позивачу ще не призначена, права позивача в цій частині не порушені.

Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 1984,80 грн., що підтверджується квитанцією від 03.10.2022.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1984,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 992,40 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ОСОБА_1 в перерахунку №046150003654 від 06.07.2022, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пільгової пенсії за Списком №2 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період з 11.08.1988 року по 05.12.1988 року роботи електрозварником другого розряду ручної зварки в Тресті «Криворіжстальконструкція» спеціалізованого управління №106, період з 04.04.1991 по 10.06.1991 роботи копровщиком в ГУ «Укрголовспецбуд»; за Списком №1 згідно п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період з 06.02.1992 по 06.07.1992 роботи слюсарем третього розряду з ремонту технологічного обладнання агломераційної збагачувальної та дробільної фабрики у Спеціалізованому Управлінні №1 виробничого об`єднання з ремонту гірничого обладнання «Кривбасрудоремонт», період з 03.06.1994 по 11.11.1998 роботи огнеупорником на гарячих дільницях робіт в Криворізькому спеціалізованому управлінні підприємства «Дніпрококсохимремонт».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах, подану 29.06.2022, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні, п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судові витрати з оплати судового збору у сумі 992 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова